Старша сестра, молодший брат чи сировинний придаток: ким Росія є для Китаю

Перший крок до перетворення Росії на сировинний придаток

Як попереджало міністерство регіонального розвитку Росії у підготовленому ним у 2009 році документі "Стратегія соціально-економічного розвитку Далекого Сходу, Республіки Бурятія, Забайкальського краю та Іркутської області на період до 2025 року", головною "загрозою" та "викликом" регіону є "небезпека перетворення цієї території на джерело енергоносіїв та сировини для країн АТР".

Читайте також Як Росія визнала свою слабкість перед НАТО і до чого тут ядерна зброя

Але, ігноруючи застереження експертів, найвище політичне керівництво країни протягом багатьох років із завидною завзятістю саме реалізувало "загрози" та "виклики" російському суверенітету. Саме Кремль перетворював територію Далекого Сходу та Східного Сибіру на джерело енергоносіїв та сировини, але не "для країн АТР", а однієї з країн АТР. Тієї самої, яка чомусь з наполегливою регулярністю в ході масштабних військових маневрів уздовж російських кордонів переконливо демонструвала потенційні можливості щодо використання своєї військової могутності на території Росії.

2009 року російське керівництво капітулювало на економічних переговорах і пішло на ті угоди, яких китайська сторона домагалася від Москви протягом багатьох років. Спочатку тодішній глава КНР Ху Цзіньтао і Дмітрій Медведєв урочисто підписали в Кремлі свою першу угоду століття (за медведєвським висловом) – контракт на 20 років.

Цей договір стосувався постачання Росією у Китай 300 мільйонів тонн нафти загальною ціною 100 мільярдів доларів (менш як 50 доларів за барель). Враховуючи, що ще доведеться побудувати нафтопровід із заявленою вартістю 29 мільярдів доларів, реальна ціна для Росії була значно меншою і явно збитковою. Однак перший віцепрем'єр Ігор Сєчін поспішив публічно оголосити її "справедливою". Втім, особисто для Сєчіна та інших найгустіших нафтотрейдерів і трубопрокладачів ціна ця, напевно, виявилася навіть дуже справедливою.

Так чи інакше, був зроблений перший важливий крок до перетворення Росії на сировинний придаток Китаю. Але Медведєв на цьому не зупинився і підписав із тим же Ху 23 вересня 2009 року у Нью-Йорку ще одну епохальну угоду – "Програму співробітництва на 2009 – 2018 роки між регіонами Далекого Сходу та Східного Сибіру Росії та північного сходу КНР". Ця угода передбачала понад 200 проєктів. Згідно з нею, Росія віддала у спільну розробку природні родовища корисних копалин, з яких у Китаї буде налагоджено виробництво заліза, міді, молібдену, золота, сурми, титану, ванадію, срібла, германію, олова тощо. Китай будуватиме переробні виробництва та на російській території, і на них будуть зайняті китайські робітники.

Приблизно за такою ж схемою Китай уклав протягом десятиліття низку угод з африканськими диктаторами. Щоправда, в Африці угоди передбачали створення набагато більшої кількості робочих місць. Китай отримав ліцензії на перетравлення протягом тривалого часу стратегічного району, який був за межами його географічних кордонів, плюс стабільні постачання енергоресурсів з країни, з якої він перетравлюватиме тубільців. Та ж програма передбачала розширення прикордонних пропускних пунктів та "зміцнення російсько-китайської співпраці у сфері трудової діяльності".

Цікаво Падіння банків у Європі: чи є загроза кризи

Як Китай отримав все, чого хотів

Відразу після її підписання в Китаї було створено держкомпанію для інвестицій у сільськогосподарське виробництво, що передбачають оренду/скупку землі в Росії. Власне, Китай отримав усе, що йому тоді було треба. По повторну ліцензію він уже не прийде. Як справедливо наголошують китайські військові теоретики, "ефективний контроль протягом тривалого часу зрештою призведе до перенесення географічних кордонів".

"Угода століття" 21 травня по газу тріумфально завершила блискучу стратегічну перемогу, здобуту в класичних традиціях китайського військового мистецтва – без оголення меча, без жодного пострілу. Відтепер гра вестиметься виключно за китайськими правилами. Не дивно, що заступник голови КНР Лі Юаньчао, виступаючи на круглому столі "Росія – Китай: стратегічне економічне партнерство", що проходив у межах XVIII Петербурзького міжнародного економічного форуму, запропонував перетворити російський Далекий Схід та північ КНР на єдину економічну зону.

"По-перше, між нами природне економічне співробітництво, не те що співробітництво через якийсь океан. По-друге, наша співпраця є взаємодоповнювальною. Як сказали наші бізнесмени, у Росії велика територія, а в Китаї найпрацьовитіший у світі народ. Якщо ми зможемо поєднувати ці фактори, то отримаємо суттєвий розвиток. У Росії велика територія і мало народу, у Китаю – навпаки", – пояснив свій план заступник голови КНР.

