Простили, але не забули: як Польща зрадила Україну та напрацювала на свій "четвертий розділ"

Страх офіційної Варшави в тому, що українці згадають правду. Що Україна зайде в ЄС з розумінням свого морального права. І тому заздалегідь почали навішувати ярлики нацизму та геноциду на українців, яким ця ідеологія чужа внутрішньо.

Цинізм ситуації полягає в тому, що причиною виникнення УПА, яка зараз стала причиною моральної паніки в Польщі, була зрада Польщі своєї союзниці УНР понад 100 років тому.

Польська республіка підписала союзницьку угоду з Українською державою у 1920 році для спільного опору московським більшовикам. Але за рік Польща зрадила УНР, підписавши за спиною українців сепаратний мир з Москвою, поділивши українські землі й кинувши українців до пазурів тоталітарного радянського режиму.

Як це сталося – читайте в матеріалі нашої рубрики "Історія дня" на 24 Каналі.

1919: Україна в оточенні ворогів

Наприкінці 1919 року українська держава опинилася у так званому смертельному трикутнику. Армія УНР була затиснена між "Червоною армією" більшовиків, "Білою армією" Денікіна та Польщею. Кризу підсилила страшна епідемія тифу в українському війську. Без зовнішньої підтримки зберегти державу було практично неможливо.

Були спроби отримати підтримку у країн Антанти – це союз держав проти блоку Німеччини, Австро-Угорщини та Італії. Але основні держави Антанти, серед них зокрема Велика Британія, США і Франція у боротьбі з більшовиками зробили ставку на білогвардійців. Білий рух очолювали генерали Денікін, Колчак і Врангель. Усі троє затяті українофоби, які й чути не хотіли про незалежність українського народу. Тому, щоб не вступати в конфлікт з білими, Антанта відмовилася надсилати УНР військову допомогу та медикаменти.

Гірка іронія політичної ситуації в Україні в 1919 році, плакат авторства Георгія Гасенка, Відень (1919) / Джерело – "Порохівниця"

Париж мав власну стратегію для Східної Європи. Він прагнув створити потужну союзну державу на східному кордоні Німеччини, щоб тримати німецьку загрозу в лещатах. Цю роль відвели Польщі. А оскільки Польща висувала претензії на Західну Україну – Галичину та Волинь, Франція беззастережно приймала польську позицію. Тому під час українсько-польської війни в Галичині (1918 – 1919) Антанта дозволила використати проти Західноукраїнської Народної Республіки добре озброєну та вишколену у Франції польську Армію генерала Галлера, яку початково формували для боротьби з більшовиками.

Причини не довіряти українцям в Антанти були. УНР, опинившись в цейтноті, зробила ставку на ворогів Антанти – німців і їхніх союзників, уклавши з тими мир у Бресті. Для Антанти це було неприйнятно.

Був також і брак розуміння українців. Тобто провал комунікації. Лідери Директорії УНР Володимир Винниченко та Симон Петлюра за своїми поглядами були соціал-демократами, а частина тогочасної української еліти взагалі сповідувала радикально ліві ідеї.

Тому для урядів Антанти, які не заглиблювалися в українське питання, це було практично тотожно більшовикам. Західні місії у своїх звітах часто писали, що український рух просякнутий "більшовизмом та анархією", а отже, створювати з нього повноцінну державу – це ризик отримати ще одне вогнище революції.

Чому Петлюра пішов на союз з поляками та якою була мотивація Пілсудського

На відміну від поляків, чехів чи фінів, які десятиліттями мали впливові еміграційні центри у Європі та США, українська держава на Паризькій мирній конференції 1919 року сприймалася як щось новостворене. Західні дипломати просто погано розуміли етнографічну та історичну карту Східної Європи.

Українську делегацію сприймали не як представників давньої нації, а як "селянський бунт" або частинку розваленої Російської імперії, що не має досвіду державотворення.

Симон Петлюра у серпні 1919 року / Фото – ЦДАВО України

Відтак провідник УНР Симон Петлюра у практично безвихідному становищі розпочав перемовини про укладання угоди з Польщею. Задля збереження української державності.

У лідера Польщі маршала Юзефа Пілсудського були свої мотиви.

Він чудово розумів, що Росія несе для його країни більшовицьку експансію і загрозу агресії. Навесні 1920 року Червона армія готувала масштабний наступ на Захід. І це означало загрозу самому існуванню Польщі.

