Усі пальцями тикали, – інтерв'ю із солістами хору "Гомін" про популярність, гастролі та гроші

Після того, як відео львівського хору "Гомін" завірусилося у соцмережах, квитки на їхні концерти моментально розкупили. Хор вирішив їхати з гастролями по Україні, та і тут квитки розлітаються так, що доводиться оголошувати додаткові концерти.

Художній керівник хору "Гомін" Вадим Яценко та солістка Галина Гончарова в інтерв'ю 24 Каналу розповіли, як ставляться до неочікуваної популярності, що планує хор далі та чи хочуть виступати за кордоном. Більше деталей – читайте далі у матеріалі.

Цікаво Найпопулярніша в історії людства: якою була найвідоміша пісня світу у 2017 році

Як відбувався відбір вокалістів у хор?

Галино, коли ви прийшли до хору та чи відразу розуміли, що це щось новітнє?

Галина: Я прийшла в хор, коли майже два роки тому було видозмінення колективу. Тобто, спочатку це був чоловічий хор, а потім вирішили, що треба робити змішаний, і запросили дівчат на конкурс. Я прийшла одночасно зі всіма дівчатами.

Як ці конкурси відбувалися?

Вадим: Насправді все дуже прозаїчно, тому що конкурсні вимоги прописані в статуті.

Там нічого новітнього немає?

Вадим: Нічого новітнього. Я зібрав комісію з митців, диригентів (тоді я викликав своїх колег, в основному з Києва), прийшли дівчата та хлопці, й ми всіх прослухали. Стандартна історія: співають, читають з листа, по інтонації ганяємо.

З Галею ми працюємо вже дуже давно. Сім років тому, коли я приїхав до Львова, Галя була однією з перших, кого я запросив на роботу в оперний театр. Там був такий пул, шість людей: Галя, Настя, Квітка, Олексій, Макс, Єгор.

Повне інтерв'ю із солістами хору "Гомін": дивіться відео

Чи будуть виконувати сучасні пісні?

Щодо пісні "Цей сон", чи могли собі уявити, що хор може співати цю пісню? І чи підете цією історією далі?

Галина: Якби мені сказали два роки тому, що ми будемо співати "Цей сон ", то я покрутила б пальцем біля скроні.

Вадим: Ми говоримо про цю пісню, тому що саме вона завірусилася. Звичайно, для якихось окремих людей і, можливо, навіть для мене, було б краще, щоб завірусився, наприклад, Володимир Івасюк.

Знову ж таки, ще раз говорю, якщо ви думаєте, що ця пісня триває орієнтовно годину й увесь концерт ми співаємо цю пісню ("Цей сон" Степана Гіги), то це не так. Це програма українського ретро, тобто українських пісень тієї естради. Це програма з пісень Володимира Івасюка, Назарія Яремчука, Квітки Цісик, Ярослава Скорика, Анатолія Кос-Анатольського, Тетяни Русової.

Ми розуміємо візію свого колективу та візію органного залу. І я вже декламував це багато разів у різних інтерв'ю і скажу ще раз: я вдячний цій пісні, але моя найбільша радість – це те, що в серпні у нас вже викуплені квитки на пісні Леонтовича, а у вересні – на партесні концерти. До 2027 року ми збираємося записати повністю всього Леонтовича.

І той суспільний резонанс, який з'явився у нас, як тепер підсвічується умовний Леонтович… Я беру невеличкий шматочок обробки Василя Барвінського, викладаю у себе у фейсбуці й там набігає пів мільйона переглядів. Це ж було неможливо уявити 2 тижні тому, тобто це щось нереальне. Але знову ж таки це все – суто маркетологічна історія. Якщо воно дійсно працює, то це треба робити. 

Ми точно не підемо тим шляхом (виконання лише ретро пісень – 24 Канал). Але знову ж таки, ми любимо і поважаємо ретро. Ми надзвичайно пишаємося тим, що в нас в репертуарі є умовний Івасюк. Це гарно, плюс – дуже талановито зроблено.

У нас є хлопець в хорі – Єгор Кугоцелюк. Він – фантастичний музикант, який робить ці аранжування якісно та круто. Але все-таки основна наша візія – це робота з більш глибинною українською культурою.

Тобто, якщо Галина прийде і скаже: "Я хочу Дорофєєву", то це не буде розкладено на партії та виконано?

