Як союзник Путіна запровадив кривавий режим у Судані
Сочі. Кінець 2017 року. По прапорцях на машинах ескорту можна впізнати делегацію із Судану. Поспішаючи, піднімається і улесливо тягне руку главі Кремля незвичний гість. Путін показово підсмикує долоню до себе, даючи можливість камерам зафіксувати, "хто головний" у цьому рукостисканні. Так почався перший за 28 років при владі візит суданського президента Омара Аль Башира в Росію.
"Хотів би зазначити, що наші погляди співпадають у багатьох сферах. У першу чергу, ми проти втручання США у внутрішні справи арабських країн. Загалом питання миру в Судані зривається через інтриги США. Тому ми потребуємо захисту від агресивних дій американців", – заявив Омар аль-Башир.
Читайте також: Як "сирійський Сталін" Асад перетворив країну на військове пекло
В обмін президент Судану пропонує землю під військову базу росіян на березі Червоного моря. Військова база в східній Африці, лише на перший погляд, виглядає новою імперською забавкою Кремля. Карта перед очима все ставить на місця: менше 300 кілометрів Червоного моря розділяє аль-Башира від Саудівської Аравії – одної з найвпливовіших країн аравійського півострова з величезними покладами нафти.
Зустріч Омара аль-Башира з Володимиром Путіном
Взамін Судан просить більше зброї, бронетехніку і авіацію, бетонує протекторат на міжнародній арені. Останній пункт дуже важливий персонально для президента африканської країни. Омар аль-Башир наразі єдиний чинний президент, який залишається при посаді попри ордер на арешт міжнародного трибуналу. У 2009 і 2010 роках його звинуватили у причетності до військових злочинів, геноциду і злочинах проти людяності під час громадянських війн в Судані.
Читайте також: Як Піночету вдалося позбутися комуністичного режиму в Чилі
Судан – одна з найбільших і найнещасніших країн африканського континенту. З ХІХ століття це була колонія Британської імперії. Її кордони охоплювали території, на яких проживали різні етнічні групи. Відтак країна після оголошення незалежності поділилась на дві частин. Суперечності між ісламською північчю і африканським, частково-християнським, Півднем спровокували першу суданську громадянську війну. Конфлікт вдалося загасити через 6 років після державного перевороту і приходу до влади військової хунти.
Південь, де іслам зіткнувся з християнством і анімістичними африканськими віруваннями, вибухнув із новою силою. Окрім релігійної різниці, з'явилися економічні чинники – на межі двох частин відкрили великі поклади нафти. Вершки з продажу "чорного золота" осідали в столиці Хартумі, на півночі. Південь почувався скривдженим і вимагав більшої участі в політичному житті країни і справедливому розподілі нафто-доларів.
Внутрішня напруга переросла в серію нових путчів і переворотів. У 1989 році владу в руки взяв колишній спецназівець Омар аль-Башир, який збільшив підтримку населення залучивши до влади Хасана аль-Турабі лідера суданських мусульман. Разом вони знову взялися переводити цілу країну на шаріат з покараннями у вигляді ампутуванням рук, каменуванням за зраду і забороною алкоголю. Новий заколот Омар аль-Башир вирішив завершити найгіршим чином: кордони провінції перекрили, європейців прибрали, щоб уникнути міжнародного розголосу. Озброєні банди арабських бойовиків або верхи на верблюдах, або на машинах вривалися у села повстанців. Те, що залишалося після них, мало зламати дух заколотників.
Як Омар аль-Башир зробив криваву бійню в Судані та за якими звинуваченнями президент фігурує в міжнародному трибуналі, – дивіться у програмі "Диктатори".