Що стається з прем'єрами після відставки: 3 найпоширеніші варіанти

Троє із 14 попередників Арсенія Яценюка стали Президентами України, ще троє були змушені залишити країну і переїхати в Росію, двоє – засуджені і провели в ув'язненні по кілька років. Проте абсолютна більшість продовжила політичну кар'єру у статусі народних депутатів, повідомляє Forbes.

Арсеній Яценюк, який офіційно оголосив про свою відставку 10 квітня, заявив, що тепер бачить свої завдання "ширшими", ніж просто бути головою Кабміну.

Нове виборче законодавство. Конституційна реформа. Судова реформа. Коаліційний контроль за курсом нового уряду. Міжнародна підтримка України. Членство України в Європейському Союзі і НАТО,
– перерахував він.

Усі ці завдання він реалізовуватиме, найімовірніше, без будь-якої офіційної посади, виступаючи як лідер партії "Народний фронт".

"Справа зовсім не в статусі, цими категоріями ніхто не оперував", – запевнив соратник Яценюка, лідер фракції "Народного фронту" в парламенті Максим Бурбак.

Ім'я його наступника наразі не затверджено. Володимир Гройсман, офіційно висунутий фракцією БПП на посаду прем'єра, спочатку відмовився очолити Кабмін, а потім знову висловив згоду зайняти це крісло. Серед можливих причин "маневру ухилення" – незбалансовані кадрові квоти в новому складі уряду. Проте кого б не затвердили 16-м прем'єр-міністром України, долю Арсенія Яценюка це вже не змінить.

Але як складалось життя прем'єр-міністрів України після відставки?

Вітольд Фокін

Період каденції (після здобуття Україною незалежності): 14.11.1990–02.10.1992

Вітольд Фокін – перший прем'єр-міністр незалежної України, який сам же й заснував цю посаду. До 1991-го обіймав аналогічний прем'єрський пост голови Ради міністрів УРСР.

На посаді першого голови українського Кабінету міністрів він пробув близько двох років. На період прем'єрства Фокіна припав один із найдраматичніших етапів становлення української держави – розпад СРСР. Вітольд Фокін був серед підписантів від імені України біловезької угоди.

Після відставки у Вітольда Фокіна не бракувало пропозицій про працевлаштування, зокрема і від російського уряду. Усіх їх було відхилено.

До 1994 року був депутатом Верховної ради першого скликання, в яку пройшов за Дарницьким виборчим округом міста Києва.

Після закінчення політичної кар'єри займався громадською діяльністю, очолюючи Міжнародний фонд гуманітарних та економічних зв'язків України з Російською Федерацією.

2015 року випустив книжку – вільний переклад українською мовою поеми Олександра Пушкіна "Руслан і Людмила", працює над наступним твором – детективом.

Незважаючи на похилий вік, Фокін пильно стежить за розвитком політичної ситуації у країні, а розсудливості та виваженості його коментарів щодо останніх подій в Україні можуть позаздрити чимало значно молодших політиків.

Леонід Кучма

Період каденції: 13.10.1992–22.09.1993

Для Леоніда Кучми рік прем'єрства став плацдармом для двох президентських термінів. Оцінка його роботи на найвищій державній посаді з 1994-го по 2004 рік суперечлива (ці роки ознаменувалися кількома спробами імпічменту та гучними справами, пов'язаними з ім'ям президента, зокрема справою про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе), проте не можна не віддати належне тому, що Леонід Кучма зумів безкровно передати владу.

За однією з версій, саме завдяки виваженій позиції тодішнього президента Помаранчева революція минула майже без жертв: як відомо, 10 років по тому, під час Революції гідності, уникнути кровопролиття не вдалося.

Після президентства Кучма зажив життям "почесного пенсіонера", зберігши частину привілеїв і дуже значну частку впливу та займаючись благодійною діяльністю через Президентський фонд Леоніда Кучми "Україна".

До активного політичного життя Леонід Кучма повернувся влітку 2014 року, після розгортання військової операції на Донбасі. Другий президент України – офіційний представник країни в тристоронній контактній групі з урегулювання конфлікту.

Юхим Звягільський

Період каденції: 22.09.1993–16.06.1994 (у статусі в.о.)

Ім'я Юхима Звягільського асоціюється в першу чергу з вугільним бізнесом і в другу – з українським парламентом. Він єдиний народний депутат України усіх восьми скликань.