Вадим: Це може бути теж зроблено талановито і є колективи, які цим займаються. Це теж піде в історію популяризації хорового мистецтва, якісь ансамблі можуть це робити. Взагалі без питань. Кожен має займатися чимось. Кожен має зайняти якусь свою нішу. Ми не будемо цим займатися, але нікому не забороняємо. Ми точно підтримуватимемо будь-які починання.

"Усі пальцями тикали": про популярність і публічність

Був момент, коли ви, умовно, прокинулися знаменитими та чи хотіли ви цього? Ви ж розумієте, що тепер ви лідери думки й на вас намагаються рівнятися?

Вадим: Я розумію. Так, на початку я теж в деяких інтерв'ю говорив, що не хочу бути лідером думок, але виходить, що так стається. Кожен артист і творча людина має розуміти, що публічність – це теж частина професії. Думаю, кожен митець хотів би бути впізнаваним.

Але на тому рівні, як це відбувається зараз, я не був до того готовий. І не впевнений, що дуже хотів настільки великого буму. Ця історія підсвічує багато інших речей, наприклад, якихось негативних історій про заздрість. Мені тесть каже, щоб їхав у село до мами, там точно є якась бабка – хай відмолює. Тобто це та мить, що підсвічує те, як друзі до цього ставляться, і як вороги. 

Це цікавий досвід. Побачимо, як далі розвиватиметься. Я розумію, що було б добре вловити цю зацікавленість людей до українського мистецтва, підвищити його та залишитись на цій планці вище. Тому що в мене немає ілюзій стосовно того, що я хотів би вриватись в інфопростір.

Беручи до уваги те, що ви самі казали, що не розглядали можливість сольної кар'єри, то не хотіли б концентрувати на собі увагу.

Вадим: Ні, ні. Мені подобається ця історія (з популярністю хору "Гомін" – 24 Канал). Якщо вона дійсно дасть поштовх, значить, я вже маю ціль у житті. Роботи дуже багато, і я знаю, що є люди, які готові робити цю роботу зі мною. Якщо вдасться зробити все те, що задумано, – думаю, що буду щасливий.

За такою великою публічністю я не ганяюся. Вона в мене була і до того на своєму рівні, тобто у вузьких колах. Але, є і є, нормально. Трохи паніка мене хапала у перші дні. Трохи дивно це все було. Всі там пальцями тикали, але нічого – все добре.

Галино, як під "мікроскопом"?

Галина: Я не під таким мікроскопом, як Вадим, але один раз в мене була ситуація. Заходжу в магазин, кажуть: "Ми вас бачили".

Вадим: "Це ви та дівчинка в окулярах, яка закохано дивиться на соліста?".

Галина: І почали питати за квитки. Але найбільша для мене радість у творчості, коли до  мене підходять після концерту або пишуть чи кажуть: "Ви торкнулися мого серця. Я плакала". Заради цього ми творимо.

Солісти хору "Гомін" Галина та Вадим / Скриншот з відео

"Треба комуналку платити": про вартість квитків, зарплати й тур

Скільки можна використовувати одну програму?

Вадим: Якщо вона має успіх, то може крутитися. Можливо, раз на два місяці ми її давали. Паралельно займалися ще дуже багатьма проєктами. У нас були виїзди до Швеції, ми готували різдвяні програми, співали "Майдан Сільвестрова", співали українські партесні концерти, великі форми з оркестром.

Ми віднайшли ноти Якова Яциневича (композитор і диригент з Білої церкви – 24 Канал), це зробила київська музикознавиця Даринка Чемахут. Він у Сибірі закінчив сторожем, ці ноти сто років не виконувалися, і в якихось архівах вона їх знайшла.

Ми розробили цю концепцію ще на самому початку з хлопцями, з директорами органного залу, що має бути репертуарна політика. Тобто, є академічний хор і в нього має бути репертуар та репертуарна політика з тими програмами, які можуть повторюватися, на які можуть приходити люди і які можуть на своєму рівні заробляти гроші.

Все одно все впирається в те, що це має приносити якийсь дохід, тому що треба "комуналку" платити, щоб тут зимою тепло було. Тобто, це вся історія про те, що це має працювати. Знову ж таки, коли приходять друзі, родичі та колеги, це не працює.

Вартість квитків підвищили?

