Провал на чемпіонаті світу та втеча спортсменів: ексклюзивне інтерв'ю з Георгієм Зантараєю про кризу в українському дзюдо
В ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу очільник Федерації дзюдо міста Києва Георгій Зантарая розповів про причини провального виступу збірної України на чемпіонаті світу. Він пояснив, чому талановиті українські спортсмени змінюють громадянство та виступають за інші країни, а також поділився планами щодо відбудови зруйнованих Росією спортивних залів.
В Азербайджані з 4 по 11 жовтня 2026 року відбувся чемпіонат світу з дзюдо, на якому українські спортсмени не змогли вибороти жодної медалі. Натомість колишня українська дзюдоїстка принесла ОАЕ першу в історії золоту медаль.
В ексклюзивному інтерв’ю для 24 Каналу очільник Федерації дзюдо Києва, перший чемпіон світу з дзюдо в історії України Георгій Зантарая підбив підсумки виступу збірної на чемпіонаті світу. Він розповів, чому сильні українські спортсмени переходять до інших збірних, і що, на його думку, треба змінити в підготовці національної команди.
Окремо Зантарая звернув увагу на суддівство. Сутичку українського дзюдоїста на чемпіонаті світу судив представник Росії. На думку Зантараї, на такі ситуації треба реагувати одразу, ще під час змагань.
Чемпіонат світу без медалей
Які ваші підсумки та враження від чемпіонату світу з дзюдо і виступу там України?
Результат, звісно, негативний. Жодної медалі ні в чоловіків, ні в жінок. Для такої великої країни, як Україна, це ненормально. А в жіночій команді на чемпіонат світу взагалі поїхала лише одна спортсменка.
Збірна України на чемпіонаті світу з дзюдо / Фото ФДУ
Три роки тому в жіночій збірній змінився головний тренер. І за цей час, на жаль, результати сильно просіли. Такого в нас раніше не було.
Хоча сильні атлетки в нас є. Єлизавета Литвиненко виступала за Україну на Олімпійських іграх 2024 року, була призеркою чемпіонату світу. Зараз вона виступає за Об’єднані Арабські Емірати і стала чемпіонкою світу.
І це не тільки про чемпіонат світу. На нещодавньому чемпіонаті Європи ми теж залишилися без медалей. Тому результат дуже слабкий, і про це треба чесно говорити.
Розкажіть детальніше про Єлизавету Литвиненко, яка тепер виступає за ОАЕ.
До 2025 року вона виступала за Україну. Уже приблизно півтора року бореться за Емірати. І ось тепер виграла чемпіонат світу.
Єлизавета Литвиненко / Фото ФДУ
Це її рішення, і я його поважаю. Але мені прикро. Вона могла б здобувати ці медалі для нашої країни.
Чому українські дзюдоїсти їдуть виступати за інші країни
А чому ж вона поїхала? Що саме було не так?
Про її причини краще запитати в неї самої. Але я думаю, що їй тут не вистачило умов і підтримки. І вона не одна. За останні роки багато наших атлетів перейшли до інших збірних.
І там вони показують дуже сильні результати. Нещодавно хлопець, який раніше боровся за Україну, виграв чемпіонат Європи до 23 років. І я знаю, що він не хотів їхати.
Виходить так, що наші спортсмени перемагають за інші країни, а в України нульовий результат. Значить, ми щось робимо не так. Як на мене, питання передусім до системи підготовки. А в ній поки нічого не змінюється.
На вашу думку, якось це можна змінити? Що треба зробити?
Треба змінювати підхід до тренувань і до роботи тренерського штабу. Я сам був спортсменом, зараз очолюю Федерацію дзюдо Києва. І бачу ситуації, які розвитку спорту точно не допомагають.
Коли спортсмен за Україну не міг узяти медаль, а за іншу країну перемагає, це сигнал. Значить, підходи до підготовки треба переглядати.
Справа в атлетах чи в тренерах?
Якщо спортсменка до двадцяти двох років виступала за Україну, а в двадцять три виграла за іншу країну найсильніші змагання у світі, справа не в рівні атлетки. Скоріше в умовах і в тренувальній базі. Атлети в нас сильні. А от підходи до підготовки, як на мене, треба міняти.
Мені було дуже прикро. Спортсменка, яка у 2024 році представляла Україну на Олімпійських іграх, зараз принесла Еміратам першу в їхній історії золоту медаль чемпіонату світу. А в України за всю історію лише двоє чемпіонів світу з дзюдо, це я і Дарія Білодід.
Я відкрито кажу свою думку і розумію, що вона подобається не всім. Але мовчати, коли бачу проблему, не можу.
Ось приклад. У Києві тренується близько 85% усієї збірної України, і дорослих, і дітей. Але офіційних змагань у Києві не проводять, позиція федерації така, що тут небезпечно. При цьому за останні два-три роки ми привезли в Україну трьох олімпійських чемпіонів і чотирьох чемпіонів світу з інших країн. Вони проводили майстер-класи для наших дітей.
І мені шкода, коли частина дітей на такі заходи не потрапляє. Для дитини це шанс, який випадає нечасто.
