Без України не напитися: як Кремль поставив хрест на можливості постачання води до Криму

Оскільки ж росіяни не змогли повноцінно втілити в життя свої плани, після перекриття Північнокримського каналу півострів поринув у посуху та вкрай швидко опинився на межі гуманітарної катастрофи. Частково вирішити свою проблему загарбники змогли лише після захоплення частини Херсонщини. Однак перед початком контрнаступу ЗСУ у Кремлі типово для себе вирішили перекреслити всі свої здобутки та поставити хрест на можливостях відновлення півострова після тотальної нестачі води. Чим обернеться для Криму підрив греблі Каховської ГЕС, читайте у матеріалі 24 Каналу.

Дивіться також Через підрив Каховської ГЕС на затоплених територіях шириться холера та кишкова паличка

Невивчені уроки історії

Той факт, що російські окупанти аж ніяк не могли собі дозволити утримувати окупований Крим, ніколи не підлягав сумніву. Втім, бункерний диктатор, як показує практика, не просто не знається на історії, але й демонструє нездатність до будь-якого притомного аналізу подій.

Саме через не сприйняття України як суверенної держави, бажання відтворити СРСР 2.0 та відвертих імперсько-бандитських замашок, Путін зміг поринути у спотворений всесвіт альтернативної реальності Ковальчуків та Дугіних. Завдяки цьому кривавий фюрер зовсім забув про те, чому і як півострів був переданий до складу Української РСР. А ще тоді, у 1954-му році, президія Верховної Ради "Совка" просто визала той факт, що Російська Радянська Республіка нездатна забезпечити сталий розвиток Криму. Однак кремлівський Гітлер подібні речі завжди вважав історичними помилками, які йому випало виправити.

То ж коли у Москві готувалися до агресії проти України, ніхто з окупантів взагалі не зважав на той факт, що півострів банально нездатен до виживання відокремлено від нашої держави. Військово-політичне керівництво Росії вирішило, що здатне зробити те, чого свого часу не вдалося Сталіну – замістити жителів Криму прибульцями з глибинки та налагодити господарство на півострові. Із першим пунктом рашисти, звісно, впоралися. Але ж півострів після окупації почав безповоротно загинатися.

Захоплюючи Крим, росіяни повністю переоцінили свої можливості та навіть не прораховували варіанти дій на випадок, якщо їм не вдасться змусити Україну не перекрити подачу води до Північнокримського каналу. Так само вони не думали, що без сухопутного коридору забезпечувати півострів всім необхідним для його життєдіяльності буде вкрай важко. Цієї проблеми, до речі, не вирішило навіть будівництво мосту через Керченську протоку. 

Фактично ж через невивчені уроки історії Путін та все шовіністичне російське суспільство прирекло кримчан до страждань та занепаду. Адже за обіцянками розкішного життя під російським прапором прийшли хіба що застій, екологічні катастрофи та тотальна мілітаризація.

Окупанти перетворили Крим на величезну військову базу, на якій панують гауляйтери, колаборанти та загарбники, однак сам регіон при цьому позбавили будь-якого майбутнього. Не зумівши (та й не намагаючись) забезпечити півострів водою, рашисти впродовж 8 років розповсюджували серед людей бойову пропаганду про покращення, але життя там ставало лише гіршим. Попри величезні дотації, півострів не став якоюсь великою здравницею та не служив приманкою для туристів. Сільське господарство після приходу росіян лише занепадало. Зокрема й через жахливу проблему із нестачею води.

Так, якщо у 2013 році завдяки Північнокримському каналу в АРК не було ніяких проблем із водопостачанням, а місцеві фермери обробляли аж 140 тисяч гектарів зрошуваних угідь. Після окупації в експлуатації залишилося лише 17 тисяч гектарів. Ця цифра постійно зменшувалася, а родючі землі вимивалися та ставали непридатними для використання.

Окупанти обмежували постачання води у домівки людей, бурили нові скважини, видобували запаси з так званих дзеркал, ледве не вдавалися до шаманських обрядів заради дощів, однак ставало тільки гірше. Усі водосховища пересихали, ґрунт засолювався, а врожаї ставали все меншими.

Зрозуміло, що на страждання цивільних Путіну було глибоко начхати, однак у певний момент проблема почала стосуватися навіть військових. Адже залишків води почало критично не вистачати для повноцінної життєдіяльності російських окупаційних баз. Тому зовсім не дивно, що Путін роками намагавсся шантажувати Київ та вибити поблажки із забезпеченням Криму водою. Паралельно з цим диктатор намагався прив'язати до цього моменту визнання Україною півострова як частини Росії, але, на щастя, вимоги загарбника не були виконані. 

То ж коли Путін вирішив вкотре спробувати окупувати Неньку, питання відновлення води у Крим він вписував як одну із цілей так званої "СВО".

Постріл у ногу

На жаль, до повномасштабного вторгнення та атаки України з Півдня росіяни підготувалися значно більш ретельно, ніж у 2014-му році. Так чи інакше, загарбники мали чіткий план зламу супротиву силовим шляхом, володіли даними про якість та кількість Сил Оборони на цьому напрямку, а також спиралися на потужну агентурну мережу, що проникла зокрема й у силові та владні структури.

