Померлі можуть повертатися до живих: як у давнину українці уявляли такі зустрічі
Мільйони українців віками вірили, що межа між світом живих і померлих є дуже крихкою, а небіжчики можуть знову з'являтися серед людей. Розповідаємо, як наші предки уявляли такі моторошні зустрічі, чому боялися надмірної туги за покійними та як пояснювали містичні повернення з того світу.
Більшість персонажів української демонології походять саме з душ померлих. Той же чорт не випадково з'являється на роздоріжжі, де колись ховали самогубців, або ж приходить із вихором, який здіймається в момент скоєння суїциду, розповідає етнологиня Анастасія Кривенко з Інституту народознавства НАН України. Віра в духів, каже вона, тісно пов'язана з вірою в існування душі, посмертне життя та здатність небіжчиків повертатися й впливати на долі живих.
Якщо мрець приходив, люди часто вірили, що він робить це з однією метою – забрати живу людину із собою на той світ. Особливо небезпечними вважали покійників, які вкоротили собі віку, адже на цей страшний гріх, як вірили, людину штовхає сам нечистий,
– розповідає Кривенко.
Утім, за народними уявленнями, кожна людина, яка не дожила або ж пережила свій вік, могла навідуватися з того світу. Наприклад, померлі нехрещені діти, незаміжні дівчата чи неодружені хлопці ставали потерчатами, русалками, мавками, нявками та іншими демонічними істотами.
Прикликати покійного могли й самі живі своєю надмірною тугою. Особливо небезпечним був перелесник – злий дух, який часто набував подоби померлого чоловіка і з'являвся до жінки, що невтішно плакала за коханим,
– каже етнологиня.
Українці вірили у повернення душ померлих / Magnific
Повертатися із засвітів померлих змушували й залишені на цьому світі незавершені справи, забуті особисті речі чи невиконання похоронних звичаїв. Часто небіжчики у снах вимагали, аби їм передали якусь особисту річ (елемент вбрання, взуття, окуляри, палицю тощо). Тоді родичі клали цей предмет у труну іншому покійникові в селі.
Поверталися після смерті й ті, хто за життя знався з нечистою силою – відьми та чаклуни. Вважалося, що вони могли насилати смертельні епідемії, негоду (град, бурю) чи тривалу посуху.
Навідувалися, мовляв, і ті небіжчики, які перед смертю пообіцяли рідним повертатися. І їхня мета не завжди була лихою: бувало, душі приходили, аби опікуватися своїми близькими й турбуватися про них,
– пояснює етнологиня.
Загалом абсолютно всі померлі, навіть ті, хто прожив праведне життя та відійшов у поважному віці, могли повертатися. А душі всіх предків спеціально чекали в гості на певні свята та в поминальні дні. В основі таких уявлень лежать глибока пошана та страх перед померлими, адже українці вірили, що мертві продовжують впливати на життя рідних і після смерті.
З процесією поховання людини у давнину було пов'язано чимало обрядів. Зокрема, вам буде цікаво дізнатися, навіщо небіжчику клали у труну гроші.