Востаннє з аналогічною пропозицією виступив Мао Цзедун, коли у грудні 1949 року прибув до Москви для підписання з СРСР Договору про дружбу, союз та взаємну допомогу. Пропозиція чомусь настільки не сподобалася Йосипу Сталіну, що Мао Цзедун провів у Москві понад 2 місяці фактично під арештом. Мабуть, через 65 років китайці вирішили, що північні варвари нарешті дозріли.

Секрет успіху китайською – зрозуміти психологію іншого, підпорядкувати його волю, використовувати у своїх інтересах його комплекси, його ідеологеми, а також шляхетність чи ницість.

• В одному випадку (м'яке поглинання Тайваню) – спертися на патріотичний романтизм тайванських гомінданівців, їхнє прагнення стати частиною великої батьківщини.
• В іншому – на абсолютний цинізм та безвідповідальність кремлівської клептократії, яка є останнім продуктом процесу виродження радянської номенклатури.

Росія спекалася складних регіонів

Щоб зберегти присутність Росії в Тихоокеанському регіоні перед очевидним екзистенційним викликом, росіянам потрібно було усвідомити себе народом, а безкорисливій та подвижницькій владі – запропонувати народу загальнонаціональні орієнтири та завдання. Але чи була здатна на це російська клептократія – всі ці, за їхнім власним влучним визначенням, "продажні чиновники і підприємці, які нічого не роблять" – другий і третій ешелони колишньої партійної та гебістської номенклатури? Ці люди заради особистого збагачення вже "злили" одну державу, якій вони присягали, – Радянський Союз і створили потворну мутант-економіку, що дозволяє їм безперервно ставати ще багатшими.

Для чого? Заради того, щоб збирати і витрачати свої скарби на тому ж Заході, який вони завжди ненавиділи і який ненавидять сильніше за свою історичну поразку, за вразливість своїх авуарів, за свою нікчемність. Зливши Східний Сибір та Далекий Схід у зону життєвого простору Китаю (Сибірзону), вони відсторонилися від відповідальності за долю регіону, щоб продовжувати безтурботно вставати з колін, цвірінькати про модернізацію, демонструвати "кузькину матір" то Грузії, то Україні та розпилювати мільярди китайських доларів.

Як дуже точно сформулював томський аналітик Алєксандр Лук'янов, однією з причин "епохальних рішень", що приймаються в Кремлі, є "можливе бажання російського керівництва отримати додаткові гарантії збереження своєї влади.

Китайські лідери чудово розуміють, що у разі зміни влади в Росії, будь-який уряд – будь він ліберальним, комуністичним, націоналістичним, червоним, білим, зеленим або сіро-буро-малиновим у крапку, – негайно порушить питання про перегляд умов "співробітництва", яке вигідне для Китаю, але прямо суперечить національним інтересам Росії.

Так Китай став суб'єктом, безпосередньо зацікавленим у тому, щоб влада в Росії і надалі залишалася в руках групи фізичних осіб, які так великодушно поступилися йому ресурсами Сибіру і Далекого Сходу.

Як росіяни реагували на зближення з Китаєм

Група фізичних осіб публічно хвалилася у 2011 році, як вона сяде поряд на лавці і вирішить між собою, як їм  правити ще 24 роки. Та 24 роки їх навіть китайці не терпітимуть! На такий термін у тандему просто територій та людей не вистачить для зливу. Така одностороння "геополітична орієнтація" не влаштовує росіян, які мають різні політичні погляди.

Ось, наприклад, думка одного з ідеологів несистемної опозиції Гаррі Каспарова: "Орієнтація Росії на Схід, на мій погляд, неминуче призведе країну до втрати геополітичної суб'єктності. Її самостійна роль зійде на "ні", і, швидше за все, вона перетвориться на сировинний придаток Китаю. КНР – дуже сильний гравець, що постійно веде економічну експансію. Неухильно розширюючи межі свого впливу, він вже фактично встановив свою гегемонію майже на всьому азійському просторі. Можливо, деякі націоналісти, вірячи в "божественне призначення" Росії, скажуть: "А нам ніхто не потрібен – самі впораємось".

Вважаю, що в результаті обговорення всі ці утопічні теорії будуть відкинуті. Я не сумніваюся, що, зрештою, і націоналісти, і ліві оберуть вектор європейської інтеграції".

Показовим є і висловлювання Дмітрія Рогозіна: "Нам просто треба включити мізки і притупити пам'ять, щоб зрозуміти, що тільки разом США, Європейський Союз і Росія здатні врятувати північну цивілізацію від політичного розкладання і цивілізаційної загибелі під тиском "нових південних культур", якщо так можна висловитися. У сьогоднішньому жорстокому та тендітному світі справді існують впливові сили, які ставлять під сумнів наше право на життя. І для них ми – росіяни, американці, європейці – всі на одне лице".

