Знайомство з традиціями та арт-терапія: як переселенки інтегруються у життя Львівщини

Там працює координаційний центр для ВПО, освітньо-реабілітаційний центр науки для постраждалих на війні дітей. Також у краєзнавчому музеї жінки і діти відволікаються арт-терапією, знайомлячись з місцевим унікальним розписом яворівської забавки. Як інтегруються жінки-переселенки у життя Новояворівської громади – читайте далі.

Дивіться також "Психічні проблеми не болять": психотерапевти про переживання під час війни та як їх опановувати

Дві доби сиділи в підвалі: історія переселенки з Маріуполя

Майстер-класи з яворівського розпису, які водночас є арт-терапією, проводить директорка краєзнавчого музею Леся Більська. Вона є також місцевою координаторкою проєкту Women's New Horizons, який реалізовує Центр "Жіночі перспективи" для підтримки жінок-переселенок.

Виводячи пензлем по дерев'яному будиночку, Олена з Маріуполя згадує свій захоплений ворогами дім і розповідає свою непросту історію. Її чоловік – військовий, він захищав Маріуполь, а зараз майже рік в полоні. Він народився на Яворівщині, тому Олена з двома синами переїхала сюди.

Арт-терапія допомагає краще познайомитися між собою і знайти розраду / Фото ZAXID.NET

"До 4 березня ми жили вдома. На початку війни було відчуття, що це ненадовго, але коли під час короткої зустрічі з чоловіком я подивилась у його очі, то зрозуміла, що все серйозно. Ми знали, що вони сунуть зі сходу, але що вони наближаються із Запорізького напрямку, не очікували. Дві доби ми сиділи в підвалі. Не було ні світла, ні зв'язку, вже й їжі бракувало, а воду для річної дитини я гріла під одягом", – згадує жінка.

Олена чемно дотримувалась вказівок чоловіка-військового, і, як тільки він сказав їм покинути дім, жінка з двома дітьми переїхала у прихисток в школі. А вже за два дні у їхній будинок увірвалися російські солдати.

"Найбільше ми боялись, що вони зайдуть, заберуть дітей, дізнавшись, що чоловік військовий. Він сказав нам терміново виїжджати. До 20 березня ми ховалися у школі, а як тільки виїхали звідти, у школу був прильот. Виїжджати було складно, з дуже ретельною фільтрацією. Бачиш розбите місто, проїжджаєш декілька кілометрів – і вже стоять вони. Ти розумієш, шо чоловік залишається там, а ти їдеш, і не знаєш куди..", – зі сльозами розповідає Олена.

Зараз її дуже підтримує старший 9-річний син, який весь у батька. За цей час хлопчик дуже подорослішав, підтримує маму, задає настільки дорослі питання, на які жінка не може дати відповідь.

Поки підростає менший син, Олена, за освітою інспекторка пожежної безпеки, піклується про нього з братом. А вночі, коли діти ляжуть спати, пече пряники. На них глазур'ю виводить квіти, які росли біля її втраченої домівки. Жінка пояснює, що нічна тиша і творче заняття відволікають від неприємних думок.

Олена випікає пряники, які продають у місцевих магазинах / Фото ZAXID.NET

Олена не хоче називати свого прізвища, щоб не нашкодити чоловіку.

Переселенка з Миколаєв намагається визволити з полону чоловіка

Натомість інша переселенка, Катерина Федоренко з Миколаєва, сама просить допомоги у журналістів. Її коханий Сергій, прапорщик 36 бригади морської піхоти, потрапив у полон 12 квітня 2022 року під час невдалого прориву із заводу Ілліча у тому ж Маріуполі.

Довгий час він вважався пропалим безвісти, аж поки Катерина не побачила його фото на російських пабліках. Тепер молода дружина оббиває пороги всіх можливих установ, щоб визволити чоловіка з полону. Вже зібрала цілу папку документів, а їй всюди відповідають одне – чекати.

Чекають на батька і двоє п'ятирічних синів-двійнят. Катерина планує цього року віддавати їх в школу. Діти відвідують реабілітаційні заняття у Центрі науки, сама ж працює з психологами.

"У нас все добре, – заспокоює жінка. – Але перший час я не могла ні йому, ні собі допомогти. А зараз я можу впевнено сказати, що борюся за повернення чоловіка і можу подбати про себе та дітей. Діти стали сильнішими, але лишилась тривога, вони відволікаються заняттями".

