Борг США перед Україною зростає щодня

Україна багато зробила для безпеки США

Якщо ми не рефлексуємо, то можемо мінімізувати свій борг або просто забути про нього. Якщо ми високої думки про себе, то можемо ігнорувати борг перед кимось, кого вважаємо не таким важливим. У найгіршому випадку ми можемо зненавидіти людей, які нам допомогли, та показати їх у поганому світлі просто для того, щоб уникнути відчуття, що ми також вразливі люди, яким потрібна рука допомоги. Про це говорить Тімоті Снайдер, інформує 24 Канал.

Читайте також Херсонщина під прицілом дронів: як інформаційна кампанія допомагає місту вистояти

Американці (і багато інших) відчувають величезну вдячність українцям за їхній опір російській агресії. Через низку причин нам важко це визнати. Для цього нам потрібно знайти слова. Сім слів, які можуть допомогти, це:

• безпека,
• свобода,
• демократія,
• мужність,
• плюралізм,
• наполегливість,
• щедрість.

Мабуть, найважливішим і найбільш невизнаним боргом є безпека. Опір України Росії дуже зменшив шанси великого збройного конфлікту деінде, а отже ймовірність ядерної війни.

Перед початком цієї війни одним зі сценаріїв великого звичайного конфлікту з ядерним ризиком було вторгнення Росії в одну з країн НАТО. Український опір виявив слабкі місця російських збройних сил і знищив велику частину боєздатності Росії. Завдяки Україні цей сценарій набагато менш імовірний, ніж рік тому, і залишатиметься малоймовірним протягом наступних років.

Основним сценарієм глобального конфлікту у ХХІ столітті вважалося китайсько-американське протистояння через Тайвань. У результаті українського опору Пекін бачить труднощі, із якими він зіткнеться під час наступу на Тайвань. Точка спалаху того, що більшість аналітиків вважали найбільш імовірним (або навіть неминучим) сценарієм великої війни, по суті, усунута.

Цей борг американцям майже неможливо зареєструвати. У щоденних висвітленнях у пресі нас привертають заголовки, які змушують нас відчувати загрозу або натякають на те, що війна якимось чином стосується нас. Це може завадити нам побачити загальну картину.

Американських політиків і аналітиків буквально приголомшує те, що інша країна може зробити так багато для нашої власної безпеки, використовуючи методи, які ми самі не могли б застосувати. Україна знизила ризик війни з Росією з позиції простої оборони.

Україна зменшила загрозу війни з Китаєм, не конфронтуючи з Китаєм, а фактично маючи хороші відносини з Китаєм. Нічого з цього не було доступно американцям. І все ж наслідком є ​​більша безпека для американців.

Для мене найбільший борг – це свобода. Це слово, яке ми, американці, вживаємо досить часто, але іноді не розуміємо, що воно насправді означає. Протягом останніх 30 років або близько того ми набули дуже поганої звички вірити, що свобода – це щось, що доставлене нам більшими силами, наприклад капіталізмом. Це просто неправда, і віра в це зробила нас менш вільними.

Захист демократії

"Уся історія прогресу людської свободи, — сказав Фредерік Дуглас, — показує, що всі поступки, зроблені досі її величним вимогам, були породжені щирою боротьбою". Завжди буде так, що свобода залежить від певних ризикованих зусиль проти більших сил. Іншими словами, свобода завжди залежатиме від етичного зобов'язання щодо іншого та кращого світу і завжди страждатиме, коли ми віримо, що світ сам зробить роботу за нас.

Вирішивши протистояти вторгненню в ім'я свободи, українці нагадали нам про це. І водночас вони запропонували нам багато цікавих думок про те, чим може бути свобода. Володимир Зеленський, наприклад, наводить цікаву думку про те, що свобода і безпека зазвичай працюють разом.

Зауважте Сумна символіка в атаці на Грозний

Під час цієї війни, спілкуючись з українцями, я був вражений тим, що вони визначають свободу як позитивний проєкт, як спосіб існування у світі, як багатство майбутнього. Свобода означає не лише перемогу над росіянами, вона означає створення кращого та цікавішого життя та кращої та цікавішої країни.

