Справи олігархічні: на кого досі впливають бізнес-магнати

Від Кучми до Порошенка

За кожною з українських партій завжди стояв хтось з олігархів, інколи навіть кілька. Найбільше, як відомо, свого часу зібрала Партія регіонів. Її головними інвесторами були Рінат Ахметов і Дмитро Фірташ. Власне, найбагатші українські магнати і досі є головними акціонерами "спадкоємця" регіоналів – партії "Опозиційний Блок".

Олігархи, як правило, підтримували провладні сили, що зрозуміло, оскільки тоді вони отримували необмежений доступ до держбюджету, а також різні преференції. Зокрема, Ахметов і Фірташ отримували дешевий газ для своїх металургійних і хімічних підприємств. Але податки від отриманих надприбутків йшли не до держбюджету, а в так звані офшори.

Наближеність до влади, зокрема до екс-президента Леоніда Кучми, свого часу дозволило тоді ще майбутнім олігархам – Віктору Пінчуку і Ігорю Коломойському – купити стратегічні підприємства за безцінь.

Саме Кучма дав "зелене" світло олігархам, що відкинуло Україну в розвитку на багато років

При Кучмі олігархат став на ноги і міцно зрісся з владою. Спроби того ж Віктора Ющенка, який балотувався на виборах президента в 2004 році під гаслом розділення влади і бізнесу і усунення олігархів від впливу, закінчилися лише посиленням їх ролі в українській політиці.

Після революції гідності ситуація особливо не змінилася, навіть більше. Після початку воєнної агресії Росії на сході України керівництво держави було змушено запропонувати двом одіозним олігархам, Рінату Ахметову і Ігорю Коломойському, очолити відповідно Донецьку і Дніпропетровську області.

Ахметов відмовився, а от Коломойський погодився одразу. Йому дійсно вдалося зупинити просування російських військ вглиб України. В той же час власник групи "Приват" отримав непоганий ґешефт за рахунок прямого доступу до влади. ЗМІ навіть припускали можливість призначення Коломойського прем’єр-міністром. Та президент Петро Порошенко, відчувши конкуренцію з боку дніпропетровського губернатора, звільнив його. Однак Коломойський продовжує впливати на деякі політичні сили і політиків в Україні.

Партії і олігархи

У Верховній Раді, як то кажуть, кожній фракції по олігарху. За словами віце-спікера Оксани Сироїд, Верховна Рада, як і раніше, залежна від олігархічних груп, а точніше від 5-7 осіб.

Парламент не є незалежним від олігархічних груп. Парламент фактично залежний від кількох людей. 5-7 осіб. Загострення ситуації у Верховній Раді напередодні парламентських канікул також пов'язане із цією залежністю парламенту,
– сказала Сироїд.

Депутати, хоч і народні, але лобіюють інтереси олігарха, який їх підтримує

Головним акціонером фракції БПП є президент Петро Порошенко, чиї статки з року в рік зростають.

"Народний фронт" фінансують група бізнесменів. Зокрема, одіозний Сергій Пашинський, Микола Мартиненко (колишній "любий друг" Ющенка), Андрій Іванчук, Павло Пинзеник, Володимир Шкварилюк.

ВО "Батьківщина" у звітах посилається на невідомих дарувальників. Та відомо, що партію Юлії Тимошенко фінансують різні бізнесмени і олігархи. Лідер "Батьківщини" щедра щодо надання прохідних місць на виборах людям, яких лобіюють олігархи. Звичайно, не безкоштовно. Зокрема, Тимошенко пов'язують із народним депутатом і бізнесменом Олександром Онищенком, якого звинувачують в розкраданні державних коштів на суму понад 3 мільярда гривень.

Радикальну партію Олега Ляшка підтримує колишній голова адміністрації Януковича Сергій Льовочкін. Він офіційно не є бізнесменом. Однак Льовочкін тісно пов'язаний з олігархом Дмитром Фірташем. Ще один із спонсорів – бізнесмен і депутат Сергій Рибалка – один із співвласників "S. I. Group" (виробництво закусок SEMKI, "Флінт", "Мачо", "Морські"). У 2014 році корпорація розділилася, а нова компанія Рибалка називається "S. Group".

"Об’єднання "Самопоміч" розвивається за рахунок інвестицій від малого і середнього бізнесу.

"Опоблок", як уже було сказано, фінансують, в основному, Ахметов і Фірташ. Також підтримує партію проросійкий олігарх, народний депутат Вадим Новинський.

Група "Відродження" знаходиться на утриманні Ігоря Коломойського.

В той же час, на думку політичного експерта Тараса Чорновола, вплив олігархів за останні два роки зменшився. Політолог вважає, що поступово він зменшуватиметься і перейде в економічну площину.

Олігархічна парасолька для нових політсил

За два роки після оновлення влади партії стали з’являтися, як гриби після дощу – за цей період зареєстровано більше 70-ти партійних структур. Згідно закону про партії, фінансування відбувається за рахунок членських внесків, окремих пожертвувань. Насправді фінансують партії бізнесмени або ж хтось з олігархів. Зазвичай, такий магнат створює політичну силу "під себе" або ж вкладає в неї гроші, щоб партія змогла перемогти на парламентських чи місцевих виборах.

Нещодавній скандал, пов’язаний із зустріччю народного депутата Сергія Лещенка з російським олігархом Костянтином Григоришиним, показав, що партії нескоро перейдуть на самофінансування. Як відомо, пізно ввечері 16 липня у відомому київському ресторані BAO на Печерську депутат Лещенко зустрічався з Григоришиним. Свідком їхньої зустрічі став екс-регіонал Василь Горбаль, який написав про це на своїй сторінці в Фейсбук.

