Умови утримання, погрози та тиск: що розповідають жінки, звільнені з російського полону
Українських жінок, яких забирають у російський полон, утримують в неналежних умовах. Не забезпечують їжею, питною водою та засобами гігієни. Здебільшого їх затримують за проукраїнську позицію. Вони піддаються приниженню, тиску, погрозам і катуванню.
Затримують жінок, що мають вплив на суспільство
Від початку повномасштабного вторгнення Росії, у полон потрапили кілька сотень українських жінок. Однак ці дані неможливо верифікувати. Віцепрем’єр-міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук заявляла, що станом на 12 квітня 2022 року йшлося про 1700 полонених військовослужбовців і цивільних, з яких 500 – жінки.
Актуально Ампутація ноги, розкопана могила брата і фільтрація: трагічна історія Владислава із Маріуполя
За підрахунками, з 24 лютого і донині з полону повернули 53 жінки. Серед затриманих – велика частка жінок різного віку. Майже відразу почали з'являтися повідомлення про неналежне, жорстоке поводження з ними. Деякі серед них – вагітні та такі, які мають значні проблеми зі здоров'ям. Про це йдеться у дослідженні "Бранки. Аналіз свідчень жінок, звільнених з російського полону" Медійної ініціативи за права людини.
Жінок затримують як і невибірково, так і з метою схилення до співпраці. Журналістка ГО "Медійна Ініціатива за Права Людини" Марія Климик зазначила, що в більшості випадків методи їх затримання були однакові. Особливо, якщо це стосувалося цивільних. Жінок затримували або на мітингах, або вони вже були у списках росіян, адже були дружинами українських військових або мали якесь відношення до них. Також затримували журналістів, вчителів, директорів. Тобто тих, які мали певний вплив на суспільство.
Коли спілкуєшся з жінками, які пройшли через полон, то дуже складно дізнатися якісь деталі, бо їм важко розповідати про пережите. У більшості випадків у всіх цих жінок умови були однакові. Їм не давали жодних гігієнічних засобів, які потрібні жінці. Іноді це були камери, розраховані на 2 – 3 людини, а там утримували 10 – 40. Ніякого особливого ставлення до них через те, що вони жінки не було. Єдиною відмінністю було, що до них десь не застосовували фізичного насилля як до чоловіків,
– додала вона.
Журналістка ГО "Медійна Ініціатива за Права Людини" Марія Климик / Фото МІПЛ
Багатьох жінок також голили налисо по приїзду на територію Росії. Іншим не дозволяли сходити в душ, розчісувати волосся чи зав’язувати його. За словами Климик, їм не надавалася жодна медична допомога.
"При затриманні казали, що я – VIP-персона": що розповідають потерпілі
З початку війни в Україні у 2014 році Росія переслідувала журналістів, громадських активістів й інших цивільних із проукраїнською позицією. З повномасштабним вторгненням ці практики посилились. Так, зокрема, потерпіла активістка з Каховки Олена Бубнова розповіла, що її затримали та посадили у підвал після того, як вона вийшла на черговий мітинг на підтримку України.
У нас була негласна домовленість між собою, що ми будемо збиратися щонеділі до перемоги. 1 квітня міську владу захопила Росія. Вони поставили свого керівника міста. 3 квітня ми вийшли на мітинг. Ми розуміли, що буде нелегко. Коли ми прийшли – площу оточили військові Росії. Вони надали нам право "поспівати своїх пісень", як вони виразилися, до 15 хвилин. Після цього ми мали звільнити площу,
– розповіла жінка.
Проукраїнський мітинг 6 березня у Каховці Херсонської області / Фото Олега Батуріна
Вона вступила у суперечку з російськими військовими, зазначаючи, що це українська земля, що вони не мають права вказувати, що тут робити.
Я їх просила та казала: "Їдьте, будь ласка, зніміть свого Путіна так, як ви змінили нашого мера. Тоді ви, можливо, будете жити, як люди, а не як раби, які роблять все, що їм скажуть. Ми, беззбройні жінки, ми стоїмо навпроти вас, ми спілкуємось вашою мовою. Вам не соромно?". Вони на наші запитання не відповідали. Один з них показав мені на годинник, мовляв, пора вже йти. На що я помахала головою, що я нікуди звідси не піду. Він змахнув плечима – сама винна,
– сказала вона.
За словами Бубнової, поки вона сперечалася, всі люди через 15 хвилин розійшлися. Вона та ще кілька жінок залишилися стояти проти 40 росіян з автоматами. На ній був пов'язаний український прапор. У цей час до Олени почав бігти військовий Росії та кричати: "Тряпку сними". На що вона відповіла, що це не ганчірка, а прапор України. Після цього він сказав затримати її.
Військові схопили мене за руку. Якась жінка, що була поруч, почала кричати, щоб мене не забирали. Вони сказали їй йти геть, бо їй буде тільки гірше. І вона пішла. Вони весь час тримали мене за руку. Чоловіків, яких затримували, клали обличчям в землю. Коли вони закінчили свою "зачистку" – розігнали всіх людей гранатами та пострілами. Після цього сказали "пакувати" всіх по машинах,
– зауважила вона.
Військовий, який сказав забирати Олену, зазначив, що вона – VIP-персона. Її разом з іншими затриманими посадили в автозак та сказали не підіймати голову. Після чого їх повезли в невідомому напрямку. Коли жінка намагалася подивитися у вікно, один з окупантів вдарив її по плечі. Її посадили у підвал в окрему камеру. На підлозі лежала форма ЗСУ. Бубнова розповіла, що там було дуже холодно. І тому вона укривалася формою і спала на ній, щоб зігрітися.
