Учені знайшли цікаву спільну рису, яка поєднує сучасних людей і тих, хто жив 500 000 років тому

Знахідки в печері Кесем розкривають новий бік людства

У своєму дослідженні науковці поєднали археологію, теорію еволюції, психологію та нейронауку. Раніше колекціонування вивчали переважно для пізнішої доісторичної доби й зосереджувалися на спільних смислах або соціальному статусі. Цього разу команда взяла значно давніший період і спробувала зрозуміти, що окремий предмет означав для однієї людини, пише Archaeology Magazine.

Докази походять з кількох доісторичних стоянок. У печері Кесем археологи знайшли дрібні кольорові камінці, які мешканці принесли з різних місць. Практичного застосування для них дослідники не виявили.

Барвисті крем'яні вироби, знайдені в печері Кесем. Вони принесені до печери з різних ландшафтних місцевостей за межами печери. Більшість виробів були перероблені та заточені / Фото Р. Баркай/Evolutionary Anthropology

У долині Сахнін майстри виготовляли ручні рубила з кременю, у якому були скам'янілості або незвичні геологічні ознаки. На деяких знаряддях така ознака розташована посередині каменя, тож власник міг бачити її й торкатися.

Ревадім, Джальджулія та печера Кесем подарували ще одну знахідку: старі кременеві знаряддя з "постарілою" поверхнею. Частину з них загострили вдруге, але більшість зберегла первісну поверхню та сліди давнішої роботи. Автори припускають, що потертий вигляд мав цінність, адже поверхня розповідала історію знаряддя.

Ручна сокира, сформована навколо концентричного геологічного об'єкта в центрі. Дослідники припускають, що незвичайні особливості таких інструментів могли мати особисте значення для ранніх людей, окрім їхнього практичного використання / Фото Р. Баркай/Evolutionary Anthropology

Як камінь допомагав пам'ятати

Автори вважають, що такі предмети працювали як портативні "пристрої зовнішньої пам'яті". Камінець із далекого місця міг повернути спогад про подорож. Вигляд і відчуття від предмета, можливо, допомагали власникові відрізнити подію, яку він пережив сам, від почутої чи вигаданої історії. Психологи називають це моніторингом джерела. Сувенір подорожує з людиною й показується іншим, тож особиста розповідь звучала б переконливіше.

Групи людей тримаються на довірі. Вони стежать за союзами, подарунками, боргами та правами на певні місця, а надійна пам'ять скріплює ці зв'язки. Автори описують "сувенірну нішу". Коли сувеніри протягом багатьох поколінь стали звичною справою, люди, які поєднували внутрішні спогади із зовнішніми знаками, могли здобувати переваги для виживання. Тоді відбір посилився на тих ділянках мозку, які оцінюють, звідки взявся спогад і наскільки йому можна довіряти. Культура й біологія, на думку авторів, підштовхували одна одну та сформували автобіографічну пам'ять – здатність вибудовувати досвід в одну життєву історію. Саме вона лежить в основі нашого відчуття себе.

Чому це сталося саме тоді

Баркай, один з авторів, пов'язує час появи цієї звички зі зміною довкілля. Великі тварини, особливо слони, зникли на цій території. Давнім людям довелося шукати нові способи полювання й вивчати угіддя, де водилися лані та дикі бики. Речі, які вони приносили звідти, могли зберігати особистий зв'язок із землею, що годуватиме їх і надалі.

Автори називають свою ідею гіпотезою, а не доказом того, що кожен дивний камінь був сувеніром. Вони окреслили археологічні, розвиткові та експериментальні перевірки, які допоможуть відділити пояснення через пам'ять від версій про красу чи обмін.