Як виготовляють плазму, якою наповнюють телевізори

Плазма не є ані рідиною, ані твердою речовиною, ані газом. Звідси й труднощі — взяти й відміряти плазму неможливо. Процес виробництва потребує високих технологій. Насамперед, необхідні подвійні шари скла. Між ними немов у пастці знаходяться стільники з мільйонами окремих клітин, кожна з яких у довжину займає мінічасточку сантиметра.

Наступним кроком є встановлення скляної трубки. Її використовують для всмоктування повітря з клітин усередині екрана. Після цього екран відправляють у герметичну камеру. Тут у клітини вводять два так звані стабільні гази — неон та ксенон. Їх називають стабільними, тому що електрони в цих газах не люблять зчеплюватися з іншими з хімічними речовинами.

Ця властивість є дуже корисною, адже для створення плазми необхідно перетворити електроенергію в газ, відділити електрони від атома. Кожна клітинка має перебувати у власному електричному колі, аби її можна було індивідуально активувати.

Та робота ще далека від закінчення. Проблема в тому, що зараз ви нічого ще не побачите на екрані, адже така плазма продукує ультрафіолетове світло, яке є невидимим для людського ока.

Аби змінити ситуацію, кожну клітину покривають поперемінно червоною, зеленою і синьою речовиною, яка називається люмінофором. Він бурхливо реагує на плазмовий "штурм" і запалюється, як великий міський сітілайт.

Запалюючи різну кількість та комбінацію клітин, екран здатен сформувати чіткі форми у мільйоні кольорів. Усі компоненти кріпляться на друковані плати перед тим, як секції зводять на лінії виробництва.

Спершу роботизоване око інспектує кольори для фінальної настройки. Потім спеціаліст із допомогою звукової викрутки перевіряє, чи працюють схеми. І наостанок — усі часточки плазмового телевізора "розтрушують" у вібромашині. Коли всі роботи завершено, телевізори готові до транспортування.