Суддівство на чемпіонаті та перспективи Білодід
Повертаючись до чемпіонату світу в Баку, як вам взагалі був рівень організації турніру? Чи були там організаційні проблеми?
Чемпіонат світу, як і всі змагання такого рівня, провели дуже якісно. Дзюдо дуже розвинутий вид спорту. Участь беруть дуже багато країн і атлетів, а за кількістю людей, які займаються ним у світі, дзюдо входить до першої десятки.
Це топові змагання. Туди приїжджають найсильніші атлети, президенти країн. Мені завжди приємно дивитися чемпіонати світу. Прикро тільки, що цього разу без наших медалей.
А ставлення до українців яким було? Не було там ніяких провокацій?
Думаю, питання не в ставленні до України. На міжнародному рівні рахуються з сильними командами і сильними федераціями. Нам є куди рости.
Наведу приклад. Наш атлет Артем Лисюк у третьому колі кинув японця. Фахівці, які дивилися сутичку, вважають, що це була чиста перемога. Але оцінку не зарахували. Суддею на килимі був представник Росії. Я вважаю, що ситуація, коли українця судить росіянин, неприпустима.
Артем Лисюк / Фото з відкритих джерел
Якби кидок зарахували, Артем проходив би до чвертьфіналу. На такі речі треба реагувати одразу, прямо на місці. Наскільки я знаю, до суддів звернулися значно пізніше, аж через кілька годин. А тоді змінити вже нічого не можна, сутичка завершена.
Коли Дар'я Білодід повернеться до змагань і коли від неї реально чекати результату?
Точно сказати не можу. Знаю, що Даша відновила тренування і готується. Вона дуже сильна атлетка.
Наскільки я знаю, найближчим часом у неї перші змагання, чи то в Канаді, чи то в США. Я щиро бажаю, щоб у неї все вийшло. Даша може показувати гідний результат для нашої країни.
Олімпіада-2028 і реальний стан збірної
Які в нас перспективи на участь в Олімпіаді 2028?
Минулого року, коли обирали тренерський штаб, звучали дуже амбітні цілі. Але реальність поки інша. У жінок сім вагових категорій, і лише одна-дві наші спортсменки входять до топ-100 світового рейтингу. А щоб потрапити на Олімпіаду, треба бути в топ-21. Тому це буде дуже складно.
У чоловіків головний тренер ставив за мету хоча б одну медаль на чемпіонаті світу. Поки цього досягти не вдалося. Думаю, реально говорити про дві-три олімпійські ліцензії. Хотілося б більше, але для цього треба міняти підхід до підготовки.
Чим ближче до Олімпійських ігор, тим жорсткіший відбір. Тож працювати треба вже зараз.
Зруйновані зали, нові проєкти та виклики війни
Була інформація, що постраждав зал для дзюдо в Києві від обстрілу. Яка там ситуація і чи підлягає він відновленню?
Так, 23 серпня було влучання в будівлю в Солом’янському районі. Ми якраз завершили там велику спортивну залу, близько 250 квадратних метрів. Відкрити її мали 1 вересня. Зала зруйнована повністю, немає ні даху, ні стін. Поки що вона не відновлюється.
Зруйнований зал дзюдо / Фото Instagram школи дзюдо Георгія Зантараї
Пошкоджені зали були і раніше. У ДЮСШ «Динамо» постраждали вікна і татамі. Федерація дзюдо Києва закупила нові татамі, щоб діти могли тренуватися далі.
Коли стаються такі речі, ми не стоїмо осторонь. Одразу допомагаємо, щоб діти не припиняли тренування. Нещодавно був сильний удар по Прилуках, там теж постраждала спортивна зала. Наша федерація вже зв’язалася з тренерами, і ми готові підтримати їх усім, чим можемо.
Ви в одному з інтерв'ю раніше говорили про проєкт побудови нового залу. Це в нього був приліт, чи це інший проєкт?
Ні, це інший зал. Той, про який ми говорили, вже зводимо у Святошинському районі. Це буде один із найбільших сучасних спортивних залів у країні, де зможуть займатися всі охочі.
Роботи тривають. Дай Боже, завершимо, і нічого не завадить.
Для мене це дуже важливо. Зала дзюдо дає молодій людині шанс знайти себе і реалізуватися. Я знаю це по собі, сам пройшов цей шлях. Тому, поки є можливість, хочеться давати такий шанс дітям.
Який зараз найбільший виклик або найбільша проблема перед українськими дзюдоїстами в час війни та обстрілів?
Для всіх видів спорту, не тільки для дзюдо, це війна. Сирени, обстріли, неможливість повноцінно тренуватися. Особливо це стосується дітей і молоді.
У основної команди можливостей більше. Чоловіча збірна більшу частину часу тренувалася тут, в Україні. Жіноча останні два з половиною роки часто їздила на збори за кордон, по два-три тижні. У це вклали чимало коштів. Тому й результату хочеться відповідного. А поки що з семи вагових категорій на чемпіонат світу поїхала лише одна спортсменка.
Звісно, нашим атлетам дуже непросто. Рідні тут, вони переживають за близьких, і це сильно тисне психологічно. Але можливість тренуватися за кордоном у них є. І я вірю, що вони можуть показувати результат.