242 дні пекла: спогади "кіборгів" рік по тому

Утримували, коли це було топ-темою у світі і вся країна, затамувавши подих, вболівала за "кіборгів". І не здавалися, коли тема донецького аеропорту відійшла на другий план, а ми й взагалі наче про нього забули. Рік тому, 21 січня, стіни летовища таки впали.

Журналіст Телеканалу новин "24" Володимир Рунець пригадав, як за час оборони ми втратили більше 200 бійців і це лише за офіційними даними. Як десятки українських воїнів потрапили в полон. А терористи знущалися над нашими "кіборгами", катували і напоказ вбивали. І, зрештою, як "кіборги" виживали і таки вижили.

Життя "кіборгів" сьогодні

"Кіборгів", які виходили з аеропорту останніми, ми знайшли на Хмельниччині. У обласному військовому госпіталі лікуються ветерани другої світової, афганської, а тепер вже і російсько-української війни.

В середині шпиталю на стінах і нині висить радянська символіка. Та "георгіївські стрічки", здається, хлопців не засмучують. Вони тримаються разом і підтримують один одного. До важливих пацієнтів з особливою турботою ставляться і лікарі. Поки медики роздають героям аеропорту серйозні поради, ті, як і у фронтові часи, пустують та жартують один з одного.

Спогади з пекла

Спогади про ДАП все ще живі у пам’яті. Під шквальним вогнем ворога, практично без бронетехніки та вогневої підтримки, хлопці намагалися врятувати своїх побратимів. Танки, які поблизу аеропорту чекали наказу, зрештою отримали команду. Та наказ був рухатись у зворотній бік. Із 20-ти танків на захисті аеропорту лишилися лише два, решта поїхала. Та попри все, вояки таки проривалися до своїх. Щоправда, часто ціною власного життя.

Рішення таки заходити в аеропорт було одностайним, бо кинути напризволяще своїх побратимів ніхто не міг. Навіть рік по тому захисникам ДАПу важко сказати – це була зрада чи ні, – кажуть "кіборги". Але спланованим відходом це точно не було.

Протягом січня десятки наших бійців потрапили у полон терористів. Одного з них – Олександра Михайлюка "Снайпера" ми вперше зустріли на Луганщині. Під час обміну у Щасті. Тоді перше, що хлопець зробив – попросив закурити. Бо в неволі йому перепадали лише недопалки. Боєць міг уникнути полону, та залишився із пораненим другом. Той до ранку не дожив. "Снайпер" каже – залишився тоді не даремно.

Зараз хлопець почувається значно краще. Знову хоче на передову. Свою голову жартома називає кабінетом, в якому, каже, все гаразд. Хоча те, через що пройшли "кіборги" в полоні, витримає не кожна людина.

Читайте також: "Кіборги": герої, яких не можна забувати

Хлопці здогадувалися, що терористи не будуть їх вбивати, бо легендарних "кіборгів" було вигідніше тримати живими. В ніч на 21 січня – з першої до третьої години ранку – новий термінал залишили ще 13 вцілілих "кіборгів". Одного з них – Андрія Казмирчука – із позивним "Флай" – вдарило вибуховою хвилею.
Коли чоловік прийшов до тями, зрозумів – шанси вийти живим мінімальні. Бо, з одного боку, в умовах майже нульової видимості працює наш снайпер, а з іншого, без упину кулеметник сепаратистів. Але під ранок він таки наважується на ризикований крок і виходить з аеропорту пішки, поки його не підібрала наша бронемашина.

Коли "Флай" дістався до Водяного, він вже не відчував власного тіла і не міг говорити. Та він розумів, що він – живий і серед своїх. Історію про "кіборгів" навряд чи можна вмістити в один телевізійний сюжет і документального фільму також замало. Та самі хлопці не люблять пафосу навколо трагедії, яку вони прожили.

Чи може бути брендом могила твоїх товаришів,
— каже "Флай".

Протягом 242 діб запеклих боїв понад дві сотні героїв віддали своє життя за Україну. Майже півтисячі наших хлопців зазнали поранень. Доля деяких "кіборгів" і досі невідома.

До слова, вчора, 21 січня, честь загиблим і живим "кіборгам" віддали і у всіх міжнародних аеропортах України.