Ми з друзями святкували день народження мого хрещеника. За сусіднім столиком від нас сиділа Севгіль Мусаєва (головний редактор інтернет-видання Українська правда), очевидно, зі своїми знайомими. Коли ми йшли, у дверях зустріли Лещенка і Григоришина з ще якимись людьми, напевно – з охороною. Їх обох я знаю особисто і, звичайно, ні з ким не сплутаю,
– розповів Горбаль.

Лещенко, в свою чергу, замість того, щоб надати адекватне пояснення, заявив, що він як бачився, так і буде бачитися із своїм давнім знайомим. Питання, що пов’язує відомого журналіста, який викривав правду про Межигір’я, а нещодавно оприлюднив так звану "чорну бухгалтерію" Партії регіонів (де засвітилися чимало відомих політиків, партій, експертів і майже весь склад ЦВК) з олігархом? Та ще й російським, який, щоправда, нещодавно отримав українське громадянство. Свого часу він досить щедро фінансував КПУ, яку очолював Петро Симоненко. До речі, під приціл Лещенка Григоришин жодного разу не потрапляв. Співпадіння?

Можливо, справа в тому, що Сергій Лещенко разом з колегою-депутатом Мустафою Найємом наразі створюють на основі партії "ДемАльянс" нову політичну силу. Під час з’їзду вони зробили заяву про чистоту і прозорість фінансування. Та, як відзначив політолог Володимир Фесенко, до "ДемАльянсу" поки що більше запитань, ніж відповідей, адже наразі незрозуміло, на чому вони будуть підніматися. А популярності Лещенка і Найєма недостатньо.

Невідомо, чи вирішать вони проблему з фінансуванням. Можна романтично заявляти, що не будемо брати гроші в олігархів, але чи вистачить фінансів у малого і середнього бізнесу, на який вони планують опиратися?
– зауважив він.

На думку Тараса Чорновола, в цій ситуації Григоришин став розмінною монетою.

Російський бізнесмен, який має свої інтереси в Україні, вочевидь, частково, а, можливо, і повністю буде фінансувати нове політичне об’єднання, до якого приєднався Лещенко і Найєм. З іншого боку, в "ДемАльянсі" клялися, що буде чистота фінансування партії. Навіть вносили на розгляд відповідний законопроект, який прийнятий,
– підкреслив він.

Чи можуть нові українські політики позбавитися впливу олігархів?

При цьому, вважає експерт, якщо Григоришин стане дійсно їх фінансувати, то для цих політиків виникнуть великі проблеми.

Вони позиціонують себе як єврооптимісти, які багато говорять про хороші речі. Але не так чесно і щиро сповідують їх у реальному житті. Хоча, якщо, приміром, Григоришин надасть їм позики, які вони згодом повернуть, то тема поступово стихне,
– зазначив Чорновіл.

Водночас, як наголошує він, олігархи – вигідний фетиш. Коли треба сказати, що хтось поганий, то достатньо заявити що ця людина – прислужник олігархів.

Та дивує ще один момент. Лещенко за кілька днів після того, як його побачили в одній компанії з олігархом, робить гучну заяву про зустріч генпрокурора Юрія Луценка з Ігорем Коломойським.

За його словами, зустріч відбулася один-два тижні назад в Івано-Франківській області.

Коломойський дозволяє себе дуже багато в політиці і наші західні партнери незадоволені його активністю. І час від часу виникає питання – як пустити Коломойського в політичний розмін. Але Коломойський, звичайно, цього не хоче, і шукає контакти, з ким би домовитися про це. Ось Луценко зараз контактує з Коломойським, щоб зберегти його вплив, але щоб Коломойський не протидіяв чинній владі,
– заявив Лещенко.

Луценко, зрозуміло, все заперечив, зазначивши на своїй сторінці у Facebook, що не зустрічався з олігархом Ігорем Коломойським після вступу на посаду генерального прокурора.

Дивний спосіб захисту. Як зауважив Чорновіл, політична сила, в яку зараз входить Лещенко, не знайшла нічого кращого, як виступити із схожим обвинуваченням.

Олігархи відпочивають, бо до прокуратури вони жодного відношення не мають. Але на фоні прокуратури є стара війна і протистояння Лещенка і Луценка. Лещенко опікувався роботою керівника Департаменту спеціальних розслідувань ГПУ Сергія Горбатюка, а Луценко його критикував за те, що той замість слідчих дій багато консультується з деякими політиками, порушуючи норми кримінально-процесуального кодексу. Олігархи ні при чому,
– переконаний він.

Та це не зовсім так. І скандал з Лещенком і Луценком тому підтвердження. Умови політикам диктують саме олігархи. Той факт, що і досі ситуація не змінилася, в першу чергу, провина діючої влади. Крім того, необхідно внести і зміни до закону про політичні партії. Наразі немає обмеження максимальної суми внеску в партійний фонд. Це один із критеріїв, який дозволяє позбутися залежності від олігархів, що через законодавчий орган лобіюють свої інтереси. Тому треба вводити обмеження на такі внески.

Також складно відстежити, на що були витрачені кошти. Необхідно також, щоб партії щорічно надавали повний фінансовий звіт, де містилася інформація і про головних донорів політсили. Таким чином, кожен українець, особливо під час виборчої кампанії, зможе дізнатися, хто фінансує партію, яке походження капіталу, щоб зробити правильний вибір. Це дуже важливо з огляду на те, що в Україні Росія продовжує підтримувати антидержавні сили.

Європейський досвід з цього питання дуже широкий, і, як свідчить практика, дієвий. Потрібно тільки бажання українських політиків і воля з боку влади.

Читайте також: Нові партії в Україні: хто що обіцяє і чи варто вірити