То ж просування окупантів на Херсонщині у лютому-березні 2022 року було насправді швидким, а перемичку Південнокримського каналу росіяни підірвали ледве не по ходу свого руху.

Відновлення подачі води до півострова загарбники подавали як неймовірну перемогу. Мовляв, от тепер насправді хоч каміння з неба, віднині виноградники розквітнуть, екологія покращиться, Ленін воскресне, а всі любителі СРСР повернуть собі молодість. Але ж реальність виявилася трохи іншою. Як би Аксьонов не звітував про повне відновлення сільського господарства внаслідок отримання Росією "нових територій", майже за весь 2022 рік окупанти змогли вкрасти лише 113 мільйонів кубометрів води з Дніпра. Цього вистачило лише на полив 11,5 тисяч гектарів землі, що просто мізерно мало з урахуванням реальних потреб.

У 2023-му ситуація трохи покращилася, адже загарбники почали зрошувати 40 тисяч га землі. Ба більше, вони змогли відновити вирощування сої та рису – культур, які потребують великої кількості води. Це свідчить про те, що у планах Путіна та місцевих гауляйтерів взагалі не було навіть натяку на те, що колись постачання цілющої вологи зможе знову стати проблемою. Після окупації частини Херсонщини ніхто з рашистів і близько не замислювався про те, що Москва може не утримати Крим.

Але вже через 8 місяців з моменту захоплення Каховської ГЕС, росіяни вирішили її замінувати.

При цьому вони абсолютно точно розуміли наслідки теракту у разі його здійснення, оскільки і анонсували "підрив з боку України", і у своїх пропагандистських ЗМІ прораховували варіанти затоплення територій. Тим, хто віддавав наказ на знищення греблі, було абсолютно очевидно, що такий воєнний злочин не лише зруйнує екологію Херсонщини та Запоріжжя, але й дуже боляче вдарить по самому Криму.

Однак неспроможність визнати свою поразку вкупі з бажанням залишити після себе випалену землю перемогли здоровий глузд та призвели до того, що рашисти буквально вистрелили собі у ногу.

Звісно, якщо вони планують найближчим часом покинути півострів та не розраховують на те, що Автономна Республіка житиме під російським чоботом ще хоча б рік-два, мотив позбавлення Криму можливості отримувати воду цілком очевидний. Проте рашисти насправді готуються до оборони півострова, а також до захисту тимчасово окупованої землі, коли вона фактично стане островом. То ж знищення греблі Каховської ГЕС, яке неодмінно потягне за собою повне обміління як Північнокримського каналу, так і місцевих водосховищ, було помилкою Путіна. Адже при всіх ситуативних здобутках у вигляді нанесення величезних збитків Україні, окупанти не досягли практично нічого. Ще й створили собі купу потенційних додаткових проблем типу прискорення постачання Києву зброї, посилення санкцій та збільшення репарацій.

За Росії не напитися

Найбільш дивним та недолугим є той факт, що у випадку відходу окупаційних військ у бік півострова, росіяни цілком могли б не давати Києву відбудувати підірвану перемичку від Каховського водосховища до Північнокримського каналу. Тобто ніяких проблем із постачанням води у Криму не було б дуже довго. Однак Путін вирішив погратися у реконструкторів та відчути себе Гітлером, зруйнувавши греблю на Дніпрі. А паралельно з цим він ще й відтворив для Криму ситуацію, як у "ДНР". Мовляв, якщо на Донбасі російська армія знищила інфраструктуру, яка забезпечувала водою Донецьк, то й кримчанам нема чого плескатися. "Русский мир" – це місце для страждань.

Натомість рашисти зробили так, щоб навіть після деокупації всіх територій для відновлення роботи каналу пройшли роки.

При цьому для самого Криму наслідки такого вчинка можуть бути відтермінованими, адже насправді наразі настання глобальної проблеми на півострові ніхто ще не відчув. Так, у Сімферополі обмежили подачу води, але дотримуватися сталого графіку комунальники зможуть ще досить довго, оскільки місцеві водосховища встигли наповнитися.

Звісно, режим економії може поставити хрест на вирощуванні рису та знищити надії на відновлення сільського господарства, але щодо цього окупанти зовсім не будуть перейматися.

Що ж стосується нормального відновлення водопостачання до Криму, то воно просто вкотре стало неможливим до повної деокупції Півдня України.

Згідно з оцінками керівника Укргідроеренго Ігоря Сироти, навіть за умов, якщо рашисти покинуть півострів, без будівництва тимчасових перемичок та повноцінної греблі із подальшим наповненням Каховського водосховища, Північнокримський канал не функціонуватиме. Експерт стверджує, що Москва залишила півострів без води щонайменше на рік, однак ніхто не знає, коли українські фахівці зможуть приступити до відновлення зруйнованої росіянами інфраструктури. Тому, скоріш за все, кримчанам доведеться сидіти без води дуже довго. А відчувати наслідки російської окупації мешканці півострова й взагалі будуть десятиріччями.