У труну поклали весільне плаття: історія загиблої родини в Ізюмі, яку рік не могли перепоховати

За словами Віталія Перегона, в нього буквально за одну мить відібрали все, що він мав. Від будинку, що розташований на вулиці Українській, залишилося згарище. До того в ньому мешкали його рідні. І саме їх ворог забрав у нього.

Читайте також Внаслідок обвалу поверху загинула ціла родина: жахливі спогади мешканки будинку в Умані

Звістка, яка збиває з ніг

Чоловікові зателефонував 3 березня 2022 року його двоюрідний брат з Ізюма Сергій Мартовицький. Він розповів, що їхніх рідних уже немає в живих. Мовилося про:

• 19-річну Єлизавету Горбач,
• 73-річну Валентину Перегон,
• 41-річного Олександра Перегона,
• 40-річну Ірину Перегон,
• 9-річну Аріну Перегон,
• 3-річного Нікіту Перегона,
• а також 68-річну Тетяну Балабан.

Він розповів, що Валентина Перегон разом зі своєю онукою Єлизаветою Горбач, а також донькою Віталія мешкали у багатоповерхівці поблизу оптико-механічного заводу. З Циркунів до Валентини 26 лютого приїхав її молодший син Олександр. Він привіз з собою дружину Ірину й онуків Аріну та Нікіту. У тому ж будинку мешкала сім'я Сергія Мартовицького – дружина, діти та теща Тетяна Балабан. Остання була сестрою пані Валентини.

Ірина та Олександр Перегони з донькою Аріною та свекрухою Валентиною / Фото з архіву пана Віталія

Тієї фатальної ночі на 3 березня росіяни здійснили авіабомбардування Ізюма. Ворог скинув на місто три авіабомби. Одна з них влучила в оселю Мартовицьких, друга – у житло Олега Кузнецова, котрий також загинув. Остання поцілила у вечірню школу, в якій ще у 2014 році свою базу мали воїни АТО. Про це розповіла мешканка Ізюма Вікторія.

Пізно ввечері 2 березня Ліза, Валентина, Олександр, Ірина та їхні діти Аріна та Нікіта, а також тітка Таня пили чай. Невдовзі родичі порозходилися. Олександр, Ліза й Аріна якраз вийшли на вулицю, коли росіяни скинули авіабомбу. Їх вибуховою хвилею відкинуло, тож їхні тіла вціліли. Натомість від Валентини, Ірини, Нікіти та Тетяни залишилися лише фрагменти, адже вони були у будинку на той момент.

Понад пів року не знали про долю рідних

Батьки Ірини Перегон – Тетяна й Іван – з 3 березня по 10 вересня не знали, що з їхньою донькою та онуками. Вони висловлювали надію, що у рідних просто немає зв'язку, і що вони живі.

Натомість знайомі Перегонів знали, що сталося. Колега Лариса розповіла, що донька у соцмережах знайшла список людей орієнтовно у 20-х числах березня. У ньому був перелік тих, хто загинув в Ізюмі. І її налякав той факт, що навпроти прізвища Ірини було вказано "фрагмент тіла".

Про трагедію також знали брат Ірини та його дружина. Але батькам він розповідати не наважувався. Побоювався, що серце рідних не витримає цієї моторошної звістки.

Тим часом Віталій Перегон і знав про трагедію, і допомагав займатися похованням близьких. Він намагався виїхати до Ізюма з Києва на початку березня, але тоді його не випустили з Борисполя. Тоді чоловік вирішив допомогти дистанційно.

Я знайшов контакт заступника міського голови Ізюма Володимира Мацокіна. Ми з ним обговорювали, що робити далі. Вцілілі тіла Лізи, Саші й Аріни встигли вивезти на правий берег Ізюма в морг. Останки рідних брат Сергій із сином Артемом збирали самі. Шукали під завалами, збирали по шматках із дерев. Зберігали їх у відрі в сараї,
– розповів він.

Володимирові Мацокіну вдалося зв'язатися з працівниками ритуальної служби міста. Вони потрапили до моргу та забрали тіла родини Перегон. Фрагменти тіл Валентини, Ірини та Нікіти зібрали у мішки та поїхали до стихійного цвинтаря у лісі. Олександра й Аріну ховали в одній труні, а Лізу – окремо.

Інших рідних пана Віталія помістили у пакет, на якому написали "тітка Валя та інші рідні", після чого поклали його до труни. Тоді співробітники ритуальної служби викопали три могили та поховали усіх поруч, поставивши хрести з табличками з іменами.

Перед поїздкою до Ізюма після його звільнення, до Віталія зателефонував слідчий з Харкова. Він розповів, що на стихійному кладовищі у лісі виявили рідних чоловіка.

На жаль, тоді перепоховати рідних йому не вдалося. Він робив тест ДНК, щоб експерти могли ідентифікувати тіла. Пану Віталію обіцяли, що скоро жахіття, які він пережив, закінчаться. Але через пів року його викликали на упізнання по монітору доньки Лізи.

Однак та, кого я бачив, не була моєю дитиною, я її не впізнав. Ліза була в іншому одязі на момент смерті. Згодом зателефонував слідчий і сказав, що змушений мене засмутити, але тіла Лізи немає. Я кажу: як нема, щодо неї ж був збіг по ДНК? На це мені відповіли, що сталася помилка. Почали заспокоювати, сказали, що у рефрижераторі досі 70 неідентифікованих тіл, може вона там,
– додав він.

Лиш 3 березня 2023 року, рівно за рік після трагедії, Віталій зміг поховати свого брата та його родину. Олександр, Ірина, Аріна та Нікіта Перегони знайшли свій останній спочинок у Циркунах.

Аріна та Саша були в одному відділенні морга Харкова, натомість Ірина з Нікітою – в іншому. Тож рідні попрохали, щоб їх усіх помістили в один мішок і труну, щоб вони були разом.

"У день похорону чекали на цвинтарі. Копачі вже вирили могилу, прийшов священник. Під'їхав бус із тілами і раптово розвернувся назад. Виявилось, санітари переплутали тіла і привезли нам інших загиблих. Ми чекали на цвинтарі майже 5 годин, поки не привезли наших рідних. А якби ми поховали чужих людей?!", – обурено додав Віталій.

Що стосується Тетяни Балабан, то її поховав зять Сергій Мартовицький. Він спочатку перебрався до рідних у Куп'янськ, а потім – до Росії. З ним пан Віталій, зізнається, спілкується мало.

Після цього на нього очікувало чергове випробування. Адже потрібно було поховати маму Валентину та донечку Лізу. Чоловік зізнається, що впродовж останніх пів року вони снилися йому майже кожної ночі.

Пані Валентину та Лізу поховали у закритих трунах / Фото з архіву пана Віталія

Поховати їх змогли лиш 30 березня у закритих трунах. Віталій розповів, що Лізі придбали весільну сукню, фату та туфлі, адже вона планувала одружитися зі своїм нареченим, планувала відгуляти весілля.

Чоловік зауважив, що прагне, щоб пам'ять про всіх жертв російських окупантів в Ізюмі увіковічили. Щоб їхні імена викарбували на монументі та не забували ніколи про тих, чиї життя жорстоко та цинічно забрала країна-агресорка руками своїх солдатів.