На початку 1990-х майже протягом року – з 1993-го по 1994-й – він виконував обов'язки прем'єр-міністра України.

Це призначення було більшою мірою формальним, оскільки через труднощі зі здоров'ям повноцінно управляти Кабінетом міністрів він не міг, віддавши це право на відкуп новообраному президентові України Леонідові Кучмі.

Після нетривалого прем'єрства Юхим Звягільський знову увійшов до Верховної ради, де залишається досі. Крім парламентської, займається і громадською діяльністю, є співпрезидентом Єврейської конференції України.

Віталій Масол

Період каденції: 16.06.1994–1.03.1995

Віталій Масол, як і Вітольд Фокін, був де-факто прем'єр міністром двічі – перший раз ще в статусі голови Ради міністрів Української РСР наприкінці 80-х років він разом із країною пройшов період розпаду старої політичної й економічної системи.

Другий раз – напередодні президентства Леоніда Кучми, він обіймав цю посаду менш як рік, виконуючи роль технічного прем'єра. Найзначиміший його внесок в економіку за цей період – зниження до 20% податку на додану вартість (із 28%). Пішов у відставку у зв'язку з виходом на пенсію за станом здоров'я.

Після своєї другої прем'єрської каденції Масол затримався в політиці, ставши народним депутатом. 1998 року, після закінчення повноважень Верховної ради другого скликання, пішов на відпочинок. Веде тихе життя пенсіонера.

Євген Марчук

Періоди каденції: 01.03.1995–08.06.1995 (у статусі в.о.); 08.06.1995–28.05.1996

Колишній голова СБУ Євген Марчук став на чолі українського уряду (спочатку – з приставкою в.о.) в березні 1995 року. Проте майже за рік до цього він увійшов до Кабміну Віталія Масола на посаду віце-прем'єра з питань державної безпеки й оборони, поєднуючи цю посаду з роботою в СБУ.

Незважаючи на те що все віщувало тривалу тісну співпрацю голови спецслужби з президентом Леонідом Кучмою, на посаді прем'єра він пробув менш як рік. Був відправлений у відставку з багатозначним формулюванням: "за формування власного політичного іміджу".

Спектр версій відставки – від надмірної самостійності прем'єр-міністра до повної його профнепридатності в економічних питаннях, у результаті чого сформувалися заборгованості за соціальними платежами.

Після відставки політична кар'єра Євгена Марчука не пішла на спад – він працював у парламенті, очолюючи фракцію СДПУ(о), і паралельно інвестував у медіабізнес – газету "День", яка в той період була одним із головних аналітичних видань у країні.

1999 року Марчук боровся за президентське крісло, набравши 8,1% голосів виборців.

У 2000-х Марчук очолював РНБО, був міністром оборони, а також створив новий політичний проект – "Партію свободи". Помітну роль в українській політиці Євген Марчук перестав відіграти лише після 2006 року, коли провалився на парламентських виборах із блоком партій імені себе.

Торік був залучений до участі у тристоронній контактній групі з врегулювання конфлікту на Донбасі.

Павло Лазаренко

Період каденції: 28.05.1996–02.07.1997

Лазаренко – одна з найвпливовіших політичних фігур середини 1990-х років в Україні. Вершиною його могутності стало призначення головою уряду у травні 1996 року.

З ім'ям прем'єра Лазаренка пов'язане введення національної грошової одиниці – гривні, стабілізація і початок зростання української економіки, з одного боку, але багатомільярдні схеми і монополізація ринку поставок газу через ЕСУ – з другого.

Через рік після призначення Павло Лазаренко був відправлений у відставку і перейшов в опозицію до президента Леоніда Кучми. 15 лютого 1999 року, за два дні до зняття з нього депутатської недоторканності, Лазаренко залишив Україну. Його статки на той момент оцінювали в досить нескромні навіть за теперішніх часів $200 млн.

У Сполучених Штатах Лазаренкові було висунуто звинувачення у відмиванні грошей, його заарештували. Він пробув у в'язниці до 2003 року, після чого його відпустили під домашній арешт під заставу $65 млн. Українські силовики наполягали на тому, що екс-прем'єр незаконно перевів у США понад $320 млн, проте американська сторона довела переведення тільки $114 млн.

Валерій Пустовойтенко

Період каденції: 16.07.1997–22.12.1999

Один із найдосвідченіших і найшановніших українських політичних діячів, до чиїх порад прислухалися наступні прем'єри і президенти.

