Ідеальний шторм для Трампа та Гарріс: що відбувається у США за лічені години до виборів
.
Вже сьогодні, 5 листопада, в США пройдуть вибори президента США. Шанси Камали Гарріс і Дональда Трампа експерти до останнього оцінюють як рівні. Що робили кандидати на фініші кампанії та яким власне вийшов фінальний акорд – читайте в матеріалі 24 Каналу.
Важливо Все про вибори у США 2024: останні опитування, як рахують голоси та коли будуть результати
Взаємні образи та звинувачення
Із наближенням дня Х обидва табори помітно радикалізувалися. Навіть Камала Гарріс, яка будувала кампанію на тому, що вона поміркована кандидатка, наважилась погодитись із твердженням, що Дональд Трамп – "фашист та діє відповідно". Нині штаб демократів активно розігрує козир "загрози кінця американської дипломатії".
Водночас сам Трамп ніби підігрує Гарріс і активно використовує риторику чи то націонал-соціалістів, чи то їхніх колег комуністів, і з радістю говорить про "внутрішніх ворогів" і "національних зрадників".
Те, чого Гарріс не наважилась сказати, зробили її віп-агітатори, зокрема вже традиційний хейтер Трампа Роберт Де Ніро та інші його колеги з Голлівуду.
Як вони це зробили: дивіться відео
Щоправда, самому Трампу такі закиди та прямі образи – немов з гуся вода, бруд до нього незрозумілим чином не липне, а сам він зі швидкістю, якій би позаздрив сам Емінем, не втомлюється нагадувати, що його суперниця послідовно є "тупою", "розумово непридатною", "повільною", "дурною" та "людиною з надзвичайно низьким IQ". Водночас сам Трамп називає її не інакше як "товариш Камала", не може відрізнити Південну Корею від Північної та свято вірить, що Орбан – "лідер Туреччини".
Острів сюрпризів: як скандал з Пуерто-Рико може вплинути на результат голосування
Втім, "довгий язик" все ж може завдати шкоди кампанії Трампа. Іронічно, що винен у цьому не сам одіозний кандидат-базікало, а комік, про якого той, мабуть, і не знав донині. Тоні Гінчкліфф на мітингу в Медісон-сквер-гардені в Нью-Йорку сказав не надто приємні речі про "51-ий штат" Пуерто-Рико:
Відбувається багато всього. Не знаю, чи знаєте ви про це, але просто зараз посеред океану буквально плаває острів сміття. Здається, він називається Пуерто-Рико.
Насправді на мітингу Трампа в Медісон-сквер-гардені лунали ще більше дикі речі (Камалу там називали антихристом, її команду – сутенерами, а Демпартію – "купкою дегенератів і нікчемних антисемітів"), але "вистрілила" саме історія про Пуерто-Рико.
Вихідці з цього острова, яких в Америці чимало (5,8 мільйона) і багато з них проживають у "хиткій" Пенсільванії, миттєво образились.
У команді Гарріс вирішили, що це і є якраз той самий "жовтневий сюрприз" (так у США називають несподівані проколи кампанії кандидатів в президенти, які дають відчутний буст опонентам), а тому почали розкручувати тему. І ось вже Трампа проклинає головний співак з острова Bad Bunny. Йому підспівує Рікі Мартін, а, мабуть, найбільш відома у світі пуерториканка Дженніфер Лопес стає центральним персонажем на одному з фінальних мітингів ралі Камали Гарріс.
Як Джей Ло підтримувала Гарріс: дивіться відео
Всі так почали відбілювати репутацію Пуерто-Рико, що пересолили страву. Винним став президент Байден, який своїм невдалим панчем (про те, що сміття не Пуерто-Рико, а прихильники Трампа), надав право ображатися вже електорату республіканців.
І хоча Білий дім швидко виправив стенограму промови Байдена на більш нейтральний варіант, джин із пляшки вже вилетів і став працювати на мобілізацію електорату "хіллбіллі" та інших трампофілів. Очолив процес сам Трамп, якому підвезли елітну та геть хромовану вантажівку, яку він видав за сміттєвоз. До нього Трамп ефектно пересів просто з літака та проїхав аж 50 сантиметрів шляху до успіху. Після цього головний трампіст вирішив, що справу зроблено і помчав займатися більш важливими справами.