Юзеф Пілсудський, 1921 рік / Фото – Centralne Archiwum Wojskowe

З іншого боку Пілсудський планував створення конфедерації незалежних держав – Польща, Україна, Білорусь, Литва – тобто геополітичний союз від Балтійського до Чорного моря. Незалежна УНР мала стати міцним буфером, який назавжди відокремив би територіально Польщу від російської імперської загрози.

Також Варшаві було важливо офіційно закріпити за собою Західну Україну за згодою самого українського уряду, щоб уникнути подальших дипломатичних претензій.

Таким чином, Варшавський договір був вимушеним союзом. Для Петлюри це був останній шанс урятувати бодай частину української державності, а для Пілсудського – це був спосіб розгромити більшовиків на чужій території та створити безпековий кордон на сході.

Заради справедливості варто зазначити, що далекоглядний політик Пілсудський був прибічником незалежності України. І те, що Варшава за рік підписала Ризький мир з Москвою – стало його особистою політичною поразкою. А пізніше обернулося на катастрофу для самої Польщі. Про це ще я скажу окремо.

Що передбачав Варшавський договір

21 квітня 1920 року була підписана Конвенція між УНР та Польщею, яку ми знаємо як Варшавський договір. Це були дві конвенції відкрита політична і таємна військова.

Важливе зауваження: конвенція – це юридично обов'язковий міжнародний договір або угода між державами, яка встановлює чіткі правила, права та обов'язки у певній сфері. На відміну від декларацій, які мають лише рекомендаційний характер, конвенції вимагають від країн-учасниць імплементації в національне законодавство та передбачають відповідальність за їх порушення.

Палац Бельведер у Варшаві, де було підписано Конвенції / Архівне фото

Отже ключові моменти двох конвенцій – спочатку політична.

Зверніть увагу на статтю 2-гу, де в обмін на визнання української державності і незалежності, а також військову підтримку Польща отримала би контроль над частиною територій Західної України, зокрема Галичиною і Волинню. А також зверніть увагу на статтю 4 і 5 – там чітко прописані взаємини між державами й ставлення до народів.

Політична конвенція між Польщею та Україною (21 квітня 1920 року):

"Уряд УНР з одного боку і уряд РПП з другого боку, в глибокому пересвідченню, що кождий нарід посідає прирождене право на самоопреділення та окреслення своїх стосунків з сусідами... погодилися на слідуючі постанови:

• 1 §. Визнаючи право України на незалежне державне існування на території в межах на північ, схід і південь, як ці межі будуть опреділені договором УНР з її пограничними в тих сторін сусідами. Річ П.П. визнає Директорію Незалежної Української Народньої Республіки, на чолі з Головним Отаманом п. Симоном Петлюрою, за Верховну Владу УНР
• 2 §. Кордон між УНР і РПП установлюється слідуючий: на північ від Дністра, вздовж р. Збруча, а далі вздовж бувшого кордону між Австро-Угорщиною та Росією до Вишегрудка, а од Вишегрудка на північ через взгірря Кремінецькі, далі по лінії на схід від Здолбуново, потім вздовж східнього адміністраційного кордону Рівенського повіту, далі на північ вздовж адміністраційного кордону бувшої губернії Мінської до схрещення його р. Припятью, а потім Припятью до її устя. (Показати мапу Варшавського договору 1920 року з підсвіченим кордоном).
• 3 §. Уряд Польський признав Україні територію на схід від кордону, зазначеного в арт. 2. цієї умови, до кордонів Польщі 1772 року (передрозборових), які Польща вже посідає, або набуде від Росії шляхом збройним чи дипломатичним.
• 4 §. Польський уряд зобовязується не заключати жадних міжнародних умов, направлених супроти України; до того ж самого зобовязується Уряд Української Народньої Республіки супроти Річи Польської Посполитої.
• 5 §. Права національно-культурні, які уряд УНР забезпечить громадянам Польської національности на території УНР, будуть в найменшій мірі забезпечені громадянам національности Української в межах РПП і навпаки.
• 6 §. Заключаються спеціяльні економічно-торговельні умови між УНР і РПП. Аграрна справа на Україні буде розвязана конституантою. До часу скликання конституанти юридичне становище землевласників польської національности на Україні опреділюється згодою між РПП і УНР
• 7 §. Заключається військова конвенція, що становить інтегральну частину цієї умови.
• 8 §. Умова ця зостається таємною. Вона не може бути передана третій стороні, чи бути опублікована нею в цілости, чи части, инакше як тільки за взаємною згодою обох контрактуючих сторон, за винятком артикула 1, який буде оголошено по підписанню цією умови.