Вадим: Ні, в нас в органному вартість квитків залишається стабільною. Можу сказати стосовно вартості квитків на гастрольні тури, яка підвищилась. По-перше, це не ми на неї впливаємо. По-друге, є 25 людей, яких потрібно везти, винаймати автобуси, готелі, орендувати зали, які збільшилися, орендувати апаратуру.

Це все в комплексі й складає цінову політику того квитка, який є. Тому що, щоб прийти до органного залу і послухати умовно хор "Гомін", йому треба просто прийти на роботу, все. А з гастрольними турами трошки ситуація інша. Це все складається з багатьох факторів.

До речі Понад 100 мільйонів: скільки коштів для Сил оборони зібрали на масштабному Atlas Festival

Ви їдете в тур у 20 міст за 20 днів?

Вадим: Тур уже видозмінився, тому що в перший анонс ми дали один перелік міст, а потім додалися нові. Спершу тур мав завершитися 10 вересня, а зараз він продовжився до кінця вересня. Додається й жовтень.

Багато концертів розпродалися за один день, тому доводилося додавати ще один концерт у той самий день. У нас вже є пул міст, де ми даємо подвійні концерти. Знаєте, якось усе складається фантастично, бо це справді унікальне явище.

Я згадую, хіба що, Миколу Гобдича (український диригент – 24 Канал), коли ще працював артистом у його хорі "Київ". Ми тоді їздили з кантатою "Віють вітри" Ганни Гаврилець, але то був міні тур, здебільшого по Західній Україні. А от масштаби, які ми маємо зараз – це щось справді унікальне.

Тур буде із заїздами у Київ та Львів?

Вадим: Так, 10 числа, здається, даємо концерти в Києві. Потім ще повертаємося до Львова. Паралельно з туром всі багато працюватимемо. 

У нас вже є плани на 2027 рік. У 2027 році ми святкуємо 150-річчя Миколи Леонтовича. І ми запустили проєкт із запису всієї хорової творчості Миколи Дмитровича. Тому під час переїздів, в автобусах, у готелях – будуть ще й репетиції по Леонтовичу, заїзди у Львів, записи. Є надія, що до 2027 року ми запишемо всі 233 твори, які маємо по Леонтовичу. Це буде важко, але ми не боїмося.

Галина: Головне – берегти голос.

Чи встигаєте ви все? Чи вистачає вам людей? І чи не плануєте збільшувати склад хору?

Вадим: Встигаємо, але дуже важко. Розумієте, ми працюємо в таких колективах, які справді є локомотивами української культури – і Львівський оперний, і Органний зал – це інституції, які задають тренди в сучасній українській культурі. Ясно, що це все результат важкої праці.

Щодо розширення, наразі штат укомплектований повністю. І якщо додати троє – п'ятеро людей – це кардинально не вирішить ситуацію, не зробить легше. Ми намагаємося знаходити баланс, щоб і людям було зручно, бо я розумію, що гастрольне навантаження буде дуже велике.

Йдеться не тільки про український тур, ми вже працюємо над європейськими. Це теж важливо. Якщо вже зачепили тему культурної експансії – Росія старається з усієї сили, то й нам треба додати, хоч краплю в морі. Але це теж важливо.

Якщо говорити про кар'єрний злет, де бачить себе Хор "Гомін" через 5 – 10 років. Чого б ви хотіли?

Вадим: Я думаю, що ці люди точно заслуговують на те, щоб отримати національний статус. Ми маємо все-таки розділення бюджетного фінансування національних колективів і муніципальних колективів. 

Львівський хор "Гомін" на базі органного залу фінансується з міського бюджету міста Львів. Національні колективи фінансуються вже з Міністерства культури, зі скарбниці. Різниця в зарплатах – десь вдвічі. Тобто коли я говорю про те, що вони молоді та круті, і бігають по всіх роботах світу, це теж…

Не від хорошої долі…

Вадим: Так, теж через це. Буває важко планувати, тому що це камерний колектив, 25 людей, і коли одного – двох немає – це вже не те. Звичайно, це момент до обговорення. Я б дуже радів за свій колектив, тому що вони дійсно заслуговують на те.

Роботи дуже багато. Я завжди в цьому плані з теплотою і величезною повагою згадую керівника хору "Київ", в якому я працював, Миколу Гобдича. Людина, яка дійсно все своє життя поклала для популяризації українського хорового мистецтва, для жанру загалом. Він вклав стільки роботи, видав стільки нот, стільки записів зробив!

