Військові впродовж кількох годин взяли під контроль всі ключові об'єкти в країні. Попереду був перший бій і головна мета – палац Ла-Монеда. Там з охороною і кількома міністрами забарикадувався президент. Він розумів, що шансів вижити мало, у пропозицію повстанців передати владу в обмін на життя Сальвадор Альєнде не вірив.
Читайте також: Телята латвійського диктатора Карліса Улманіса та червона окупація
Влада в Чилі перейшла чотирьом генералам: адміралу флоту Хосе Торібіо Меріно, командувачу повітряних сил Густаву Лі та керівнику поліції Сесару Мендозі. Головну відповідальність на себе взяв командуючий сухопутними військами Августо Піночет Угарте.
Акція, яку сьогодні провели військові, мала тільки одну мету – ми керувалися патріотизмом, щоб захистити чилійський народ від хаосу, в який запроторив країну марксистський уряд Сальвадора Альєнде. Військова хунта бере на себе відповідальність за тимчасові надзвичайні повноваження, пов'язані з перехідним періодом зміни влади,
– заявив президент Чилі 1974 – 1990 років Августо Піночет.
Пріоритетним завданням було знешкодження комуністичного силового плеча. Військові діяли рішуче і жорстко. В країні запровадили надзвичайний стан. Обшуки на вулицях, арешти і навіть фільтраційні табори. Сумною легендою стало перетворення національного стадіону в Сантьяго на табір для інтернованих. Вілла Грімальді – місце, де відбувалися допити підозрюваних у співпраці з комуністами.
Силовики жорстоко розправлялись із прихильниками комунізму в Чилі
Жорстокість, яка потрапляла в об'єктив журналістів, була невеликою піщинкою в загальному торнадо насильства, яке сколихнуло країну. Піночет запевняв, що без цих вимушених наслідків перевороту військові не зможуть довести до кінця мету, з якою вони наважилися на переворот.
Придушення озброєного більшовицького підпілля в Чилі було жорстким. В країні почався терор. Залякування смертю було одним із способів військових змусити червоних забути про амбіції дірватися до влади. Але разом з комуністами і закордонними диверсантами з країн соцтабору, під жорна репресій потрапляли люди, які просто їм симпатизували. Санкція на насилля військовим під час допитів підозрюваних породила моторошні зловживання.
Читайте також: "Золотий диктатор" Фердинанд Маркос
Якщо розправитися із комуністичною пропагандою було порівняно просто, економічний спадок Аллєнде був набагато більшою проблемою. Країну лихоманило від інфляції і дефіциту найнеобхідніших товарів. Піночет розумів, що економіку ставити на ноги повинні фахівці, тому запросив на роботу групу економістів з Чикаго. Міністром економіки став талановитий фінансист Ернан Бюхі. Після кількох років затягнутих поясів їм вдалося те, що згодом увійшло в історію, як "чилійське економічне диво".
Чому Августо Піночет був ворогом Кремля та як досвід країни запозичували США і Великобританія – дивіться у програмі "Диктатори".