У загиблої під час стрілянини на "Південмаші" жінки залишилася 11-річна дочка

28 січня 2022, 16:48
Читать новость на русском

Внаслідок стрілянини на заводі "Південмаш" у Дніпрі загинула Віра Лебединець. У жінки залишилася 11-річна донька.

Однією із жертв жахливої стрілянини, яку у Дніпрі влаштував Артем Рябчук, стала контролерка відомчої воєнізованої охорони Віра Лебединець.

Читайте також Пройшов Іловайськ, полон, але загинув від рук товариша: деталі про жертву стрілянини в Дніпрі

Давно працювала на заводі й виховувала дочку

Вірі Сергіївні, якій цього року мало виповнитися 36 років, залишалося перебувати на посту найважчі передранішні години,
– йдеться у повідомленні.

Половину свого свідомого життя, понад 15 років, вона віддала роботі на "Південмаші". Без матері залишилася 11-річна донька жінки.

У пресслужбі заводу повідомили, що, перш ніж застрелити свою жертву, нацгвардієць погрожував Лебединець і тягав її за волосся. Однак вона не відкрила дверей і не віддала ключі. Через це нападникові довелося шукати інший вихід із заводу.

Нагадаємо, загиблу Віру Лебединець, як й інших жертв стрілянини, поховають 29 січня. Прощання з нею пройде на території заводу "Південмаш".


Віра Лебединець стала жертвою стрілянини / Фото "Південмашу"

Зверніть увагу! Окрім Лебединець, внаслідок стрілянини загинули ще 4 людей: 19-річний старший солдат Леонід Черник – родом з Нової Каховки на Херсонщині, 24-річний молодший сержант Олександр Драган – з Березиного Одеської області, старший лейтенант Олександр Буганов, який пройшов Іловайськ і полон бойовиків, старший солдат Артем Левківський. 

Стрілянина на "Південмаші" у Дніпрі: основне

Зверніть увагу – Брифінг ДБР у справі стрілянини у Дніпрі: дивіться відео

Уривок з допису "Південмашу":

Тієї трагічної ночі 27 січня на контрольно-пропускному пункті заводоуправління "Південмашу"несла свою службу контролер відомчої воєнізованої охорони Віра Лебединець. Вірі Сергіївні, якій в цьому році мало виповнитися 36 років, залишалося перебувати на посту найважчі передранішні години. Половину свідомого життя, понад п’ятнадцять років, вона віддала роботі на "Південмаші", вдома її чекала одинадцятирічна донька. Але зустрітися в цьому житті їм вже не судилося.
Вдосвіта до вестибюля заводоуправління з території підприємства вдерся сп’янілий від вже пролитої крові своїх вбитих і поранених товаришів по службі майже двометровий озброєний автоматом солдат. Йому хотілося на волю, до міста, яке тільки збиралося прокидатися.
Неозброєна Віра Лебединець наодинці мужньо протистояла нападнику попри погрози і фізичне насильство – він тягав її за волосся. Вона так і не відкрила двері, не віддала ключі. І тоді пролунали постріли.