Підписали:

• Керівник Мініст. Закорд. Справ Укр. Народн. Республіки: Андрій Лівицький
• Керівник Мін. Заграничних Справ Річи Посполитої Польської: Ян Домбський".

А от текст військової конвенції був оприлюднений пізніше – про його зміст не знали навіть частина  членів уряду УНР. Обидва документи оприлюднені в монографії професора Шелухіна у 1926 році в Празі.

Вона складається з 17 параграфів (статей). Подаємо основні та найбільш критичні пункти, які визначали характер військового союзу між УНР і Польщею.

Ключові статті Військової конвенції 1920 року:

• § 3 (Оперативне керівництво): "Військові операції відбуваються по взаємному порозумінню начальної команди Польських військ і головною командою Українських військ під загальним керуванням начальної команди Польських військ"…
• § 8 (Адміністрація та цивільний тил): "Український уряд організує [на звільнених теренах] свою владу і адміністрацію цивільну і військову. Тили Польських військ буде охороняти Польська жандармерія польова і Польське етапове військо"…
• § 11 (Формування частин): "На Польській території продовжується організація Українських частин, як то мало місце до цього часу в Берестю, аж до часу, коли така організація буде можлива на власній території".
• § 12 (Постачання та зброя): "Начальна команда Польських військ обовязується доставити для Українських військ зброю, амуніцію, снаряження і одяги в кількости, потрібній для трьох дивізій, згідно штатів, встановлених для Польської дивізії"…
• § 16 (Режим секретності): "Обидві сторони зобов'язуються тримати цю конвенцію в тайні"...

Отже, Польща отримала вкрай вигідну міжнародну угоду. При чому практично ні за що не платила, отримала вищість у командуванні українською армією, мала підготувати всього три дивізії й при тому обмежена була кількість українських військ. І за це уряд УНР теж мав заплатити.

На наступний день після підписання об'єднані сили УНР та Польщі вирушили на Київ.

На початку травня 1920 року українські й польські війська увійшли до української столиці. А уряд УНР прибув до Вінниці.

Пілсудський і Петлюра у Вінниці / Архівне фото

Посилився приплив добровольців в армію УНР. Однак, польські союзники намагалися перешкодити зміцненню військового потенціалу України. Польське командування примусило розпустити мобілізованих новобранців, і лише таємно від союзників українські дивізії спромоглися збільшити свою чисельність. Але успіх польсько-українського наступу тривав недовго.

Червона загроза насувається

Польський фронт не втримав наступу більшовиків і червона армія 11 червня 1920 року знову захопила Київ. Польські війська почали відступати. У липні 1920 року польська армія залишила лінію Бугу і відступила в напрямку Варшави.

У цій ситуації Польща звернулася за допомогою до Антанти. Однак Антанта вирішила, що Варшава не здатна провадити самостійну зовнішню політику, і зажадали, щоб Польща у відповідній ноті погодилася на – цитую: "угодове полагодження на розумних умовах своїх територіальних суперечок з Чехами, Литовцями та Українцями".

Клемансо, Ллойд Джордж і Орландо: прем'єр-міністри Франції, Великої Британії та Італії / Фото – Вікіпедія

На конференції в Спа (липень 1920) прем'єр-міністр Великої Британії Ллойд Джордж висунув Польщі жорстку вимогу:

• Відступити на так звану "Лінію Керзона" (умовно – етнічний українсько-польський кордон, який при цьому не включав деякі історичні українські території – Підляшшя, Холмщину, Надсяння та Лемківщину, згодом ці терени отримають назву "Закерзоння").
• Відмовитися від територіальних претензій на Східну Галичину, Західну Волинь та Віленщину в Литві.

У цей період у міжнародних відносинах знову почала активно фігурувати "українська справа", і в першу чергу, проблема Східної Галичини. Найвища Рада Антанти рішуче висловлювалась за те, щоб Східна Галичина зберегла свій міжнародний статус, незалежний від Польщі. Щодо решти території України польський уряд перед Найвищою Радою зобов’язався шанувати право самовизначення народів на сході від "Лінії Керзона".

