5 непопулярных стихотворений Лины Костенко, которые пронизывают до слез

Наверное, все слышали знаменитые стихи "Крила" или "Страшні слова, коли вони мовчать". Но стоит отдать дань уважения и тем строкам, которые, возможно, не получили широкой славы, но точно известны поклонникам Костенко. Сегодня 24 Канал напомнит некоторые строки, которые могут вызвать особые эмоции.

К теме Лине Костенко – 96: песни на стихи писательницы, которые пробирают до мурашек

"Життя іде і все без коректур"

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

"Життя іде і все без коректур": слушайте стихотворение онлайн

"Не знаю, чи побачу Вас, чи ні"

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
є хтось такий, як невтоленна спрага.

Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.

***

"Так мовчиш, що заслухатись можна"

Так мовчиш, що заслухатись можна,
потонути в м'якій тишині.
І якби не було тривожно,
то чудесно було б мені.

Я не знаю, чи ти вродливий
і чи ти на світі один.
Ти для мене – як справжнє диво, котре
виникло без причин.

Але в серці – пересторога,
і зривається слово: "Іди".
Пізно стрілися наші дороги,
є на них уже інші сліди.

Вірю в серце твоє і волю,
вірю в правду очей твоїх.
Знаю: ти б не спіткнувся ніколи
об каміння моїх доріг.

***

"Були у мене за дитячих літ"
 

Були у мене за дитячих літ
такі блакитні очі,
як згадати,
що часто навіть білий світ
мені здававсь голубуватим.

І в тому світі не було
ні тіні чорної,
ні плями, –
лише довір'я, і тепло,
і щедре сонце над полями.

Але ввійшло в дитячі дні
небачене
і неймовірне доти –
червоний колір крові на війні
і чорний колір людської скорботи.

Ввібрали очі відтинки нові.
Зробились очі темні і похмурі.
Вони були,
як хмари грозові,
коли на світі підіймались бурі.
Вони ставали сивими, як дим,
коли пожежі землю шматували
і чорні кулі хлопцям молодим
холодну смерть поспішно роздавали...

Змети,
Майбутнє,
горе і жалі.

Живі живих не будуть убивати.
І цілим поколінням на землі
здаватиметься світ голубуватим. 

***

"На світі можна жить без еталонів"

На світі можна жить без еталонів,
по-різному дивитися на світ:
широкими очима,
з-під долоні,
крізь пальці,
у кватирку,
з-за воріт.

Від того світ не зміниться нітрохи.
А все залежить від людських зіниць –
в широких відіб'ється вся епоха,
у звужених – збіговисько дрібниць.

***

В июне прошлого года в сети завирусилось стихотворение Лины Костенко "Очима ти сказав мені: люблю". На видео пользователи декламировали поэзию на жестовом языке. Интересно, что этот тренд привлек внимание к жестовому языку и важности его изучения.