Думаю, ми всі маємо десь до цього так само придивлятися, прислухатися, бо є вже ці моменти. Без Миколи Миколайовича, тієї української хорової культури, яка зараз є, просто не було б. Досі співали б по редакції Чайковського. Тож зайнятись є чим. А якщо це буде потрібно народу, країні, якщо це буде оцінюватися, думаю, ці люди та цей колектив – вони впораються.

Галино, можете уявити себе десь в хорі за кордоном або в роботі за кордоном?

Галина: Уявити можу, а чи хочу – це вже інше питання. Мені добре зараз там, де я є.

Вадим: Це теж страшна проблема, насправді. Багато людей виїхало, дуже багато моїх талановитих колег виїхало. Це страшна проблема відтоку людей. По суті, це хвиля еміграції інтелігенції, але ж це було і до війни. На жаль, гарні та класні, професійні люди вони не знаходили можливості для реалізації себе тут навіть в фінансовому плані.

Галина: Я не хочу працювати за кордоном, я хочу мати якісь проєкти, які оплачуються так само, як тим людям, які працюють за кордоном. Ось це мета.

Вадим: Тут є момент європейської тусовки. В Україні класна школа, тут вчать гарних музикантів. Але все одно є момент, що це Україна... Тобто можуть запросити оркестр чи хор на якийсь фестиваль, але з таксою набагато меншою, ніж, умовно, для німецького хору чи оркестру. Тому що це – українці, вони приїдуть і за менше. Це є, тому я ж кажу, в мене багато друзів, знайомих, колег, які вже давно в Європі.

Якщо говорити про тих, кого можна взяти за приклад чи наслідувати, чи хор імені Григорія Верьовки займає найвищу позицію, чи ми можемо стверджувати, що є інші, кого варто наслідувати або з ким варто рівнятися?

Вадим: Ні, таких немає. Хор імені Григорія Верьовки – це національна цінність, але це жанровий колектив. Вони спеціалізуються виключно на українській народній пісні. Є ще капела бандуристів, колектив імені Георгія Майбороди, який теж унікальний, – 60 хлопців, які грають на бандурах. Розумієте, кожен колектив, кожен диригент вважає свій колектив унікальним і найкращим. Тут немає бажання бути як хтось інший.

Я дуже вдячний своїм вчителям і диригентам, з якими працював як артист хору. Сьогодні вже згадував Миколу Гобдича, і я нічого не маю проти того, щоб певні моменти з його школи передати. Принципи звукоутворення, побудови акорду – це від нього, він геніальний. 

Я не цураюся свого шефа Савчука, він навчив мене багато чому (імовірно, український хоровий диригент Євген Савчук – 24 Канал). З теплотою згадую свого першого викладача, шефа консерваторії Віктора Петриченка, який дуже рано відійшов. Треба брати найкраще від усіх. Якщо маєш можливість реалізувати це у своєму просторі  – чудово. Бажаю всім зростати над собою і не цуратися свого.

Про митців, які возять російські балети з гастролями

Як ставитеся до того, коли, наприклад, українські митці везуть з гастролями за кордон російські балети, мотивуючи це тим, що "Лебедине озеро" дивляться краще, ніж інші вистави?

Вадим: Думаю, саме українські митці не мають права цього робити. Так, ця мотивація – правда, але ти – український митець і не маєш права цього робити. Це вже питання конкретно до кожного, хто це робить. 

Ми не можемо вимагати від європейського чи американського суспільства, щоб вони повністю відмовилися від російської музики. Можна, звичайно, і треба, але це майже неможливо викорінити. Туди вливаються страшенні гроші, це все підв'язано.

Галина: Там сезони в "Ла Скала" відкриваються чомусь не італійськими операми, а російськими.

Вадим: Це ж не просто так. Це історія про те, що "бабло перемагає зло", вибачте. І ці всі брудні методи так само працюють у культурному середовищі. 

Щодо українського митця, мені здається, це навіть не має обговорюватися. Але всі інші – це вже їхня позиція і розуміння ситуації. Ми можемо тільки радіти, коли щось змінюється. Наприклад, директор "Метрополітен-опера" Пітер Гелб, здається, в цьому сезоні не має жодної російської постановки – жодної російської опери чи балету. Це дуже добре, честь і хвала.