У критичний момент, коли насідали більшовики – Польща погодилася на вимоги Антанти щодо відмови від претензій на сусідні території. Тоді польський прем'єр Владислав Грабський у Спа підписав умови Антанти, оскільки Варшава потребувала термінового постачання зброї та боєприпасів.

Але по факту, тільки-но більшовиків відкинули – в першу чергу завдяки "Диву на Віслі" – битві, в якій українські загони зберегли польську державність, Варшава відмовилася від зобов'язань у Спа. І у жовтні 1920 року польські війська генерала Желіговського розіграли "бунт" та окупували Вільнюс. А в Україні Польща зафіксувала за собою Східну Галичину та Західну Волинь, просто ігноруючи "лінію Керзона".

Як українці врятували Польщу

Після захоплення Києва, Червона армія стрімко просувалася: Тухачевський рвався на Варшаву й Берлін, а Перша кінна армія Будьонного – на Львів та Замостя. Для УНР це був ризик остаточного зникнення через падіння союзної Польщі.

Якби Варшава впала, більшовицька Росія окупувала б усю Польщу, створивши там радянський уряд. Шанси на власну українську державу впали б до нуля.

Варшавська битва – дивіться відео:

У той час основна Варшавська битва, що тривала з 12 по 25 серпня 1920 року точилася безпосередньо під Варшавою, але основою "Дива на Віслі" стали бої на півдні. Перша кінна армія Будьонного мала обійти польські сили з півдня, прорватися через Замостя та завдати нищівного удару в тил військам Пілсудського що наступали під Варшавою.

Але там їх зустріли українські загони. Наприкінці серпня 1920 року 6-та Січова стрілецька дивізія УНР під командуванням, тоді полковника, Марка Безручка разом із польськими підрозділами прийняла утримання стратегічно важливого міста Замостя.

Загони Безручка вщент розбили та зупинили еліту радянської кавалерії – 16-тисячну армію Будьоного. Це не дозволило більшовикам з'єднатися з Тухачевським під Варшавою і врятувало союзний фронт від оточення.

Польща не заперечує роль українців у перемозі над більшовиками:

В результаті Польща відстояла свій суверенітет. Був зупинений рух "ленінської світової революції" у Західну Європу. Від оборони Польща перейшла до швидкого контрнаступу, відкинувши більшовиків далеко на схід.

Польський Realpolitik

Після розгрому Червоної армії восени 1920 року Польща могла продовжувати наступ разом із військами УНР. Проте Варшава вчинила зраду.

Історики пишуть, що нібито поляки втомилися від 6 років безперервних війн. І суспільство прагнуло миру за будь-яку ціну. У той час у польському парламенті та серед дипломатів більшість мали націонал-демократи. А вони вважали, що: "Велика незалежна Україна" – потенційна загроза для Польщі. А відтак – простіше й вигідніше поділити українські та, до речі, білоруські землі навпіл із Москвою. І приєднані території можна буде "полонізувати", відкинувши усі попередні зобов’язання поважати український народ.

Переговори в Ризі між більшовиками (зліва) та поляками (справа), березень 1921 року / Фото – Вікіпедія

З іншого боку більшовики під проводом Леніна та Троцького опинилися в затяжній економічній кризі через повстання селян та загальний розвал економіки. Їм терміново потрібен був мир на Заході, щоб розгромити "білих" у Криму та придушити внутрішні повстання. Також Москва була готова на будь-які територіальні поступки Польщі, аби лише ліквідувати Українську Народну Республіку.

18 березня 1921 року між Польщею (з одного боку) та Росією і маріонетковою Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УСРР) був підписаний Ризький договір. І це була зрада Союзної угоди.

У результаті Україна за спиною УНР була знову розділена. Холмщина, Східна Галичина, Західна Волинь та Західне Полісся відійшли до складу Польщі. Решта території опинилася під радянською окупацією.

Польща офіційно визнала радянську УСРР і зобов'язалася закрити на своїй території всі установи УНР та роззброїти Армію УНР.

У таборі для інтернованих у Каліші одночасно перебували й вояки армії УНР, і полонені червоноармійці / Архівне фото

Понад 20 тисяч бійців і старшин Армії УНР були відправлені в польські табори для інтернованих – в містах Каліш, Щипйорно та інших, де утримувалися у важких умовах як бездержавні особи. До них туди ще приїжджав Юзеф Пілсудський – перепросити за зраду.