Свій погляд на майбутнє російсько-китайських відносин був і в китаїстів. Дуже характерна для їхнього способу мислення є позиція одного з провідних російських фахівців щодо Китаю Андрєя Дєв'ятова. Тодішній стан російсько-китайських відносин та перспективи їх розвитку він оцінював дуже тверезо:

"Китайці вирішували завдання своєї величі послідовно. Для них головним було повернення Тайваню в лоно батьківщини. І це завдання вони вирішили. Американці вимушено покинули цей фронт, китайці битву за Тайвань виграли. Де-факто Тайвань повернувся. Де-юре це займе ще якийсь час, але до 2019 року це відбудеться".

"Нерчинський договір проводить кордон по Становому хребту. У свідомості китайців все, що на південь від нього: БАМ, Удокан, Чара та їх природні багатства, – перебуває у стратегічних межах китайських інтересів. Стратегія Китаю передбачає, що ці ресурси слід вважати надійним ресурсом китайської фабрики XXI століття. Але так, щоб уникнути становища, за якого сьогодні Росія хоче постачати, а завтра не захоче.

У період глобалізації географічні кордони стають майже нічим, але виникає таке поняття як стратегічні кордони. Стратегія – це захоплення майбутнього. У Китаю вона є. У нього вершиною військового мистецтва є вирішення стратегічних завдань без застосування воєнної сили. Тому китайська стратегія – це віддалення противника в обійми дружби, без застосування сили, у мирний час".

"Військово-технічна співпраця з Росією згортається. Вони вже отримали те, що хотіли: космічну програму, пілотований корабель за 80 мільйонів, який коштує щонайменше 80 мільярдів доларів. Після цього вони запустили ще кілька космонавтів, китайці вже зібралися на Місяць. Все це – радянські технології, які віддали за копійки".

Важливо Снарядний голод в ЗСУ: чому цю проблему складно вирішити

"У китайців є патріотична і згуртована невидима мафія, яка працює лише серед своїх. Вона називається "тріада". Ця мафія є силовим прикриттям китайського проникнення. В Росії вона теж працює. Керують цією мафією компетентні органи влади – так було завжди".

"Одружуються з росіянами. Подивіться на Далекий Схід. Там це вже відбувається. Китаєць не п'є, не курить, працює, любить сім'ю, несе гроші додому. А діти виходять китайцями – так було в Сінгапурі, Малайзії. Асиміляція – споконвічна китайська дорога до вирішення проблем".

Старша сестра чи молодший роль: ким Росія могла стати для Китаю

То як же в Росії вибудовувати свої відносини з цим масштабним явищем? Китаїсти не тільки у Росії, а й у всьому світі – особлива каста. Їхнє мислення несе на собі відбиток величезної м'якої сили об'єкта, який вони вивчають. Як генералам не можна довіряти війну, так китаїстам не можна довіряти відносини з Китаєм.

Рецепт Дєв'ятова хитромудрий як чаньська притча: "Росії потрібно від відносин державного добросусідства піднятися на рівень клятвенного союзу споріднених цивілізацій. Союз наших родинних цивілізацій дає нам шанс бути не окраїною, в яку переносяться стратегічні інтереси Китаю, а стати рівними".

Розуміючи, мабуть, що термін "рівні" звучить не дуже переконливо в контексті клятвенного союзу наших з Китаєм "споріднених цивілізацій", автор роз'яснює широкому читачеві своє розуміння "спорідненості" та "рівності" мовою доступних метафор, що апелюють до глибинних смислів давньокитайської філософії та міфології: "Тепер Росія в очах Китаю втратила статус, стала прислугою. Але, якщо Росія постарається, вона може стати старшою сестрою, а це хороший статус. У китайському світі мати – це земля, батько – небо. Все вирішують чоловіки і брати, але старша сестра уособлює мудрість. Навіть якщо вона п'яна й опустилася, про неї треба дбати, її город треба зорати, її не можна кинути. У неї є інтуіція та мудрість – і Росія може цю мудрість показати".

Ну, щодо пред'явлення мудрості, то, судячи з поведінки російської влади, позиція "мудрого смирення" перед неминучістю китайської експансії вже прийнята ними як стратегічна. Путінська клептократія робить все можливе, щоб максимально наблизити день набуття Росією доброго статусу, тактовно рекомендованого їй полковником радянської військової розвідки, заступником директора Інституту російсько-китайської стратегічної взаємодії.

Особливо надихає членів кооперативу "Озеро" те, що отримавши від китайців усі гроші за укладеними кабальними угодами, вони зможуть піти на Захід, який вічно проклинають. Дбати та орати город на цій території, яку не можна покинути, будуть тепер, як обіцяє нам знавець далекосхідної культури Дев'ятов, китайські товариші.

А як вони при цьому будуть використовувати "споріднену цивілізацію" – як дурного молодшого брата чи як "мудру" старшу сестру, яка встає з колін – це вже питання виключно смакових уподобань.