Як бити дружин: парламент радить…

Саме тому минулого четверга депутати й ухвалили законопроект №5294 під назвою "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Голоси "за" дали 237 народних обранців. Оскільки у четвер увага була сфокусована в основному на бюджеті, довкола "домашнього насильства" списи не ламали.

Читайте також: Найсерйозніша зрада, – Геращенко про голосування депутатів

Але дещо в законі таки перекроїли. Тож у підсумку з остаточної редакції законопроекту були виключені згадки про "сексуальну орієнтацію", "гендерні стереотипи" та "гендерно обумовлене насильство". Що, власне, є великою помилкою, якщо брати до уваги те, що в своєму кастрованому вигляді закон більше не може вважатися імплементацією Стамбульської конвенції щодо запобігання насильства відносно жінок. Іншими словами, і в цьому випадку Україна також несе репутаційні втрати. Найбільш прикрим є те, що їх цілком можна було уникнути.

Парламент ухвалив закон про протидію домашньому насиллю. На любителів розпускати руки чекають серйозні неприємності – аж до кількарічного обмеження волі чи навіть її позбавлення.

Що таке "гендерно обумовлене насильство"?

Це не просто розбій чи пограбування із застосуванням сили, це різновид насильства, "закільцьований" на певній статі. І не конче – жіночий. У розшифровці до цього поняття йдеться і про зґвалтування, і про домагання, і про примусові аборти чи стерилізацію, і про примусові шлюби, і про калічення жіночих геніталій – так зване жіноче "обрізання", прийняте у деяких культурах. Так, дещо з названого не корелює з типовим українським modus'ом vivendi, проте це не пояснює, чому відповідні положення не можна було залишити у законопроекті. Тим паче, якщо на кону був імідж України.

В Україні, на щастя, не практикують жіноче обрізання, проте практикують побиття беззахисних членів родин. Щорічно від рук чоловіків-тиранів гине півтори тисячі жінок, і тенденція тільки погіршується, говорять законодавці.

У суперечці з даного приводу перемогли "традиціоналісти", які почали доводити, що все вище перераховане суперечить "християнським цінностям", що їх сповідує Україна. У підсумку заступник міністра соцполітики Наталя Федорович, котра представляла проект закону в Раді, пішла назустріч вимогам депутатів і заявила, що терміни, які стали каменем спотикання, будуть виключені з прийнятого за основу тексту. Нездатність міністерства відстояти ключові моменти викликали критику з боку віце-спікера Ірини Геращенко.

"Я підтримую законопроект про протидію домашньому насильству, але не можу знайти пояснення, чому були вилучені дефініції "гендерні стереотипи" і "гендерно обумовлене насильство". Це фарисейство, в цьому питанні найбільше дивує непослідовна позиція профільного міністерства соцполітики, яке самоусунулася у відстоюванні точних формулювань", – заявила Геращенко. А нардеп Світлана Заліщук додала: "Ухвалення цього закону з виключеними термінами про гендерні стереотипи та сексуальну орієнтацію не сприйме Рада Європи. Він буде засуджений міжнародною спільнотою".

Поки що реакція міжнародної спільноти на законопроект невідома – спільнота, вочевидь, все ще не відійшла від бурхливих ексцесів, пов'язаних з Міхеїлом Саакашвілі. Але міжфракційне депутатське об'єднання "Рівні можливості", до якого входять, зокрема, Альона Бабак з фракції "Самопоміч", Світлана Войцехівська з "Народного фронту", Марія Іонова з Блоку Порошенка та Олена Кондратюк з "Батьківщини", вже висловило "стурбованість" ухваленим законом.

"Ми вкрай стурбовані тим, що запропонована редакція Закону №5294 визначена людьми й організаціями, що знаходяться під контролем ради Церков, при тому, що в українській державі церква відділена від держави, і при тому, що церкви в Україні мають досить власних, неюридичних засобів впливати на життя внутріцерковних громад, будуючи його якнайкращим та якнайсприятливішим для себе чином. Нагадуємо, що Стамбульська конвенція є міжнародним комплексним механізмом протидії гендерно обумовленому насильству. І лише в разі наявності ключових термінів у законопроекті №5294, у першу чергу, терміну "гендерно обумовлене насильство" та "гендерні стереотипи" він буде вважатися ратифікаційним", – йдеться у відозві жінок-депутаток.

Але справу вже зроблено. І Стамбульську конвенцію – так чи інакше – але проігноровано.