Разом з представниками міськради Катерина та інші дружини військових організовують зустрічі для рідних полонених та безвісти зниклих.

За допомогою жінка звернулася і до юристів центру "Жіночі перспективи". У Новояворівській громаді Центр реалізовує проєкт Women's New Horizons, в межах якого надають адвокаційну підтримку переселеним жінкам.

Катерина Федоренко добивається визволення чоловіка з полону / Фото ZAXID.NET

"Ми надаємо юридичну, психологічну допомогу, економічні консультації для самозайнятості, започаткування бізнесу, гуманітарну адресну допомогу. Наше завдання – поділитися досвідом, як можна захищати власні права згуртовуючись. Це допомога побачити себе в цій громаді, свою роль, своє життя в нових умовах. І навчитися на нього впливати. Бути активними, вірити у свої сили. Жінкам допомагаємо ми, місцеві жителі та органи місцевого самоврядування", – пояснює координаторка проєкту Олена Кальбус.

Мама-одиначка, бабуся і староста гуртожитку

Ще одним колективним зверненням від переселенок до Центру було прохання допомоги для виділення кращих кімнат у гуртожитку місцевого училища.

Перший рік ВПО жили там на трьох поверхах, поки учні вчилися дистанційно. А коли почався новий навчальний рік, довелося трохи потіснитися і переїхати в інші кімнати, які не зовсім влаштовували жінок з малими дітьми.

"Ініціативна група склала лист-звернення щодо покращення житлових умов у гуртожитку, ми його скерували у ЛОВА до департаменту соцзахисту", – зазначила Ірина Перів, юристка проєкту, яка допомагала написати звернення і порадила, куди з ним звернутися.

Заступниця директора училища Роксоляна Пузяк пояснила, що ремонт останнього вільного поверху гуртожитку навчальний заклад розпочав ще торік власними силами. Згодом обласна адміністрація виділила кошти на завершення робіт. І хоч ЛОВА звітувала про закінчення ремонту цього поверху ще у жовтні 2022 року, досі воно було незаселене як резервне.

"Нам бракувало твердого інвентаря (меблів). Але якраз їх завезли, і через тиждень 59 ВПО переселять сюди. Тут облаштували всі кімнати, санвузли та кухню. Загалом на поверсі 32 дво- і тримісні кімнати, розраховані на 80 людей", – пояснила Роксоляна Пузяк.

Приміщення відремонтованого п'ятого поверху гуртожитку, в які поселять ВПО / Фото ZAXID.NET

Старостою серед переселенок, що проживають у гуртожитку училища, є Олена Русіна з Лисичанська. Енергійна жінка з керівними якостями хвацько роздає завдання в коридорі: якраз привезли гуманітарку, треба приймати. Їй ніколи давати інтерв'ю. Втім, під час короткої розмови Олена розповідає, що приїхала в Новояворівськ з трьома дітьми, онуком-немовлям, мамою і сестрою з її дитиною.

Її сестра Ірина додає, що два тижні вони просиділи у погребі, майже не виходячи. Коли виїжджали під вибухами, думали, на тиждень, з собою взяли лише змінний одяг і документи. Востаннє, коли отримала звістку з дому, дізналася, що в її будинку вже не було вікон, дверей. Зараз там – окупована територія і зв'язку немає. Сім'я навіть не знає, чи є ще той дім.

У новому місті Ірина тимчасово влаштувалася продавчинею. Поки місцеві їдуть на сезонну роботу в Польщу, переселенці їх заміняють тут. Постійну роботу знайти важко. А Олена, яка раніше працювала швеєю, малярем-штукатуром і продавчинею, зараз займається господарськими питаннями у гуртожитку, справедливо розподіляє гуманітарну допомогу, вирішує конфлікти між переселенцями. Опитує мешканців про їхні потреби, а списки передає благодійникам.

"Організовуємо юридичні, психологічні консультації, допомагаємо влаштувати дітей в школу і садок. Жінки тут в основному або з малими дітьми, або вже пенсіонери. Тому більшість не працює. Займаються дозвіллям – вишивають, в'яжуть, малюють", – розповідає Олена Русіна.

Олена Русіна пильнує своїх дітей і керує справами у гуртожитку / Фото ZAXID.NET

Міський голова Новояворівська Володимир Мацелюх наголошує, що у громаді є підприємства, яким потрібні фахівці. Інша проблема, каже мер, що не всі готові йти працювати на нижчі посади і зарплати.

