Згадати Все. Футбольні коментатори старої школи

Микола Озеров

Тоді та й до самого розпаду Радянського Союзу тон задавали московські коментатори. Один із найбільш впізнаваних і облюблених публікою – Микола Озеров. Заслужений майстер спорту з тенісу, актор за освітою і коментатор за покликанням. Лише він собі дозволяв затягнути під час ефіру довжелезне "гооооол". І робив це не гірше за своїх латиноамериканських колег.

Якщо ж "смачний" коментар Озерова обожнювали практично всі, його харизма не залишала байдужим нікого, то деяких російських коментаторів в Україні трішки недолюблювали.

Коте Махарадзе

Але найбільшу довіру в нашого глядача викликав усе-таки Костянтин, або як ще його називали на грузинський манер, Коте Махарадзе. За освітою та основною професію – актор театру. Не буде перебільшенням сказати, що кожен його репортаж ставав спектаклем.

У березні 2000 року, коли Коте Іванович відійшов від коментаторської справи і повністю присвятив себе театру та викладанню, "Динамо" в другому груповому етапі Ліги Чемпіонів приймало мюнхенську "Баварію". Цей матч запропонували провести Махарадзе в парі з нинішнім прес-аташе збірної України, а тоді 25-річним коментатором Олександром Гливинським. То був по-справжньому грузинський вечір у Києві. І не лише тому, що репортаж вів Махарадзе. В тій грі два м’ячі забили грузини. Щоправда, перемога не врятувала Динамо від вильоту з чемпіонської ліги.

Валентин Щербачов

Коментар футбольних матчів українською мовою в радянські часи – велика рідкість, як і українські коментатори на центральному союзному телебаченні. В Останкіно віддавали перевагу своїм перевіреним кадрам. Єдиний виняток – Валентин Щербачов.

Фінал "Кубка кубків" 1986 року "Динамо – Атлетико" довірили коментувати Валентину Щербачову. Гра відбувалась у французькому Ліоні 2 травня – менше, ніж через тиждень після вибуху на Чорнобильській АЕС. На той момент люди нічого не знали про масштаби катастрофи. В Москві тоді ще мовчали про смертельну загрозу радіації. партійна верхівка повивозила своїх родичів на курорти. А в забрудненому Києві людей вивели на першотравневу демонстрацію.

Але з пам’яті людей не виріжеш чудові спогади від самого матчу. Динамо показало тоді неймовірну гру – 3:0, залишивши без шансів іспанців і зробивши знаменитий гол віялом, який уже став класикою світового футболу.

Відео з того історичного матчу, на жаль, не збереглось, як і в багатьох у пам'яті не закарбувалось те, що той перший чемпіонат проводився за дивною схемою. Це зараз в прем‘єр-лізі 12 команд. А тоді – цілих 20 клубів, які розділили на 2 групи. Сам турнір тривав усього півроку – з березня по червень. Переможці груп – "Таврія" та "Динамо" – зустрілися у фіналі.

Читайте також: Згадати Все. Похід на футбол у стилі old school

Однією із проблем тодішніх коментаторів була підготовка до матчу. Зібрати статистику, дослідити історичні моменти, бути в курсі клубних справ і знати тактичні схеми команд. І це було зовсім непросто.

Тоді ж не було такої прес-служби, яка давала нам нормально надруковані стартові протоколи. Я в одну роздягальню, в іншу приходжу. Дві хвилини до початку матчу. Мені кажуть: "Ну, хто в воротах, хто в воротах? Чайнік?" І от я включаю мікрофон і на весь Радянський Союз кажу: "У воротах київского "Динамо" – Виктор Чайников. Ось такий ляп на початку,
– розповів Валентин Щербачов.

Від таких обмовок не застрахований жоден спортивний коментатор. Особливо, коли це прямий ефір і важливий матч. Багато подібних висловлювань стали крилатими. І досі в спортивному фолькльорі гуляють фрази, якими нібито веселили публіку наші коментатори. Наприклад, ювентський туринтус. Чи каламбур із серії "Шовковський отримує пас від свого друга по життю – Владислава Ващука. До речі, вони одружені".

Але є в історії українського футбольного репортажу один "ляп", через який було не до сміху ні його автору, ні глядачам. 1998 рік. Лондон. Стадіон Вемблі. Ліга чемпіонів. "Арсенал" приймає київське "Динамо". Якщо кияни програють, то виходять з турніру. І от 90 хвилина матчу, англійці ведуть 1:0. І от Ребров забиває рятівний гол. Арбітр вказує на центр поля і "Динамо" врятоване. Але коментатор того матчу Олексій Семененко вирішує, що гол не зараховано, тому закінчує репортаж словами про поразку киян. Півкраїни тоді спіткав когнітивний дисонанс. Ті, хто дивився гру по телевізору, не могли второпати, чи "Динамо" зрівняло рахунок, чи все-таки програло.

Читайте також: Згадати Все. Похід на футбол у стилі old school (part 2)

Після такої прикрості Семененка на тривалий час відлучили від мікрофона. Замість нього наступні матчі "Динамо" коментував Сергій Савелій. До того ігри такого рівня йому не довіряли.

Багатьом уболівальникам здається, що в коментарі футбольного матчу немає нічого складного. Мовляв, ну що тут такого – сидиш собі на стадіоні, насолоджуєшся грою й розповідаєш те, що бачиш. Ділишся враженнями. Але навіть досвідчені журналісти та колишні футболісти, які добре знаються на грі, визнають, що коментувати матч на всю країну – це тяжка праця.

Для коментатора важливо, звичайно, знати історію, статистику, розумітися в футбольних правилах і бути емоційним. Але все це нівелюється, коли йому бракує красномовності й словникового запасу. Через це з’являються стандартні фрази, які повторювались від матчу до матчу.

Читайте також: Згадати Все. Перші олімпійські успіхи України