Олена Бубнова / Фото Медійної ініціативи за права людини
"Если правда понравится нашему руководству, вас отпустят..."
Вдома на Олену чекали діти. Коли її повели на допит, то повідомили, що затримали за підозрою в ДРГ. На що жінка сказала, що навіть не розуміє про що вони кажуть. Окупанти почали запитували, хто організовує мітинги та скільки за них платять.
Я їм пояснювала, що ніхто за них не платить, що ми самі виходимо. Але вони не могли збагнути, як це люди можуть вийти, якщо це не проплачено. Я провела ніч у тому підвалі. На другий день принесли обід і я знову запитала, коли я поїду додому. Ввечері був допит, де мені сказали, що "нужно пообщаться с российскими журналистами. Если вы не будете общаться, вас повезут в гораздо худшие условия, где непонятно, сколько времени пробудете",
– розповіла вона.
Олена запитала, що треба сказати. На що їй відповіли: "Правду. Если правда понравится нашему руководству, вас отпустят, если нет, то поедете дальше". Сказали, що вона поспілкується з журналістами та буде скоро з дітьми. Жінку протримали 3 доби. Згодом приїхали так звані представники медіа Росії. За словами Бубнової, її знову запитували про мітинги, хто їх організовував, скільки вона їх відвідувала та з якою ціллю. Також зазначили, що вони відстежують як і російські, так і українські ЗМІ.
Сказали, що українські медіа розповідають, що армія України начебто їсть дітей. Запитали, чи я таке бачила. На що я відповіла, що ні, у Каховці я такого не бачила. Журналіст заспокоївся, а оператор запитує: "А где вы такое видели?". Я сказала, що ніде не їжджу і перебуваю тільки у Каховці, тому я не можу сказати, що і де відбувається. На цьому наше інтерв’ю завершилося,
– розповіла жінка.
Окупанти у Херсоні / Фото АрміяInform
"Они мне не нужны. Мне ты, красавица, нужна"
Через півтори години прийшли до камери військові та сказали зняти окуляри. Білою ганчіркою жінці зав’язали очі та привезли у Каховку. Окупанти сказали рахувати до ста і після цього швидко бігти додому, щоб не потрапити у комендантську годину, бо в іншому випадку поїдуть до них знову. Також попередили, якщо потерпілі будуть розповсюджувати, де вони були та що було з ними, то прийдуть до них додому та зроблять погано всім їхнім рідним, а потім і їм.
Через кілька місяців Олені все ж вдалося виїхати. Доїхавши до Василівки машиною, вона натрапила на російський блокпост. Окупанти почали запитувати, звідки вона дізналася дорогу та чи бачила розстріляні машини. Туди також приїхала жінка, яка часто їздила до Запоріжжя через російські блокпости.
Вона почала просити, щоб нас пропустили. На що росіяни їй сказали: "Ладно, пропустим. Только ты со мной останься". Вона сказала, я буду їхати назад і ми з тобою поспілкуємося. Запропонувала привезти сигарет, але він відмовився. Сказав: "Они мне не нужны. Мне ты, красавица, нужна". Ця жінка сказала, що поговорить з ним потім. Сформувалася колона з машин. І коли вона почала їхати з Мелітополя, то наші машини також туди включили й так ми проїхали,
– розповіла Олена.
Дослідження "Бранки. Аналіз свідчень жінок, звільнених з російського полону" / Фото МІПЛ
З початком вторгнення росіяни також вдаються до так званої "фільтрації". У дослідженні "МІПЛ" зазначається, що однією із жертв стала Марія Вдовиченко. Дівчині на момент затримання було 17 років. Разом із батьками вони кілька днів простояли в черзі на так звану фільтрацію в селищі Мангуш, що за 20 кілометрів від Маріуполя. Тут російські військові облаштували фільтраційний табір. Їх затримали насильно. На холоді, без їжі та можливості сходити в туалет, вони провели в очікуванні кілька діб.
Я ніколи не забуду розмову двох солдатів так званої "ДНР": "Що ти зробив з тими, хто не пройшов фільтрацію? – Застрелив десятьох, а далі не рахував, не цікаво". Я зайшла в кімнату, де було пʼять солдатів зі зброєю. Я була там одна, було дуже страшно. Один із солдатів, який лежав на матраці, подивився на мене і сказав: "Не нравится. Впереди будут еще женщины, найдем что-нибудь",
– розповіла вона.
Читайте також Фільтраційні табори і пекельна евакуація з Маріуполя: як українці рятувалися від "асвабадітєлєй"
Умови утримання
Згідно з дослідженням, жінок утримували як на нових окупованих територіях, так і в районах Донецької та Луганської області. Деяких з них насильно депортували до Росії. У північних областях України жінок, як і чоловіків, тримали в підвалах райвідділків поліції, адміністративних будівель, а також у приміщеннях місцевих підприємств. Деяких із них згодом відпускали, а деяких вивозили через територію Білорусі у Росію.
Анастасію Матрущенко, яка служить у Збройних Силах України, тримали в СІЗО під Брянськом. У присутності чоловіків їх змушували роздягатися та присідати. Приниження продовжувались обрізанням або голінням волосся на голові. Після звільнення у них було дуже коротке волосся.
Додамо, що матеріальні умови, які росіяни надають українським полоненим, є недостатніми для задоволення базових потреб. А міжнародні урядові та неурядові організації до більшості місць несвободи доступу не мають. Отже, ніхто не контролює належне ставлення до вʼязнів, і дотримання Женевських конвенцій стосовно них.