Репутація Пустовойтенка витримала випробування державними посадами: навіть у відставку його уряд пішов виключно з технічних причин – у зв'язку з переобранням Леоніда Кучми на другий термін, що передбачало складання повноважень Кабміну. Пізніше встиг попрацювати в Кабміні Анатолія Кінаха на посаді міністра транспорту. У Верховній раді IV скликання був головою комітету з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв'язку.

Після відставки Пустовойтенко не розірвав відносин із главою держави, очоливши політичну раду при президентові України. Свого радника Леонід Кучма передав і своєму наступникові – Пустовойтенко значився радником президента України Віктора Януковича з перших днів його каденції і до її драматичного закінчення.

Валерій Пустовойтенко займається викладацькою діяльністю, а його син є власником кількох бізнесів, зокрема банку "Даніель".

Віктор Ющенко

Період каденції: 22.12.1999–29.05.2001

Молодий харизматичний голова Національного банку України Віктор Ющенко очолив уряд 1999 року, і за два роки на цій посаді зробив економічний переворот.

Він збалансував бюджет, провів значну детінізацію економіки, відмовився від віялових відключень електроенергії й переломив негативну динаміку ВВП, яка спостерігалася з моменту здобуття Україною незалежності.

Кабмін Ющенка пішов у відставку у зв'язку з вираженим вотумом недовіри з боку підконтрольного президентові парламенту. Це стало кінцем його прем'єрства і початком президентської кар'єри.

Що було далі – добре відомо.

Було створено партію "Наша Україна", яка посіла перше місце (23%) на виборах 2002 року, а через два роки її лідер балотувався в президенти. На хвилі Помаранчевої революції Ющенко відстояв свою перемогу і через п'ять років залишив президентську посаду з нульовим рейтингом.

Займається сільським господарством, колекціонуванням.

Анатолій Кінах

Період каденції: 29.05.2001–21.11.2002

Анатолій Кінах пробув прем'єр-міністром України півтора року. Своєю посадою він поступився Вікторові Януковичу. Подальша кар'єра Кінаха була не такою блискучою, але цілком успішною.

Після своєї відставки він працював ще в кількох урядах – як Юлії Тимошенко (перший віце-прем'єр), так і Віктора Януковича (міністр економіки). Народний депутат п'ятого, шостого та сьомого скликань.

У Кінаха, як і в багатьох інших колишніх прем'єр-міністрів, були президентські амбіції: на виборах 2004 року він взяв участь у передвиборчих перегонах. Його результат становив менш як 1%.

Багато років очолює Український союз промисловців і підприємців, виступаючи лобістом інтересів бізнесу завдяки своєму досвіду і зв'язкам.

Віктор Янукович

Період каденцій: 21.11.2002–05.01.2005; 04.08.2006–18.12.2007

Віктор Янукович був прем'єр-міністром двічі. Вперше – в рамках підготовки до президентської кампанії 2004 року. І вдруге – в команді переможця, Віктора Ющенка, після її драматичного закінчення.

Перший прем'єрський термін ознаменувався сумнівними економічними успіхами і непрозорою приватизацією (найбільш хрестоматійний її приклад – продаж комбінату "Криворіжсталь" за $0,8 млрд), а другий – політичною кризою через протистояння команди президента Ющенка з прем'єром.

На президентських виборах 2010 року Віктор Янукович здобув перемогу, обійшовши основного свого конкурента – Юлію Тимошенко. Через чотири роки був змушений покинути країну в результаті зміни влади. Мешкає в Росії. Шанси на його повернення в українську політику близькі до нуля.

Юлія Тимошенко

Період каденції: 24.01.2005–8.09.2005 і 18.12.2007–3.03.2010

Юлія Тимошенко була прем'єр-міністром двічі. 2005 року, очоливши уряд на піку популярності "помаранчевої" команди, вже до осені того ж року вона залишила Кабмін, а статус її відносин із президентом Віктором Ющенком змінився із "соратники" на "закляті вороги". За цей короткий період Тимошенко різко підвищила соціальні виплати, зробила кілька необережних і негативно сприйнятих інвесторами заяв про реприватизацію, а також спровокувала низку галузевих криз (цукрова, бензинова).

2007 року вона повернулася до Кабміну після дострокових виборів до Верховної ради, на яких очолювана нею команда БЮТ-НУНС взяла більшість. Другий Кабмін Тимошенко також лихоманило – Україна проходила болісний період світової фінансової кризи.