Читайте також: Ірина Луценко внесе в Раду законопроект про зміни до закону про НАБУ

Масштаби проблеми

А тим часом повернемося до України – держави з усталеними християнськими цінностями (аби не сказати, як говорять наші вороги з-за "порєбріку" – "скрєпами"). Може, проблема домашнього насильства для нас взагалі є надуманою? Ще одна депутатка – Ірина Луценко, голова підкомітету з питань гендерної рівності комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин наводить цифри, котрі, безперечно, не можуть не вражати. Міксуючи їх із даними з інших джерел, отримуємо таку статистику.

Щорічно від рук своїх "благовірних" помирає півтори тисячі жінок. Це, звісно, в рази менше, аніж тих, хто помирає від раку (кожного року на рак хворіють 180 тисяч осіб, з них половина – помирає), а порівняно зі смертями від серцево-судинних захворювань – це взагалі краплина в морі. Але врахуймо те, що Україна – на другому місці у світі за кількістю смертей на тисячу жителів (пальму першості з нами ділять африканські держави ПАР, Чад, Лесото та Гвінея-Бісау). Відтак зайві чинники, які скорочують й без того тануче "як роса на сонці" населення, нам не потрібні. Тим паче, що тенденція зі смертями жінок від рук чоловіків лише погіршується.

Крім того, за словами Луценко, понад 3 мільйони дітей в Україні щороку спостерігають за актами насильства у сім'ї або є їхніми вимушеними учасниками. Діти скривджених матерів у 6 разів частіше намагаються накласти на себе руки. 50% з них схильні до зловживань наркотиками і алкоголем. Майже 100% матерів, які зазнали насильства, народили хворих дітей – переважно з неврозами, заїканням, енурезами, церебральним паралічем, порушенням психіки. В цілому ж, майже 70% жінок піддаються різним формам знущань і принижень. А загалом, за даними МВС, 23% тяжких насильницьких злочинів відбуваються в родинах.

Тепер, – говорить Ірина Луценко, – держава буде фіксувати такі випадки, поліція матиме повноваження реагувати, зупиняти домашнє насильство. Для кривдників передбачено цілий комплекс заходів – від корекційної роботи, адміністративних заходів до арешту і позбавлення волі на строк від 2 до 8 років. На кожен випадок такого ганебного явища буде реакція держави. Домашнє насильство більше не залишиться проблемою однієї сім'ї або людини, яка замовчується. Після прийняття цих законів все повинні зрозуміти: домашнє насильство заборонено в Україні!

І все це було б просто прекрасне, але є одне "але". А точніше, навіть й не одне.

Ірина Луценко запевнила, що держава профінансує створення мережі притулків для жертв домашнього насилля. Проте коли і як – не уточнює.

Фінансовий аспект: хто платить за "бенкет"

В теорії все виглядає логічно й послідовно: новий закон передбачає відкриття мережі притулків для жертв домашнього насильства, де ті зможуть жити і отримувати необхідну юридичну, медичну і психологічну допомогу. Крім того, закон зобов'язує державу створювати та забезпечувати розвиток "гарячих" ліній, за якими можна буде отримати оперативну інформацію про те, як захистити себе і дітей, куди звернутися по допомогу тощо. Ірина Луценко обіцяє, що подібні новації будуть профінансовані, проте коли і як – не уточнює. В усякому разі, у бюджеті на 2018 рік такі витрати точно не передбачені.

А тим часом додаткові капіталовкладення знадобляться й для того, аби втілити в життя ідею зі створенням Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства, розробки соціальних програм для постраждалих тощо. Частина зобов'язань по реалізації закону лягає на органи місцевого самоврядування – ті мають знайти ресурси для протидії домашньому насильству або замовити послуги у відповідних фахівців. Додасться роботи й у освітян – вони також мусять забезпечити підготовку фахівців, які боротимуться з домашнім насильством, плюс включити до навчальних програм питання протидії цьому явищу.

Що стосується медиків, то ескулапів зобов’яжуть інформувати поліцію в разі, якщо до них звернеться пацієнт із травмами, які могли бути завдані в результаті домашнього насильства. А якщо такий пацієнт – дитина, то слід бити на сполох, залучаючи службу у справах дітей. Законопроект також передбачає розробку і затвердження стандарту надання меддопомоги ймовірно постраждалим від домашнього насильства, затвердження порядку проведення та документування результатів медобстеження постраждалих. Хто наразі це конкретно виконуватиме – невідомо.