Мобілізація жінок, як фактор потенційної перемоги Гарріс
Ну, а поки він змагався за приязнь до себе у "хитких штатах", йому передала привіт Айова. Цей штат вважається традиційно червоним (понад 10 років) і не викликав особливих питань і побоювань. Трамп навіть не вів там якоїсь притомної кампанії, розраховуючи, що й так все буде гаразд, але сталася "соціологія" – за кілька днів до виборів стало відомо (опитування проводили Des Moines Register), що Гарріс (яка також на Айову не ставила) має в цьому штаті аж 47%, натомість Трамп – 44%.
Чому так сталося – точно ніхто не знає, чи збережеться ця тенденція та чи перенесеться на вибори президента – також, але це реально великий сюрприз, який може стати таким собі "чорним лебедем".
Камала Гарріс ламає 4 стіну заради перемоги:
Так, Айова дає лише 6 голосів до Колегії виборників, але навіть вони можуть вплинути на результат, адже Трамп може втратити вирішальні голоси там, де попередні два рази електорат радісно голосував саме за нього.
Можливо, причиною такого розвороту на користь Камали Гарріс стали голоси жінок, адже кампанія Гарріс зробила боротьбу за так звані "репродуктивні права" одним зі своїх стовпів, натомість Трамп змушений цієї теми уникати, щоб не злити як свій, так і чужий електорат.
Утім, це не дозволило йому уникнути прямих звинувачень від Гарріс у смерті Ембер Турман із Джорджії, якій лікарі просто злякалися робити аборт через страх кримінального переслідування. Трамп, звісно, в смерті дівчини не винен і Камала Гарріс раніше ніколи б собі такого не дозволила, але нині вона сама повірила в те, що ставки занадто високі, а тому готова до всього. Власне, як і її суперник.
Мобілізація голосів молодих американців
Водночас сказати, що останні тренди однозначно проти Трампа – не правильно. Його команда знайшла, чим відповісти "мобілізації жінок" і відповіла власною мобілізацією – молодих американців.
Весь жовтень Трамп присвятив не лише виступам на мітингах, але й численним інтерв'ю. Їх він роздавав не лише Такеру Карлсону та Ілону Маску, які очікувано влаштували кандидату "теплу ванну". Пан Дональд також багато говорив на шоу популярних ютюберів – він дав інтерв'ю Логану Полу, Лексу Фридману та Джо Рогану.
Така стратегія принесла результати – остання соціологія свідчить, що Трампа готові підтримати 58% молодих чоловіків і 28% жінок (37% і 67% відповідно – за Гарріс).
Дуже цікаво, що за "білого дідуся" планують проголосувати також до чверті афроамериканців 18 – 29 років і майже половина латиноамериканців того ж віку. А це, між іншим, традиційний електорат демократів. Щоправда, в молоді є свій криптоніт – явка, вони традиційно знаходять цікавіші для себе справи, аніж волевиявлення, тому від того, чи вдасться Трампу затягнути молодь на дільниці, залежатиме дуже багато.
План Б від Трампа
Трамп назвав сенсаційні результати опитування в Айові фейковими та заявив, що насправді він там шалено всіх перемагає. Це не означає нічого, бо він так само казав після дебатів із Гарріс, де був схожий на те, з чим його постійно порівнює Роберт де Ніро, а не на переможця.
Але говорити Трамп може все, що захоче, проте це не скасовує реальності, а вона в останні дні хитнулася вже на користь Гарріс (до цього тренди грали на його боці). Команда республіканця це відчула та почала "прогрівати" своїх виборців заявами про реальну фальсифікацію виборів і спробу вкрасти в Трампа перемогу.
Епіцентром застосування цієї технології є головний "хиткий штат" – Пенсільванія. Нині значні зусилля кампанії Трампа спрямовані на запровадження локальної версії "плану Шатун" у цьому штаті. З цією метою Трамп заздалегідь оголосив, що в Пенсільванії в нього вкрали перемогу, чим відкрив собі шлях для проголошення "я – легітимний" та подальшої турбулентності в стилі "6 січня".