Під час каденції Тимошенко було укладено сумнозвісний "газовий контракт" із Росією. Влітку 2011 року, після приходу до влади Віктора Януковича, почався суд у цій справі, а в жовтні 2011-го Тимошенко було засуджено "за перевищення повноважень прем'єр-міністра, що призвело до збитків держави в особі "Нафтогазу" в розмірі $189,5 млн". Вирок був таким: 7 років ув'язнення.

Юлія Тимошенко була звільнена в лютому 2014-го після зміни влади в Україні, і відтоді вона планомірно відбудовує свою політичну кар'єру, періодично привертаючи до своєї персони масову увагу.

Юрій Єхануров

Період каденції: 8.09.2005–4.08.2006

Юрієві Єханурову дісталася невдячна роль відразу на старті його прем'єрської кар'єри – він змінив на цій посаді Юлію Тимошенко, яка активно експлуатувала імідж жертви політичних інтриг президента Віктора Ющенка.

Єханурова, який формально не мав виражених політичних амбіцій, можна вважати першим в Україні прем'єром-технократом. Ставши з другого разу прем'єр-міністром (при першому голосуванні не вистачило трьох голосів), весь рік своєї каденції він перебував у режимі політичної турбулентності. Підсумок був вирішений наперед: у січні 2006 року Кабмін Єханурова відправили у відставку.

На парламентських виборах 2006 року Єхануров у складі "Нашої України" пройшов у Верховну раду. У другому Кабміні Тимошенко обіймав посаду міністра оборони, проте залишив уряд через конфлікт із прем'єром.

Востаннє Юрій Єхануров нагадав про себе на місцевих виборах 2015 року – його було висунуто на посаду мера Києва партією "Відродження" За нього проголосували 0,61% виборців.

Микола Азаров

Період каденції: 11.03.2010–28.12.2014

Микола Азаров – міністр фінансів у двох урядах Віктора Януковича, голова Податкової адміністрації в 1996–2002 роках.

Свою роботу на посаді прем'єр-міністра він почав із ревізії "спадщини", залишеної попередньою командою, оцінивши збитки, завдані Кабміном Тимошенко, на рівні 100 млрд гривень і ввівши в обіг слово "попередники". Після парламентських виборів 2012 року Віктор Янукович повторно вніс кандидатуру Миколи Азарова на цю посаду, і її було затверджено. Позиції Азарова були непорушними майже до кінця каденції – лише протягом останніх шести місяців почали активно мусуватися чутки про його заміну на Сергія Арбузова.

До кінця 2013 року антирейтингом Азаров міг помірятися з Віктором Януковичем: його вважали відповідальним за зрив підписання угоди про асоціацію з ЄС у Вільнюсі восени 2013-го і прихильником проросійського курсу, що також не додавало прем'єру популярності.

Утім, він подав у відставку тільки в січні 2014 року, коли ще були шанси на врегулювання політичного конфлікту в державі. Його відставку встиг ухвалити президент Віктор Янукович, який менш ніж через місяць сам втратив свій статус.

Після відставки Микола Азаров таємно покинув Україну і наразі мешкає в Росії. Проти нього і його сім'ї ЄС ввів фінансові санкції.

Азаров веде активне громадське життя – пише книжки, а також ініціював створення Комітету порятунку України. Веде сторінку в соцмережі Facebook, на якій вступає в полеміку з підписниками.

У січні 2016 року санкції ЄС з Азарова і його сина було частково знято. СБУ оголосила колишнього прем'єр-міністра в розшук.

Сергій Арбузов

Період каденції: 28.01.2014–27.02.2014 (у статусі в.о.)

Наймолодший і один із найменш "довговічних" голів українського уряду Сергій Арбузов обіймав цю посаду у статусі в.о. лише місяць. Він входив до команди так званих "молодих реформаторів", ставлення до якої було неоднозначним як у широких верств суспільства, так і в політиків старої формації й олігархів.

У березні 2014 року він залишив Україну і відтоді живе в Росії. Очолює асоціацію "Центр досліджень економічного і соціокультурного розвитку країн СНД, Центральної та Східної Європи", виступає у пресі й популяризує свою персону в соціальних мережах.

Арбузову інкримінували чимало злочинів, проте довести більшість із них, а тим паче притягти до відповідальності так і не вдалося.

Колишній в.о. прем'єр-міністра не приховує свого наміру повернутися в Україну.

На вашу думку, як складенься далі доля Яценюка? Пишіть у коментарях.