Я вас перепрошую, панове, я вас дуже перепрошую. Це мало бути цілком інакше, 
– Юзеф Пілсудський 15 травня 1921 року просить вибачення за зраду перед колишніми українськими товаришами по зброї.

Цей епізод з вибаченням та фраза Пілсудського загально відомі. Значно менш відомий той факт, що тоді ж українські вояки вітали маршала словами "Слава Україні!" Відповіддю на гасло тоді було "Україні слава!"

Ціна зради

Після удару в спину від союзника незалежну Українську державу було остаточно ліквідовано з карти світу аж до 1991 року. Ризький мир став для України національною катастрофою, а для Польщі тимчасовим прагматичним тріумфом, який через 18 років обернувся трагедією, яку історики часто називають "Четвертим поділом Польщі".

Анексувавши за Ризьким миром Західну Україну (Галичину та Волинь), Польща отримала мільйони глибоко вороже налаштованих до неї українців. Замість союзної Української держави – колосальну внутрішню проблему.

Польська політика  дискримінації, а згодом і жорстока акція "пацифікації" 1930 року – так називалися етнічні чистки українців, влаштовані польською владою, жорстокі криваві придушення протестів, культурний і релігійний гніт на українських землях призвели до радикалізації українського руху.

По суті, порушення Варшавського договору та зрадницький Ризький мир породили запеклу підпільну боротьбу Української військової організації (УВО) та надалі ОУН проти польської влади. Польська держава аж до 1939 року жила в стані постійної внутрішньої напруги та підпільної війни, витрачаючи величезні ресурси на поліційний контроль західноукраїнських земель.

Крім того, Пілсудський не дарма так тримався за ідею незалежної України. Він розумів: якщо між Польщею та Росією немає буфера, зіткнення двох держав є неминучим.

Підписавши Ризький мир і ліквідувавши УНР, Польща опинилася сам на сам із Радянським Союзом отримавши величезний спільний кордон. До Другої світової війни Москва постійно розглядала Польщу як ворога та плацдарм для майбутнього наступу на Європу.

За 18 років Радянський Союз коштом страшних жертв зміцнив армію, розвинув виробництво і дочекався слушної нагоди. У серпні 1939 року СРСР та Німеччина підписали Пакт Молотова – Ріббентропа, за кілька тижнів Радянський Союз напав на Польщу зі сходу, цинічно заявивши, що "польська держава припинила своє існування".

Радянські війська перейшли той самий кордон, який був встановлений Ризьким миром 1921 року. Те, що польські "ендеки" вважали своєю великою дипломатичною перемогою в Ризі, обернулося повним крахом Другої Речі Посполитої, її окупацією та десятиліттями радянського домінування після Другої світової війни.

У 1921 році Польща зрадила українців, переступила через підписану конвенцію, обравши тимчасову вигоду замість стратегічного партнерства. І жоден суд її за це досі не покарав. Однак історія показала далекоглядність і правоту Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського: без незалежної України Польща не змогла втримати й власну незалежність. Розплатою за порушений договір стала втрата державності у 1939 році.

Зрада Польщі в той момент, коли можна було дотиснути більшовиків, призвела до десятиліть жахливих страждань українців. Москва нищила наш народ Голодоморами, вбивала нашу інтелігенцію, прирекла на повільну смерть найкращих патріотів у ГУЛАГу, вбивала українську ідентичність.

І те, що Україна відродилася як держава – заслуга самого українського народу. Який вижив у нерівній боротьбі, після зрад, гніту і знищення. Це наша сила і наша гордість за предків, які зберегли український народ. Така є правда.

Як Польща та більшовики поділили Україну – дивіться відео:

Від автора

Цей матеріал для того, щоб більше ніколи Польща навіть думки не припускала звинувачувати українців у неспровокованій агресії проти поляків. І поважала руку дружби, яку навіть після польської зради, подала Україна, бо ми прагнемо доброго майбутнього з нашими сусідами. Однак це означає, що навіть простивши Польщу, ми більше ніколи не забудемо нашого минулого.

Чим більше я аналізував дії сучасних польських політиків – тим більше схилявся до думки, що одним із найбільших мотивів офіційної Варшави вимагати від держави Україна однобічного визнання "історичних гріхів" – це спосіб уникнути відповідальності за власні історичні гріхи перед українцями.

Щоб не виставляли Варшаві рахунки, як це любить робити сама Польща. Але українці згадали правду. І це ще одна наша велика сила. Як великий народ ми кажемо, що простили. Простили, але не забули.