Прорватися до неба․ Пам’яті Василя Довбуша

"Я хочу літати", — казав Василь Довбуш, коли його воліли залишити в штабі. Спокійний, усміхнений, впертий — він не терпів імітації роботи і не ховався від ризику. На 24 Каналі монтував новини і великі аналітичні проєкти; а ще грав у бадмінтон просто у ньюзрумі й жартами приймав новеньких у команду. Працював у мотомайстерні; кастомізовував мотоцикл під себе, а потім перейшов в ІТ.

Усе, що задумував, – реалізовував. На фронті став оператором ударних безпілотників у роті роботизованих систем ССО. Загинув 6 травня 2025 року на Сумщині, коли вийшов зустріти свій дрон. Золотистий ретривер Неш, собака Василька, все ще чекає на нього вдома.  

Кавуновий цар 

"А слабо́ оселедець зі згущиком?"
– Ксеня, Василькова сестра, сміється, ні на секунду не думаючи, що брат так і зробить. Львів’яни сидять на "забаві" у своєї бабусі.  

21-річний Василько, не довго думаючи, щедро поливає солоний як сльози оселедець згущеним молоком і поїдає його на очах у всієї родини.  

Просто сказати, що Вася Довбуш любить солодке, – це промовчати. Хлопець ще з дитинства вражав сім’ю унікальним вмінням відправити до рота цілий снікерс за раз; а ще готував різноманітну випічку та солодкі рулети, які пізніше приноситиме на роботу.  

Але на 24 Каналі, де, вже доросліший, працюватиме монтажером, Василько гастрономічно прославився не тільки солодощами – він місцевий "кавуновий цар". 

Василько – "кавуновий цар" / фото з архіву друзів Василька

Щойно починається сезон кавунів, Довбуш зі знанням справи вибирає на базарі найкращу, велетенську ягоду і приносить на роботу. Його колеги раніше не знали, що існують спеціальні кавунові ножі – напівкруглі, мов серпи. А Василько нарізав кавуни тільки таким інструментом.  

Сам собі господар 

У 2018 – 2019 році на 24 Каналі (ТРК "Люкс") Діана Луцишин працює регіональною редакторкою, відповідає за новини з усієї України. Василько Довбуш – монтажер каналу. На той час йому було близько 30 років, проте для всіх він саме "Василько", в жодному разі не Василь.  

Їхні столи поруч – Василько спершу здається Діані людиною, яка «дає дозвіл» приєднатися до команди. Своєрідний неформальний фільтр. Для новеньких існує "шлагбаум" із жартів, приколів, перевірок на наявність почуття гумору. 

Василько на роботі – "вічний двигун" / Фото з архіву друзів

В офісі – постійний рух. Між випусками новин, або коли нерви у команди не витримують, у ньюзрумі грають у бадмінтон, запускають літачки, жартують. Василько – в центрі творчого хаосу. Привітний і дотепний, може придумати тисячу дивних слів-новотворів, змонтувати кумедне відео про колегу – просто для настрою. 

Проте ця веселість ніяк не впливає на продуктивність роботи Василька як монтажера новин та аналітичних проєктів. Спершу він монтує трихвилинні новинні сюжети в стрічці, які виходять що пів години. Згодом, коли канал змінює формат, долучається до великих авторських проєктів – таких, як "Мафії світу" та "Спецслужби світу". 

У роботі Василько – точний і принциповий. Якщо чогось бракує для якісного сюжету, може навіть відрізати: "Я не буду це робити, поки немає усього потрібного матеріалу". Василько завжди приходить вчасно; абсолютно не вживає алкоголю.  

Навесні 2020 року на 24 Каналі відбувається масштабна реорганізація — змінюється сітка мовлення, формат подачі новин, з’являються нові проєкти. Частина працівників залишає канал, інші переходять до інших форматів роботи. Команда розсипається, але Василько лишається тим центром тяжіння, який все одно організовує зустрічі, кличе колишніх колег на природу, ковзанку і концерти. 

Василько – перший організатор усіх забав / Фото з архіву друзів

Бо й сам Василько обожнює музику – "Братів Гадюкіних", Христину Соловій, Віктора Павліка.  

А ще – мотоцикли. Хлопець захоплюється байкерською культурою. Думає працювати в мотомайстерні – і зрештою так і робить. У 2019 році залишає 24 Канал і переходить туди.  