До речі, освітянам, як і медикам, слід звертатися до органів правопорядку, якщо ними буде "запеленгована" дитина, котру у родині, можливо, піддають насильству. Але їм також слід організувати з такою дитиною роботу практикуючого психолога та/або соціального педагога. Це означає як мінімум впровадження до штату школи або іншого учбового закладу відповідної одиниці. За яку, слід думати, заплатять самі ж батьки – передусім, як водиться, цілком законослухняні, тобто ті, котрі не здіймають руку на своїх дітей.

Одним словом, українські законотворці – здебільшого не тактики, а стратеги. Теорії вони розробляють добрі, а от практика лягає на плечі вже не парламентського контингенту.

Читайте також: "Фемінізм" визнали словом року в США

Про що іще говорить закон

Проголосований у четвер законопроект підрозділяє усе насильство на чотири види: фізичне, сексуальне, психологічне та економічне. З фізичним насильством все зрозуміло, з сексуальним – майже теж. Документ забороняє будь-які дії сексуального характеру, вчинені як проти дитини, так і проти повнолітнього. Іншими словами, примус до інтиму навіть законної дружини / чоловіка вважатиметься віднині кримінальним злочином.

(Тут зробимо невеличкий відступ й у дужках зазначимо, що новий закон про протидію домашньому насильству захищає і людей, які проживають в незареєстрованих відносинах. Раніше в якості суб'єкта закону виступали тільки подружжя, які живуть разом, а також їхні діти, тепер же норми закону поширюється і на постраждалих від колишніх чоловіків/дружин або партнерів, а також на тих людей, які є парою, але разом не проживають).

Наступний вид домашнього насильства – психологічний. Тут маються на увазі "словесні образи, погрози, переслідування, залякування та інші дії, які обмежують волю людини, створюють побоювання людини за свою безпеку чи безпеку інших, які пошкодили психічне здоров'я чи призвели до емоційної невпевненості, нездатності захистити себе".

Тоді як економічне насильство "включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, навчатися, примушування до праці тощо".

Покарання за ці злочини є різним. Так, наприклад, домашнє насильство, тобто "умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства по відношенню до теперішнього або колишнього члена подружжя карається громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин або арештом до 6 місяців, або обмеженням волі до 5 років або позбавлення волі до 2 років". Якщо ж насильницькі дії відбувалися по відношенню до дитини або в її присутності, злочинець позбавляється права спілкуватися і бачитися з дитиною.

А от "примус до вступу в шлюб або залучення з цією метою особи на територію іншої держави передбачає арешт на строк до 6 місяців або обмеження волі до 3 років або позбавлення волі на той самий строк". Також особам, які вчинили домашнє насильство, "суд зможе заборонити перебувати в місці спільного проживання з потерпілою особою або заборонити наближатися на певну відстань до місця проживання потерпілого, а також заборонити телефонні розмови і контакти через третіх осіб".

Що ж, слід відзначити, що подібні норми в Україні вводяться вперше. І бажання законодавців впровадити більш жорстке покарання за домашнє насильство не викликає сумнівів. Але попри те, що тема ця – "важлива і актуальна", новоприйнятий закон може виявитися недієвим.

Як коментує юрист Іван Ліберман, "в Україні насильство в сім'ї – одна з дуже актуальних проблем, яка є як на хуторах і в селах, так і в сім'ях дуже багатих людей, просто вона закрита від сторонніх очей за високими парканами. Але, за статистикою, понад 50% таких злочинів або неможливо довести, або жертви самі пишуть заяви про відмову, тому що миряться з агресором. Наприклад, чоловік побив дружину і дітей, а потім вони помирилися, він надарував всім цукерок і подарунків. Або, наприклад, в сім'ї хтось захворів, і вже не до кримінальних справ. і родичі йдуть в поліцію і просять закрити справу".

Юристи кажуть, що жертви домашнього насильства часто йдуть на примирення з кривдниками, якщо ті купують їхнє мовчання «каяттям» та подарунками. В результаті як мінімум половина злочинів лишаються непокараними.

В країні, де переміг не так соціалізм чи капіталізм, як патерналізм, подібний стан речей не викликає подиву. Хіба що – відчуття прикрості і навіть сорому як за "агресорів", так і за їхніх жертв. Якщо останні, звісно, не є дітьми і згодні терпіти знущання за "цукерки та подарунки".

Читайте також: Науковці пояснили, чим небезпечні тілесні покарання дітей