Війна в Україні, дії Путіна та блеф ФСБ у Придністров'ї: інтерв'ю з експертом
Загроза захоплення Росією Молдови стала більш імовірною після повномасштабного вторгнення в Україну. "Теракти" у Придністров'ї, евакуація сімей російських офіцерів з окупованої території Молдови лише підлили масла у вогонь.
Про залежність Молдови від російських енергоресурсів, провокації в Придністров'ї та дії президента Росії Володимира Путіна і його оточення – у другій частині ексклюзивного інтерв'ю сайту 24 каналу за сприяння Фонду громадянської дипломатії розповів кандидат історичних наук, політичний аналітик Руслан Шевченко (Кишинів, Молдова).
Більше про це З початком війни Росії проти України багато що змінилося: експерт про ситуацію в Молдові
Обстановка у Придністров'ї
Чергова серія "терактів" у Придністров'ї напередодні 9 травня. На місцевому телебаченні навіть з'являлися якісь відео перестрілки на кордоні з Україною. Внутрішні суперечності між Гушаном та силовиками посилюються?
Так, це чергова спроба кремлівської агентури, в особі співробітників МДБ та МВС придністровського регіону, змусити тираспольське керівництво на чолі з Віктором Гушаном розпочати війну в Україні на боці Росії. Але, як відомо, зірвалася і вона.
Гушан все ще сподівається на залаштункові угоди з молдавськими політиками. Крім того, як прагматик, він добре розуміє, що люди ФСБ у Придністров'ї зі своїми вигаданими погрозами терактів банально блефують – немає сенсу розпочинати бій з українськими військами в умовах, коли російська армія знаходиться за 300 кілометрів від регіону, на Херсонщині, і не встигне, у разі організації такої авантюри, надати сепаратистам жодної реальної допомоги.
За оцінками деяких оглядачів, очікувалися якісь провокації в Кишиневі 9 травня – їх не було, а Санду різко "захворіла" та дистанціювалася від участі у святкуваннях. Наскільки ці речі взаємопов'язані?
Між відсутністю Майї Санду на Меморіалі військової слави в Кишиневі та можливими провокаціями немає жодного прямого зв'язку. За традицією, коли керівництво країни покладає там квіти, сторонніх до Меморіалу не допускають. Так було й цього разу. Але, мабуть, Санду не визначилася, чи їй треба бути на Меморіалі і навіщо. Щоб її присутність не викликала хвилі пересудів у лівих ЗМІ, було прийнято рішення не з'являтися на Меморіалі. Замість Санду там були присутні голова парламенту Ігор Гросу та прем'єр-міністерка Наталія Гаврилиця.
Провокації могли б бути, якби Путін та Ко готувалися б до активізації бойових дій в Україні шляхом мобілізації чи оголошення війни Україні. Але ні того, ні іншого не сталося. Крім того, поліція отримала суворі інструкції не допускати жодних сутичок і можливих провокацій, і успішно впоралася з цим завданням.
Важливо Кому на Росії буде непереливки: експертка пояснила, хто відповість за злочини Кремля в Україні
Генштаб ЗСУ публічно повідомив, що у Москві ухвалено рішення про евакуацію сімей російських офіцерів з Придністров'я. Після цього у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України висловили свої оцінки щодо реального стану так званої армії Придністров'я. Цифри набагато скромніші за ті, що фігурували в пресі раніше – близько 300 російських військових (а не 2 – 3 тисячі), понад 50% усіх боєприпасів у селі Колбасна не придатні навіть до транспортування, 2/3 усіх танків, бронетехніки та артилерії повністю не придатні для використання. Це початок кінця для проєкту під назвою Придністров'я?
Доки зберігається загроза появи російських військ в Одеській області (а вона, як відомо, зараз досить велика і такою залишиться ще на невизначений період часу), незаконні силові структури регіону можуть ґрунтовно завадити планам України щодо ліквідації цього сепаратистського гнійника. Залишаються питання щодо інших припущень, які тут висловлені.
- По-перше, поки що ні в яких наших ЗМІ, зокрема й за інсайдерською інформацією, не проходили відомості про можливу евакуацію сімей російських офіцерів із Придністров'я. Тому я поки залишу це питання відкритим, доки не з'явиться підтвердження чи спростування цих відомостей.
- По-друге, в армії Придністров'я не "300 російських військових", а до 8 тисяч місцевих жителів, і ще приблизно стільки ж резервістів і контрактників, тобто до 15 тисяч.
Тирасполь сподівається у разі бойових дій призвати під рушницю до 80 тисяч людей. А це може означати непотрібне затягування можливої військової операції в регіоні через шапкозакидальне оцінювання військового потенціалу регіону.
- По-третє, хоча можна погодитися з оцінкою про те, що технічний стан бронетехніки, танків та артилерії Лівобережжя (ПМР) дійсно далеко не в кращому стані, а значна частина боєприпасів просто не підлягає транспортуванню (до цього висновку вперше дійшли ще до 2014 – 2015 рр.), але не будемо забувати, що на складах у селі Колбасна – до 20 тисяч тонн цих боєприпасів.