Ніби передчуваючи, що Трамп може знову влаштувати заколот, Камала Гарріс ефектно на цьому зіграла та провела свій фінальний великий мітинг на місці, звідки Трамп 4 роки тому закликав до атаки на Капітолій. Мітинг за участі 75 000 людей в парку Еліпс у Вашингтоні пройшов мирно й ніби показував, що у нормальності є шанс.
На відміну від Дональда Трампа, я не вважаю, що люди, які не згодні зі мною, є ворогами. Він хоче посадити їх до в'язниці. Я дам їм місце за своїм столом,
– Камала Гарріс завершує агітаційну кампанію на мажорній, але мирній ноті.
Щоправда, є шанси й у ненормальності. Про них окремо ми розповідали у великій статті. Але варто зазначити, що в американської версії "плану Шатун" є свої підводні камені. Бо вдруге ефекту несподіванки, який дозволив 4 роки тому захопити Капітолій, може й не бути (Конгрес і Білий дім вже оточили високими парканами), а от ефект апатії – цілком.
Виборці Трампа можуть від палких заяв свого патрона розчаруватися й повірити, що все дійсно "пропало", а тому немає сенсу взагалі йти на вибори.
Ця схема вже зіграла проти республіканців на виборах до Сенату в Джорджії та обвалила явку. Нині ж вона може масштабуватися на інші штати та зіграти в підсумки проти самого Трампа. Звісно, в його голові поразка не означатиме кінець.
З імовірністю в 99% Трамп оголосить себе переможцем за будь-якого результату та розвитку подій. Що буде далі – ніхто не береться прогнозувати, але абсолютно точно – про це напишуть книгу чи знімуть серіал.
Коли нейтральної позиції більше не існує
Можливо, він буде не про Трампа, а про ЗМІ. Останні на фініші президентських перегонів зробили свій вибір. Авторитетні видання в Америці традиційно надають підтримку тому чи іншому кандидату та потім живуть з репутаційними наслідками цього вибору (в Україні у 2019 році деякі видання теж у це спробували погратись і нині, мабуть, хотіли б про це забути).
У 2024 році найбільшу увагу привернули не ті, хто обрали сторону, а ті, хто цього не зробили. Так, одна з найбільших газет США The Washington Post відмовилась підтримувати когось із кандидатів. Це, вочевидь, сталося під тиском власника мільярдера Джефа Безоса і спричинила епічних масштабів дискусію та обов’язковий скандал. Бо у 2020 Washington Post агітували за Байдена і планували це зробити знову у 2024. Як і колеги з Los Angeles Times.
Небажання обирати сторону в підсумку все одно трактували як вибір сторони (так, Трампа) і дуже дорого коштувало. Видання за кілька днів пройшло той шлях, що його здолав Twitter за кілька років правління Ілона Маска, – втратило понад 200 000 підписників, топових авторів і редакторів, а водночас – довіру та репутацію.
Ця історія нагадала метання російської опозиції щодо того, чи потрібно підтримувати Україну у війні з Росією та бажати поразки Росії або ж перейматися долею "наших мальчиків" і вимагати зняття санкцій з простих росіян.
Цієї дилеми, яка добре зрозуміла українцям, ніяк не розуміли топові західні ЗМІ, але казус Washington Post (і подібний, але менший за резонансом приклад Los Angeles Times, профспілки водіїв Teamsters й Асоціації співробітників пожежних служб), схоже, зробили дуже потужну підказку.
Щоправда, навряд чи вона вплине не результат виборів президента США, але й не ними все закінчується.
Життя триватиме незалежно від того, хто переможе. Найкращою метафорою тут є календар Національної баскетбольної асоціації. Ліга спеціально проведе напередодні виборів 15 матчів за участі всіх команд, щоб наступного дня зробити вихідний і для гравців, і для глядачів, аби ніщо не заважало піти на виборчі дільниці. Утім, вже наступного дня матчі повернуться і все буде так, як і було раніше.
Найкращою реакцією на це є цитата з декомунізованого вірша великого майстра адаптації та виживання в недружньому середовищі Павла Тичини: "Нам своє робить".
24 Канал проведе ніч виборів у США з читачами та інформуватиме про доленосні події в режимі онлайн. Буде цікаво.