Василько / Фото з архіву друзів

Колега й друг Фарід Шарафмал спостерігає роками: якщо Василько щось собі придумав, він піде і це зробить. Не буде нидіти й вигадувати причини, чому не може те чи се – знайде сили, можливості й житиме так, як вважатиме за потрібне.  

Ще раніше купує собі мотоцикл, кастомізує його під себе, катає колег – проте винятково в шоломі. Коли розуміє, що мото – не зовсім його, полишає і мотомайстерню.  

Василько зі своїм мотоциклом

Шукає себе заново в новій сфері – тепер вже в ІТ. Хоче спробувати щось глобальніше, відкрити для себе інший простір. 

Проте довго попрацювати в IT йому не доведеться – бо починається повномасштабна війна.  

"Голден"

Василько йде на фронт добровольцем у 2024-му – служить оператором взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів, роти роботизованих систем третього загону спеціальних операцій. До війська приходить уже із цивільної ІТ-сфери – добре орієнтується в техніці, програмуванні, швидко розбирається з новими системами. 

***

Ксеня, сестра Василька, казала: "Війна колись закінчиться, тому все одно треба будувати плани". Брат дивився на неї і заперечно хитав головою: "Це вже наше життя. Нас вже то не відпустить". 

Василько живе швидко; сміється, що шлюб і діти – то поки що рано, поки що не про нього. Мовляв, як добре, що сестра народила дитину – тепер батьки мають внука, а він собі ще вільний парубкувати.  

"Встигну, ще все встигну", – відмахується хлопець від розпитувань знайомих. Ціле життя ж іще попереду.  

*** 

Позивний хлопця "Голден" – на згадку про золотистого ретривера Неша, який чекає на Василька вдома.  

Неш і Василько / Фото з архіву друзів  

У пресслужбі, куди колишній журналіст потрапляє спершу, працює не "на відсидіти" – команда все налагоджує з нуля, сама вибудовує процеси. Але Василько хоче перейти на бойові завдання. У штабі одразу помічають, що він технічно грамотний – і воліють залишити його в штабній роботі. Але його туди не тягне. 

"Я хочу літати", – постійно каже Василько, не зацікавлений у спокійній тиловій службі. Він рветься вперед, до дронів, хоче бути результативним і не боїться ризику. Йому важливо приносити користь. 

Інколи техніка дає збої – щось не стикується, щось не працює. Але він буде налаштовувати дрон до того часу, поки той не запрацює ідеально. Рідним про службу не говорить практично нічого – скидає в сімейний чат фото себе усміхненого, пише жартівливо: "Мийте ноги і лягайте спати". Це було правило, яким він свято керувався аж до смерті.  

Василь Довбуш загинув у Сумській області біля села Могриця 6 травня 2025 року. Під час бойового завдання вийшов зустріти свій дрон, і тут з’явився ворожий ударний БпЛА. Смерть була миттєвою. 

У Василя залишились батьки, сестра та собака, який тепер живе з рідними.  

*** 

Коли Василько вперше приїжджає додому після тривалої відсутності, золотий ретривер Неш на нього ображається. Зазвичай він біг до господаря, облизував, стрибав і всіляко радів. Але тепер навіть не підходить. Василько помічає це одразу і теж засмучується: "Дивна реакція. Він ніби образився. Наче подумав, що я його лишив".  

Коли приходить звістка про загибель Василька, собака, ніби відчуваючи напругу, намагається всіх розвеселити – підходить, бавиться, тішиться, наче хоче зняти з родини біль.  

Але цей настрій швидко минає. І з часу загибелі Василька Неш часто сумує – ніби відчуваючи настрій сім’ї, на 9 і 40 днів по господарю практично нічого не їв. 

Зате ретривер прив’язується до Василькової мами – гуляє з нею, постійно поруч. Але очі собаки увесь час когось шукають. Коли поруч проходять військові, Неш зупиняється і вдивляється в них, шукає серед них господаря. 

Василько вже у війську, з Нешем / Фото з архіву друзів  

Неш звик, що Василько йде і повертається. Інколи ретривер стоїть біля дверей, заглядає, коли чутно поворот ключа. Дивиться в обличчя кожному, хто заходить. Шукає поглядом того, кого немає. І все одно чекає. 

Текст створений у межах проєкту Recвієм – платформи пам’яті журналістів та журналісток, які загинули внаслідок повномасштабної війни росії проти України. Проєкт створений Премією імені Георгія Ґонґадзе та Українським ПЕН у партнерстві з Інститутом Масової Інформації та Національним фондом демократії (NED) та Sushko Foundation.