Згадати Все. Страх і ненависть електричок
Пригадайте 1980-90, приміські потяги тоді стали монстрами перевезення всілякого краму з малих сіл та міст у мегаполіси і навпаки. І ковбаса завжди у топах. Курили в тамбурі, пили на лавочках, справляли нужду у міжвагонних переходах, билися за право відчинити чи зачинити вікно, слухали електричкових музикантів і купували всяке добро, а точніше непотріб у місцевих торгашів.
Відразу зауважимо, що електричкою у нас і понині називають будь-який приміський потяг. Чи то дизельний Стрий – Івано-Франківськ у народі "Червона рута" чи дійсно електропотяг Київ – Ніжин. Вони колесили країною в різні часи і для багатьох стали першим кроком у доросле життя.
Незалежно від дня тижня електричкою масово мандрували торговці привокзальних ринків. З усім відповідним крамом. На вихідних електрички заповнювалися дачниками і рибалками. А романтики і люди з розбитим серцем мандрували нічними.
Читайте також: Згадати все. Поїздка за кордон
Подорожі приміськими потягами – романтика сумнівна. Часто стоячи, в задусі, неприємний запах від сусідів по нещастю і завалений сумками салон. Ну але ж їхати треба. Типова дорога займала орієнтовно 3 години.
Чим займалось населення електричок? Азартні ігри, задушевні розмови, читання преси і нерідко – спиртне. І цей весь казковий набір – безкоштовно, якщо вдалося уникнути контролера!
Часом допомагало просто зачинитися в туалеті. Але справжній контролер зайця і звідти дістане. Пасажирам з квитками, або, як тоді казали, "обілеченим", мандрувалося значно спокійніше. Сидиш собі і займаєшся чимось корисним. Можеш погортати книжку чи зіграти в дурня. Ну і звичайно закрутити знайомство.
Про інші особливості пересування в тодішніх електричках – дивіться у програмі.