Археологи знайшли у римському рові тисячі жаб'ячих кісток і 10 років не могли їх пояснити
Археологи нарешті з'ясували, хто залишив близько 8 тисяч жаб'ячих кісток в одному рові поблизу Кембриджа в Англії. Сталося це ще 1700 років тому, але причетною до цього виявилась не людина.
Хто залишив 8 тисяч жаб'ячих кісток у ямі?
Кістки виявили між 2016 і 2018 роками під час робіт над проєктом модернізації траси A14 між Кембриджем і Гантінгдоном, який вела National Highways. Компанія MHI Ltd (MOLA-Headland Infrastructure) зібрала тисячі дрібних решток, переважно земноводних. Ніхто не знав, як і коли загинуло стільки тварин і чому вони опинилися в одному рові, пише Archaeology Magazine.
Після новини про знахідку доктор Пол Кларксон із Борнмутського університету зв'язався з доктором Вікі Юенс, старшою зооархеологинею Музею лондонської археології, і вони почали новий аналіз.
Кларксон порівняв пошкодження на кістках із результатами попередніх досліджень і знайшов ознаки нападів хижих птахів. Найімовірніше, полювали болотяні сови, а поруч із ними, ймовірно, ночували польові луні.
Дані з місця розкопок показали, що рів заповнився менш ніж за рік. Отже, тисячі жаб мали загинути за короткий проміжок часу. Команда виміряла плечову кістку жаб і за її розміром визначила вік тварин на момент смерті. Це новий метод.
Більшість жаб загинули молодими, восени або взимку першого року життя. Це вказує на один рік полювання під час справжнього нашестя земноводних. Радіовуглецеве датування у Віденському університеті віднесло кістки до римського періоду, тобто приблизно 1700 років тому.
Аерофотознімок археологічної пам'ятки / Фото MOLA
Звідки взялося стільки жаб
Пояснення лежить у змінах землі та води. За римських часів води боліт Фен відступали з долини, а вологий ґрунт створював для жаб ідеальні умови для розмноження. Великий приплід молодих жаб дав птахам вдосталь їжі. Болотяні сови полюють над луками, а в залізну добу в цій долині росли ліси.
Щоб простежити зміни, дослідники вивчили черепашки равликів, пилок і деревне вугілля. Великі ділянки лісу поступово вирубували під випас худоби. До римського періоду утворилися значні відкриті простори, і жаби мали менше дерев для схованки від хижаків.
Кларксон, який очолив роботу, зазначив, що археологи рідко дивляться на минуле очима сови. За його словами, кістки розповідають про життя людей біля римських боліт Фен і про поведінку диких тварин тієї доби. Юенс розповіла, що за роки висувала чимало теорій, і їй сподобалося розв'язувати цю загадку разом із Кларксоном. На її думку, навіть найменша тварина на стародавній пам'ятці допомагає зрозуміти минулі середовища та діяльність людей на ширшій території.