"Укроборонпрому" продавали деталі, вкрадені в української же армії: шокуюче розслідування
Журналісти викрили масштабну корупційну схему, з якої випливає, що "Укроборонпрому" продавали контрабандні та армійські запчастини, а інколи фактично і металобрухт, через фірми-прокладки, відмиваючи мільйони гривень. У розслідуванні фігурує навіть "Кузня на Рибальському", акціонером якої до листопада 2018 року був президент Петро Порошенко.
Аби дослідити всі документи, журналістам програми "Наші гроші з Денисом Бігусом" знадобилось два роки.
Повний випуск розслідування читайте тут: Відмивали шалені суми за "металобрухт" з РФ: шокуючі деталі корупційних схем в "Укроборонпромі"
Коротко суть: розслідувачі зібрали докази багаторічної схеми вимивання сотень мільйонів гривень з українського оборонного комплексу. В цій схемі – друг і партнер президента, член Ради нацбезпеки Олег Гладковський. Його 22-річний син Ігор – один з основних фігурантів попилу. Друг Ігоря Гладковського Віталій Жуков, який "оформлює документи, заносить відкати". Жуков три роки пропрацював у концерні, був навіть помічником директора. У 2014 році він звільняється з державного сектору і переходить у приватний. Серед організаторів – голова державного оборонного концерну Павло Букін і "спеціаліст з контрабанди" Андрій Рогоза. Андрій Рогоза – ще до народження тріо з Жуковим та Гладковським – заробляв на сумнівних оборонних контрактах. Відкати від групи отримували керівники десятків заводів концерну. У правоохороних органах у цього угруповання був взагалі абонемент на недоторканість.
Центральною фірмою їхнього масштабного "бізнесу" стала компанія "Оптимумспецдеталь" ("Оптима") – фірма-прокладка, яка отримала від державних бронетанкових заводів близько 100 мільйонів гривень.
Бізнес полягав у тому, щоб за згоди державного оборонного концерну втридорога продавати заводам цього самого концерну контрабандні запчастини до військової техніки.
Читайте також: СБУ і НАБУ розслідують багатомільйонні махінації на заводі "Укроборонпрому"
Лютий 2017 року. Жуков переконує Павла Букіна, на той час директора одного з підприємств концерну, що налагодив канали контрабанди з Росії запчастин до танків Т–80.
ЖУКОВ: По Т80 с поставщиками с России встречались,списки выдали. Люди проверенные.
БУКІН: Русские или наши?
ЖУКОВ: Русские.
БУКІН: А завозить кто будет?
ЖУКОВ: Контрабандой как и обычно.
БУКІН: Кто завозит? Не будь дилетантом. Кто им везёт?
ЖУКОВ: Заводу с Белгорода я своим перевозчиком.
БУКІН: Виталик, завозят 2 человека всего на сегодня. Обоих знаю. Ты сам не везёшь. Не обманывай.
ЖУКОВ: Вы меня не дооцениваете. Зачем мне быть посредником, когда сам детали покупаю и привожу.
БУКІН: Ну если с СБУ в Харькове договорился – то тогда может и сам))
Читайте також: Військові підсумки року: чого добилася Україна за четвертий рік війни?
Географія закупівель була зав’язана в основному на Росію. Фігурують Москва, Пітер, Челябинськ, Бєлгород. Фізично організацією поставок займався в основному Рогоза, як молодший партнер. Він їздив на кордон, він спілкувався із контрабандистами та іншими посередниками, в яких перекуповували товар на внутрішньому базарі.
Листопад 2016 року. Рогоза замовляє деталі одному з постачальників.
РОГОЗА: Фраерок. Как ты мне дорог. Мне сейчас срочна нужно. Бтр 80. Рвчаг нижний – 190 шт. Рычаг верхний задний 77 шт. Срочна!!
ПОСТАЧАЛЬНИК: Прикольно!
РОГОЗА: Ты заканчивай с запоями мы не хотим тебя терять. Помогай пож. Горит.
Хто саме возив запчастини – визначити визначити не вдалося. У листуваннях більшість постачальників під кодовими іменами – Гєна, Бєларус, Чебурашка.
Січень 2017 року.
ЖУКОВ: Бел тянет с Рашки фактически все, а Гена по месту, или я ошибаюсь?
МУДРИЦЬКИЙ: Нет
ЖУКОВ: ?
МУДРИЦЬКИЙ: Кое что белорус берёт у нас. у местных барыг
Одна з ключових проблем з контрабандними вживаними деталями – їхня якість, яку перевіряти не напружувались. Просто перли на заводи все підряд. Інколи фактично металобрухт.
Осінь 2015 року. Зі службової записки вхідного контролю Київського бронетанкового заводу.
Заводам збували не запчастини, а фактично металобрухт
Варто зауважити, що сміття завод не приймав, а вимагав замінити чи відремонтувати. І терпляче чекав заміни та ремонту. Адже, попри зриви строків поставок та низьку якість, від співпраці з "хлопчиками" так просто не відмовишся.
Але у товару "хлопчиків" було ще одне джерело. Погане. Гірше за контрабанду. Серед листувань з постачальниками журналісти знайшли одне, в котрому вони домовлялися про перепродаж українській оборонці деталей, вкрадених у української ж армії.
У лютому 2017 року Жуков отримує ось такі два знімки: тут перелік деталей, їхня кількість і вписана від руки ціна.
Цей список Жукову присилає людина, ідентифікована розслідувачами як співробітник Міністерства оборони, начальник 637-го Військового Представництва Дмитро Трачук.
Військове представництво Міноборони – це такий окремий підрозділ, який контролює ремонт і модернізацію озброєння. Сам Трачук пояснює – представництво нічим офіційно торгувати не може, все що знято з машин армії – належить армії.
Після ремонту все майно мало здаватися підприємством на бази зберігання. Це власність Міноборони,
– прокоментував Трачук по телефону.
Однак у листуванні Жуков протягом кількох тижнів надсилає списки необхідних йому запчастин. Трачук – вказує ціни. В доларах.
Лютий 2017. Жуков і Трачук обговорюють запчастини до БТР–72.
ЖУКОВ: Это по 72 все в наличии?
ДМИТРО ТРАЧУК: ок
ЖУКОВ: Количество одтверждаете? Подтверждаете?
Проте офіційний коментар від Трачука журналістам звучить інакше: "Ми нічого не можемо продавати. У нас навіть своєї бухгалтерії немає. Це виключно контролюючий орган".
Але переписка із Жуковим свідчить, що "виключно контролюючий" Трачук був зовсім не проти наново перепродати "недоутилізоване".
Лютий 2017го. Трачук пересилає Жукову перелік запчастин.
Запчастини – хоч контрабандні, хоч армійські – були нелегальні. Щоб продати їх державному концерну деталі потрібно було "відбілити", приховати їхнє походження. А отримані від концерну гроші перевести в готівку. Обидві проблеми вирішували через конвертаційні центри. Вони відмивали одночасно і деталі, і гроші. Роботу з ними організовував Жуков.
Одноденки створювали, щоб вони фіктивно, на папері, продали деталі (яких офіційно ні в кого не купували) – "Оптимі". Ця фірма була центральною в бізнесі. А вже "Оптима" продавала їх концерну. Іноді для посередництва використовували інші компанії. Тривалий час такою "прокладкою" був навіть президентський завод – "Ленінська кузня".
Гроші від державних заводів йшли у зворотньому напрямку, доходили до фіктивних компаній, перегонялись у готівку.
Розслідування маштабних оборудок за участю "Укроборонпрому": відео