"Початок кінця" для "придністровського проєкту" насправді настане лише тоді, коли російські війська будуть остаточно відкинуті до кордонів України, а флот та авіація Росії не зможуть надати сепаратистам у разі удару по них жодної реальної допомоги. Але сьогодні до цього ще дуже далеко. Тому я зараз почекав би з подібними висновками.
Руслан Шевченко / Фото надане спікером
Залежність Молдови
Санду заявила, що Молдова має план дій на випадок "песимістичного" сценарію розвитку ситуації в ПМР. Це спроба посилити свою позицію на переговорах з Гушаном та Красносельським, чи Кишинів почав серйозно оцінювати можливість військової операції та готує до цього суспільство?
Наскільки відомо, такі плани дій є насправді і не є спробою посилити свої позиції на переговорах. У нашій країні досить реалістично підходять до загрози військової операції Росії у напрямі Ліво-, а потім і Правобережжя, та інформують про це наших співгромадян.
Придністровський анклав багато в чому існує за рахунок безкоштовного російського газу, якого вже поставили, за заявами російської сторони, на 7 мільярдів доларів. У Кремлі хочуть, щоб за це свято платила Молдова. Наскільки реальні справи?
Молдово-російський газовий контракт був підписаний ще під час президентської каденції Володимира Вороніна у 2006 році та згодом неодноразово продовжувався.
Одна із частин цієї угоди передбачає оплату молдавською стороною спожитого Тирасполем газу. Це дозволило Росії вимагати оплати з боку Кишинева. Підписанти цього договору на чолі з Вороніним тепер всіляко виправдовуються і заявляють, що це робилося на користь країни і мало надати допомогу у процесі реінтеграції.
Фактично, через роки, ця частина угоди стала додатковим важелем Росії щодо тиску на Молдову. Головний аргумент Кишинева – Молдова не контролює Придністров'я і навіть не знає, скільки газу вони споживають. Доки ми не переглянемо конкретний договір на користь нашої країни, у Росії залишаться певні важелі впливу щодо цього питання.
Наскільки високим є фактор залежності Молдови від російських енергоресурсів і чи можна провести диверсифікацію за рахунок Румунії?
Наразі постачання газу у нас йде виключно з Росії. У нас свого часу намагалися приєднати ГТС Молдови до румунської, і навіть досягли успіху в цьому питанні, закінчивши будівництво відповідного газопроводу, але через Румунію качається теж газпромівський газ.
Румунія може реверсом перенаправляти цей газ до Молдови, але чи довго це може тривати? Адже "Газпром" може для покарання перекрити і їм вентиль.
Азербайджанський газ проходить тільки півднем Болгарії та Греції, до нас його ніхто будувати поки що не збирається, а альтернативних гілок, від інших постачальників, у нас немає і невідомо, коли з'являться. Ми змушені зважати на таку реальність. Це одна з причин, яка пояснює те, що Молдова поводить себе щодо Росії більш нейтрально, ніж цього хотіли б українські політики.
Зріз суспільної думки громадян Молдови щодо України
Дані соціологічних досліджень демонструють, що на початку війни близько 80% громадян Молдови позитивно сприймали фактор українських біженців, зараз – 57%. Це в будь-якому разі хороший показник, і ми вдячні за допомогу нашим людям (в основному жінкам та дітям), але чому настрої так різко пішли вниз? Наскільки це питання чутливе у суспільстві і як на нього впливає російська пропаганда, якої в Молдові, на жаль, багато?
Причин тому багато. Дається взнаки певна втома від колосального напливу публікацій і передач, де торкається тема біженців. Не останню роль відіграють низка побутових конфліктів, у які біженці часом встряють, і які із задоволенням роздуваються проросійськими ЗМІ, дійсно дуже впливовими у Молдові. Свою частку відповідальності за це зниження має нести і влада країни.
Президентка Майя Санду, прем'єр-міністерка Наталія Гаврилиця та інші керівники держави неодноразово у своїх публічних виступах, пояснюючи причини неможливості виконання тих чи інших своїх передвиборчих обіцянок, посилалися на колосальні проблеми, що почалися з напливом біженців, гігантські бюджетні витрати, які через це довелося зазнати країні.
Це значно стримує, як пояснюють, реалізацію безлічі інфраструктурних проєктів. В результаті в суспільній свідомості створюється уявлення, що багато обіцянок правлячої партії, дані перед недавніми парламентськими виборами, залишаться нереалізованими багато в чому саме через наплив біженців, хоч би якими об'єктивними причинами це не викликалося. Згадані обставини викликали зниження інтересу до становища біженців.
40% громадян вважають вторгнення Росії в Україну необґрунтованим, 23% – упевнені, що Москва "захищає людей Донбасу", а 15% респондентів переконані, що РФ "звільняє українців від нацизму". Як ви можете прокоментувати таку матрицю?
Як досить реалістичний зріз суспільства. Мені відомі результати й іншого опитування, проведеного в Молдові на цю ж тему, і вони ще менш позитивні для прихильників України.
А саме: прихильників тези про те, що Україна стала жертвою російського нападу і тих, хто не знає, чий бік вибрати, виявилося приблизно порівну, трохи більше 30%. А прихильників виправдання російського вторгнення, з цього ж опитування, було дещо більше ніж 20%.
