Вчені знайшли "дволику" зірку, яка з обох боків виглядає по-різному

Білі карлики — останки зірок, колись схожих на наше Сонце. Мірою старіння зірки роздуваються, перетворюючись на червоні гіганти, після чого їхній зовнішній матеріал скидається, а ядра стискаються в щільні, розпечені до білого карлики. Приміром, Сонце перетвориться на білий карлик приблизно через 5 мільярдів років.

Дивіться також Вчені помітили гігантський астероїд лише через два дні після того, як він пролетів повз Землю

Дволикий Янус

Новий білий карлик, названий Янусом на честь дволикого римського бога, був виявлений Паломарською обсерваторією Каліфорнійського технологічного інституту. Астрономи помітили об'єкт, чия яскравість дуже швидко змінювалась, і з'ясували, що зірка обертається навколо своєї осі 15 разів за хвилину.

Подальші спостереження виявили незвичайну природу білого карлика. За допомогою спектрометра дослідники визначили довжину хвиль світла зорі. Дані засвідчили наявність лише водню, коли в полі зору був один бік об'єкта, і тільки гелію, коли в полі зору з'являвся інший бік. Таким чином Янус порівну розподілив свою речовину на різні боки, і це перший в історії подібний випадок, що відомий нашій науці.

Що ж могло змусити білого карлика стати таким? Точна причина невідома, але дослідники мають кілька переконливих теорій.

Згідно з однією з версій, можливо, ми спостерігаємо рідкісну фазу еволюції зірки. Астрономи вважають, що деякі білі карлики переходять від водневого до гелієвого складу на своїй поверхні.

Не всі, але деякі білі карлики переходять від переважання водню до гелію на своїй поверхні. Ми, можливо, застали одного з таких білих карликів за цим процесом,
– каже провідна авторка дослідження Іларія Каяццо з Каліфорнійського технологічного інституту.

Зазвичай гравітація середньостатистичного білого карлика втягує важчий гелій в його ядро, тоді як легший водень дрейфує до поверхні, утворюючи окремі шари. Але коли зоря охолоджується, ця ієрархія руйнується, оскільки елементи змішуються, змінюючи зовнішній вигляд і склад.

Це має відбуватися більш-менш рівномірно по всій зірці, а не лише в одній її половині. Кайаццо припускає, що за це можуть бути відповідальні асиметричні магнітні поля.

"Магнітні поля можуть запобігати змішуванню матеріалів. Отже, якщо магнітне поле сильніше на одній стороні, то на цій стороні буде менше змішування і, відповідно, більше водню", – підсумовує дослідниця.