За інформацією міського Центру зайнятості, вакансії, які можуть запропонувати у Новояворівську, це бухгалтер, менеджер, швачка, листоноша, покоївка, кравець, продавець, слюсар, ремонтник, водій. Середня зарплата – 8,8 тис. грн. Від початку війни 40 осіб, що до них звернулися, отримали роботу.

"Дев'ять років статусу ВПО дають багато відповідей"

Маргарита Божко родом з Харцизька на Донеччині, звідки в 2015 році переїхала в Кремінну, але знову була змушена втікати через війну. Її чоловік – голова Красноріченської громади на Луганщині. Вона також багато років працювала в органах місцевої влади, держслужбовцем в управлінні соцзахисту.

"Ми виїжджали за два дні до того, як повністю припинилася евакуація з міста. Через 10 днів Кремінну окупували. Що вдома – невідомо, зв'язку немає", – каже двічі переселена Маргарита Божко.

Маргарита Божко має великий досвід у вирішенні соціальних питань / Фото міськради

У Новояворівську Маргарита очолила Консультативно-координаційний центр роботи з ВПО. Її 14-річна дочка Єлизавета допомагає мамі в центрі, веде Telegram-канал для переселенців, що живуть у громаді. У Центрі надають послуги, організовують зустрічі з фахівцями міжнародних благодійних фондів.

"Я маю статус внутрішньо переміщеної особи вже дев'ять років, тому зі своїм досвідом сама знаю відповіді на багато питань: оформлення чи поновлення документів, питання пошкодженого майна. Коли приходять ВПО, яких скеровує місцева влада і соцслужби, проводимо анкетування, які є потреби з юридичної, психологічної, медичної, гуманітарної, фінансової допомоги. Працюємо з фондами. У мої обов'язки входить запросити їх, організувати зустріч", – пояснює Маргарита Божко.

У Консультативно-кординаційному центрі щоденно відбувається прийом ВПО / Фото ZAXID.NET

Мер Новояворівська Володимир Мацелюх наголошує, що їхня громада – єдина в області, яка взяла на себе відповідальність відкрити координаційний центр, у всіх інших такі центри працюють при РВА. Тут зараз офіційно зареєстровано 1200 переселенців. Однак робота вже налагоджена і систематизована.

Спільні свята та знайомство з традиціями

Голова громади задоволений такою співпрацею з ініціативними новими мешканцями.

"Ми будемо прикладати максимум зусиль, щоб такі активні люди, які приходять зі своїми ідеями, залишились на постійно в нашій громаді, бо їхня діяльність є іміджевою", – наголосив Володимир Мацелюх.

Чиновники, попри свій офіційний статус і обов'язки, намагаються підтримати своїх гостей – так вони називають переселенців. Часто разом з ними беруть участь у дозвіллі, особливо у традиційних святкуваннях. А секретар міської ради Іванна Попик навіть стала хрещеною для немовляти сім'ї з Харківщини.

"Через нашу громаду за час війни пройшло 4500 офіційно зареєстрованих ВПО. При координаційному центрі вони створили жіночий клуб, організовуємо освіту для дорослих. Найчастіше, що ми чуємо від наших гостей: "Найбільше мені запам'ятаються тутешні звичаї і традиції, яких ми не знали, церква, в яку ми раніше не ходили", – зазначила Іванна Попик.

Маргарита Божко також додає, що не очікувала такого хорошого ставлення до переселенців. Дуже подивована багатою культурою і збереженням традицій на заході України.

"У нас тут наново відбувається знайомство з Україною. Ваші традиції на Новий рік, Різдво, Великдень – це просто вибух емоцій", – дивується жінка.

Багаті традиції Яворівщини тішать гостей регіону / Фото ZAXID.NET

Її доповнює Тетяна з Миколаєва, дружина військового, яка приїхала у Новояворівськ з 6-річною донькою. Жінка почала відвідувати курси вишивальниць і захоплено розповідає про велику кількість занять і нових вражень у набагато меншому місті, проте з багатою культурою.

"Навіть, якщо ми поїдемо звідси, це залишиться в серці назавжди. Тут стільки всього ми побачили. Правду кажуть, що це серце України. В нас такого і близько немає", – сказала вона.