Важко не помітити те, що зробили українці для захисту ідеї демократії. Здебільшого це те, у чому суть війни. Владімір Путін представляє практику керованої або фальшивої демократії ХХІ століття, в якій олігархія зберігає певні видимості та риторику демократії, оскільки не має альтернативи, та водночас накопичує багатство та владу, унеможливлюючи будь-яку значущу політичну участь.

Російська система спирається на телевізійне видовище, яке запевняє росіян, що всі інші такі ж корумповані, і тому вони повинні любити свою власну російську корупцію, тому що вона російська.

Але що, якщо не всі однаково корумповані? Що, якби існувала сусідня держава – Україна, де вибори насправді вільні та де до влади можуть прийти несподівані люди? Це те, що потрібно зробити немислимим через мову ненависті, спрямовану проти українців, і війну з 2014 року разом із повномасштабним російським вторгненням. Саме його метою було фізично знищити легітимну українську владу, а також лідерів українського громадянського суспільства і в такий спосіб зробити Україну своєрідною російською глибинкою.

Елементарний опір такої кількості українців, який не можуть зрозуміти російські політичні та медійні еліти, ґрунтується на простій ідеї, що громадяни України мають обирати своїх лідерів. Українська демократія має багато проблем і під час війни була змінена потребою бою. Але українці захищають основну концепцію самоврядування, і це вартує їм дуже багато. Вони роблять це в момент, коли здавалося, що авторитаризм бере верх у світі. Для всіх, кому не байдужа демократія, це величезний борг.

У всьому цьому українці показали безпомилковий приклад мужності. У "Республіці" Платон наказує Сократу назвати мужність однією з чеснот міста. Я не можу не думати про це, коли згадую вибір Зеленського залишитися в Києві, хоча майже всі за межами України очікували, що він втече.

Безпека одних (американців) часом залежить від мужності інших (українців). Свобода завжди потребує мужності. Як сказав Перикл: "Свобода – це надійне володіння лише тих, хто має мужність його захистити". І те саме стосується демократії. Це за своєю суттю сміливе зусилля, оскільки більші сили олігархії завжди будуть в опозиції, а наші менш благородні внутрішні голоси завжди спонукатимуть нас підкорятися. Мужність Зеленського, як він сам каже, була репрезентативною: він знав, чого очікують від нього його люди, і він це зробив.

Ким були ці люди? Зеленського, який є представником національної меншини в Україні (він єврей), обрали 73% населення. Це говорить про плюралізм, який є суттєвим для України та українського опору. Апологети диктаторів (а таких у США чимало) схильні стверджувати, що тільки одноманітність принесе ефективність, особливо під час війни. Це, безумовно, той підхід, який Росія привнесла до війни: одноманітність командування, одноманітність ідеології, кривава та злочинна спроба гомогенізувати українські території під окупацією, що є геноцидом.

Важливо Росіяни вирішили скористатися моментом на Покровському напрямку

Тим часом українці чинили опір зовсім іншим способом. Коли влада говорить про звільнення Криму, вона наголошує на правах його корінного народу – кримських татар. (Зараз міністр оборони в Україні кримський татарин.) Багато в чому успіх українців на полі бою залежить від неоднорідного та впевненого в собі громадянського суспільства, здатного підтримувати солдатів і виконувати послуги в регіонах, де центральна держава слабка.

Українські збройні сили надають місцевим командирам велику свободу дій. ЗСУ функціонують двома мовами – українською та російською (головнокомандувач народився в Росії). Українські військові представляють різноманітність за статтю (та сексуальною орієнтацією). Українські збройні сили, на відміну від російських (та багатьох інших), також представляють різноманітність соціальних класів. Цікаво, що дослідження показує, що різноманітність у групах зазвичай приводить до ухвалення кращих рішень.

Російські пропагандисти сприймають усі ці прояви розмаїття як відхилення. Але урок полягає у тому, що повага до гідності приводить до кращих результатів, зокрема й на полі бою.