Це не лише результат діяльності проросійських ЗМІ, які у своїй більшості присутні у медіапросторі Молдови російською мовою. І не лише результат пропаганди прокремлівських партій у Молдові (а вони теж досить впливові, в сукупності приблизно порівняні з популярністю правлячої ПДС).
Путін розхитує ситуацію одразу у кількох країнах / Фото Getty Images
Зрештою, це не лише через відсутність у публічному просторі аргументованих, заснованих на фактах, звинувачень на адресу особисто Путіна та його "команди", але це і прямий наслідок того, що значна частина нашого "проєвропейськи" налаштованого електорату традиційно відчуває шалений, інстинктивний страх перед Росією і при першій появі російських військ в нашій країні побіжить перефарбовуватися в прихильників Кремля і стверджувати, що все життя чекали на їхній прихід.Отже, не виключено, що на практиці цитоване опитування ще здасться досить оптимістичним.
Рейтинги правлячої партії та перспективи Санду
Наскільки реальні перспективи переобрання Санду та правлячої партії на другий термін?
В цьому випадку потрібно розділяти особисто Санду і ПДС. Справа в тому, що хоча популярність Санду істотно знизилася по відношенню до липня 2021 року, але вона зберігає перші рядки майже всіх президентських рейтингів. Хоча відстань з найближчим конкурентом Ігорем Додоном суттєво скоротилася. Більше того, за останніми опитуваннями, популярність Додона та лідера іншої проросійської партії "Шор" Ілана Шора в сукупності можна порівняти з популярністю самої Санду.
Це результат грубих помилок та провалів нинішнього керівництва в економічній політиці, зокрема, значного зростання цін, яке перевищило навіть європейські показники. На жаль, керівництво нашої країни не може пояснити народу, чим це викликано, обмежуючись відверто дурними запевненнями, мовляв, "ціни зростають у всьому світі".
Хоча навіть в Україні, яка перебуває у стані війни, інфляція вдвічі менша. Це створює підґрунтя для звинувачень на адресу влади у тому, що вона наживається на цій інфляції.
Правляча ПДС, у свою чергу, тримається на двох китах – популярність Санду та підтримка самої партії. Проте за десять місяців правління вони майже нічого не зробили в країні для реальної зміни ситуації. Немає жодних видимих кроків у галузі реформи юстиції.Жодної боротьби з корупцією, арешту впливових хабарників та злодіїв минулих років у країні не здійснюється. Натомість організуються безглузді "маски-шоу" із затриманнями різних чиновників на кілька діб, після чого їх без жодних повідомлень у пресі відпускають. Мета таких затримань – банальне здирство грошей у затриманих. Як тільки вони погоджуються, їх відразу відпускають на всі чотири сторони.
Повністю затихло розслідування резонансних справ, зокрема, про розкрадання мільярда доларів у 2014 – 2015 рр. з молдавської казни, про незаконне переведення у приватну власність Кишинівського аеропорту та інші. Можливо, саме тому, що при владі нині перебуває чимало чиновників, які прямо замішані в цих злочинах.
Ці та інші обставини суттєво знижують популярність влади та зміцнюють позиції проросійських сил. Тому представники деяких посольств, акредитованих у Молдові, вже зараз розглядають питання про створення альтернативної ПДС політичної сили в правому сегменті, щоб нівелювати можливість реваншу проросійських сил.
Якщо планується створення альтернативної партії, то для неї потрібно буде знайти альтернативного лідера. Хто ним може стати?
Альтернативні партії формально є, але вони нині існують як декорації для чинної влади. Типовий приклад "Партія змін" адвоката Штефана Глігора. Це політформування дуже обережне у критиці влади, і особливо Майї Санду. Глігор всіляко уникає критики особисто Санду за численні провали, він це робить вельми обтічно в контексті всієї ПДС.
Крім того, викликає великі сумніви особистість самого Глігора, тому що його формування як політика проходило під впливом деяких журналістів з більш ніж сумнівним, проросійським минулим. Я маю на увазі Наталю Морар, яка у молдовській та українській пресі неодноразово називалася агентом Кремля. І тому виникають серйозні сумніви в тому, що Глігор, якщо він колись прийде до влади, проводитиме справді проєвропейський курс.
Інших сил, крім "Платформи Гідність і правда" на чолі з Діну Плингеу, яка претендує на 3 – 4% голосів, поки що не видно. Але щодо Росії їхній курс такий самий погоджувальний, як і чинной влади.
Так, вони періодично критикують Росію та Путіна особисто, але саме їх колишній лідер Андрій Нестасе зробив низку поступок Росії в інших питаннях, коли він був на посаді віце-прем'єра, а потім голосував за повернення РФ до ПАРЄ. Тому говорити про наявність реальної альтернативи справжній проєвропейській партії у Молдові не доводиться.
Матеріал підготовлений за сприяння Фонду громадської дипломатії.
Також цікаво – Москва не має іншого виходу, – Фейгін відповів, чого чекати далі від Кремля: дивіться відео