7300 років тому Японія пережила страшний катаклізм: те, як люди вижили, здивувало вчених

Що сталося після виверження Кікай-Акахоя?

Виверження Кікай-Акахоя сталося приблизно у 5250 році до нашої ери. Серією вибухів воно викинуло з-під морського дна величезну кількість магми та вулканічного матеріалу. За шкалою вулканічної вибуховості подія отримала 7 балів із 8, а такі виверження трапляються раз на 500 – 1000 років, пише ScienceAlert.

Для громад збирачів і мисливців культури Дзьомон, які тоді жили в Японії, це була катастрофа неосяжного масштабу. Відтоді як сліди виверження вперше виявили в 1970-х роках, експерти сперечалися про його наслідки. Вони не знали, чи змогли суспільства оговтатися і наскільки. 

Тепер міжнародна команда дослідників уважніше вивчила це питання в журналі Science Advances і дійшла висновку, що подекуди люди виявилися винахідливішими й адаптивнішими, ніж вважали раніше.

Це виверження мало бути нищівним: воно вибухнуло з морського дна майже без попередження. Воно накрило японські острови потужними землетрусами та велетенськими цунамі, а потім вкрило ландшафт кількома метрами вулканічного попелу, 
– прокоментував археолог Пітер Джордан з Лундського університету у Швеції.

Як учені відстежили активність людей?

Дослідники проаналізували 540 наявних археологічних зразків, які зібрали по всій Японії. Їхній вік становить від 8000 до 6500 років, тобто охоплює кілька сотень років до виверження і після нього. Вчені порахували, скільки знахідок із радіовуглецевим датуванням, наприклад, вугілля чи кісток, припадає на періоди до катастрофи та після неї в кожному регіоні. Так вони оцінили, наскільки активним було населення.

Виявилося, що деякі частини зони ураження на дуже довгий час стали непридатними для життя. В інших місцях є ознаки того, що люди переселялися, опановували нові навички та змінювали спосіб життя.

Хто пішов, а хто залишився?

Традиційні громади збирачів і мисливців культури Дзьомон у південній частині острова Кюсю, найближчій до виверження, могли скорочуватися ще до нього. На півночі острова розміри й кількість поселень зростали перед катастрофою, і ця тенденція тривала після неї. За версією авторів, така стійкість могла бути наслідком того, що частина постраждалих пішла з небезпечної зони.

Найшвидше відновилося морське життя, а за ним рушили й люди. Дослідники припускають, що вцілілі з материкових районів перебралися на узбережжя й пристосувалися до нового способу життя.

Катастрофа забрала багато життів. Проте вцілілі мігрували, налагоджували нові соціальні зв'язки, винаходили нові види господарювання і, схоже, знайшли творчі способи вижити, а згодом і процвітати в нових умовах після лиха, 
– заявив археолог Енріко Крема з Кембриджського університету у Великій Британії.

Джордан додав, що навіть у найбезвихідніших ситуаціях у вцілілих і громад є вибір, хоч який обмежений. Люди мусять діяти, ухвалювати рішення, пристосовуватися, співпрацювати й шукати нові зв'язки та соціальні мережі.

Що сталося у віддаленіших регіонах?

Вплив виверження відчули й далеко від епіцентру. Наприклад, навколо затоки Ісе населення зростало, але цей ріст зупинився, а подекуди навіть змінився спадом. Вчені вважають, що причиною могло бути короткочасне похолодання після виверження або поки не встановлений ефект зміни клімату. Ще одне можливе пояснення – втрата джерел їжі. Випасаючись на вкритих попелом землях, олені та кабани могли стирати зуби, і тому жили менше.

Чому це важливо сьогодні?

Результати допомагають краще зрозуміти, як людство реагує на стихійні лиха й черпає сили для виживання. Це дедалі актуальніше в світі, де відбуваються значні зміни клімату та погоди. На думку Джордана, дослідження поглиблює розуміння того, як культури й суспільства по-різному справляються з раптовими потрясіннями та катастрофами.