Рішення чинити опір ухвалюється щодня

Мені легко писати про ці борги. Це займає лише мить. Але вони накопичилися з часом. Українці продемонстрували надзвичайну витривалість. Рішення чинити опір на початку, попри те що було вирішальним, повинно супроводжуватися тим самим рішенням знову і знову, година за годиною, день за днем, обстріл за обстрілом. Україна – це країна, в якій більшість населення змушена залишити свої домівки, де знищені цілі міста, де мільйони людей зараз позбавлені доступу до електроенергії та води. Зима йде, а українці терплять.

Усе, що ми, решта, отримуємо від українського опору – у плані безпеки, свободи, демократії, мужності, плюралізму, – залежить від цієї здатності вистояти. З огляду на те, як ми, американці, обробляємо інформацію та емоції, швидко та з жагою до наступного, цей елемент нашого боргу перед українцями може бути одним із найважчих для оцінювання.

Російський поет Маяковський у своєму антиімперіалістичному вірші "Борг Україні" запитує: "Чи знаєте ви українську ніч? – і відповідає: – Ні, ви не знаєте української ночі! Тут небо від диму стає чорне". Ми не знаємо української ночі. Але ця наполегливість є потужним боргом перед Україною.

Українці схильні плутати нашу здатність оцінювати всі ці борги з власною щедрістю. З початку війни я чотири рази був в Україні. Це довга поїздка, навіть якщо вона здійснюється за найкращих обставин. Коли українські колеги подорожують у зворотному напрямку, вони, здається, завжди пам'ятають про те, щоб привезти подарунки для американців, яких вони побачать. У цьому є проста гідність: попри війну, ввічливість зберігається.

Але в цьому намаганні нести якийсь значущий предмет у важку дводенну подорож з охопленої війною країни я найчастіше відчуваю ще більшу незручність. У нас, американців, немає навіть звичаю приносити подарунки господарям, не кажучи вже про звичку цінувати їх. Чи можу я бути достатньо вдячним?

Борг перед Україною стає більшим

Я подумав про це в Карнегі-холі, коли слухав американську різдвяну пісню The Carol of the Bells. Щороку з дитинства я дивувався тому, що ця пісня вирізняється з-поміж усіх інших мелодій сезону як єдина чарівна краса. Є причина, чому вона здається іншою: вона насправді українська, це аранжування українського композитора (Миколи Леонтовича) старовинної поліфонічної народної пісні.

Пісню перейняла наша культура з новими англійськими словами про дзвіночки, які досить милі по-своєму та зберігають дух доброго настрою в оригіналі. Але українська пісня зовсім не про Різдво, адже вона стосується дохристиянських традицій. Про весну, про сприятливі прикмети, які приносять тварини, про справжню любов і майбутнє благополуччя. Це пісня ствердження та підбадьорення. Сама її назва "Щедрик" говорить про щедрість і достаток.

У жовтні 1921 року "Щедрик" був виконаний у Карнегі-холі українськими музикантами, які шукали підтримки для Української республіки, яка була під загрозою. Її українського композитора Леонтовича на початку того ж року вбила більшовицька таємна поліція. Більшість території, яка зараз є Україною, невдовзі після цього увійшла до складу Радянського Союзу. Пісня була американізована в 1936 році, незабаром після великого голоду в радянській Україні, якраз на початку великого сталінського терору. Її витоки були забуті, як і Україна загалом.

Український дитячий хор, який 2 роки тому їздив до Нью-Йорка, щоб виконати цю пісню, приніс подарунок, свою присутність і свій виступ, що м'яко повторив нам наше захоплення піснею, але без образи, лише з великодушністю. Коли її виконували на біс, чергуючи українські та американські тексти, українці та американці в концертній залі плакали, хоч і з різних причин, але разом.

Я написав цей текст 11 грудня 2022 року, а відредагував 5 грудня 2024-го. Я вважаю, що в міру того, як цей рік добігає кінця, у міру наближення свят розрахунок із нашим моральним і екзистенційним боргом перед Україною стає все більш актуальним.