Бетон не витримав, а от вони вистояли. І не дивно, що сам ворог прозвав їх "кіборгами". Вони 242 дні в нелюдських умовах утримували донецький аеропорт.
Утримували, коли це було топ-темою у світі і вся країна, затамувавши подих, вболівала за "кіборгів". І не здавалися, коли тема донецького аеропорту відійшла на другий план, а ми й взагалі наче про нього забули. Рік тому, 21 січня, стіни летовища таки впали.
популярні відео
Журналіст Телеканалу новин "24" Володимир Рунець пригадав, як за час оборони ми втратили більше 200 бійців і це лише за офіційними даними. Як десятки українських воїнів потрапили в полон. А терористи знущалися над нашими "кіборгами", катували і напоказ вбивали. І, зрештою, як "кіборги" виживали і таки вижили.
Життя "кіборгів" сьогодні
"Кіборгів", які виходили з аеропорту останніми, ми знайшли на Хмельниччині. У обласному військовому госпіталі лікуються ветерани другої світової, афганської, а тепер вже і російсько-української війни.
В середині шпиталю на стінах і нині висить радянська символіка. Та "георгіївські стрічки", здається, хлопців не засмучують. Вони тримаються разом і підтримують один одного. До важливих пацієнтів з особливою турботою ставляться і лікарі. Поки медики роздають героям аеропорту серйозні поради, ті, як і у фронтові часи, пустують та жартують один з одного.
Спогади з пекла
Спогади про ДАП все ще живі у пам’яті. Під шквальним вогнем ворога, практично без бронетехніки та вогневої підтримки, хлопці намагалися врятувати своїх побратимів. Танки, які поблизу аеропорту чекали наказу, зрештою отримали команду. Та наказ був рухатись у зворотній бік. Із 20-ти танків на захисті аеропорту лишилися лише два, решта поїхала. Та попри все, вояки таки проривалися до своїх. Щоправда, часто ціною власного життя.
Рішення таки заходити в аеропорт було одностайним, бо кинути напризволяще своїх побратимів ніхто не міг. Навіть рік по тому захисникам ДАПу важко сказати – це була зрада чи ні, – кажуть "кіборги". Але спланованим відходом це точно не було.
Протягом січня десятки наших бійців потрапили у полон терористів. Одного з них – Олександра Михайлюка "Снайпера" ми вперше зустріли на Луганщині. Під час обміну у Щасті. Тоді перше, що хлопець зробив – попросив закурити. Бо в неволі йому перепадали лише недопалки. Боєць міг уникнути полону, та залишився із пораненим другом. Той до ранку не дожив. "Снайпер" каже – залишився тоді не даремно.
Зараз хлопець почувається значно краще. Знову хоче на передову. Свою голову жартома називає кабінетом, в якому, каже, все гаразд. Хоча те, через що пройшли "кіборги" в полоні, витримає не кожна людина.
Читайте також: "Кіборги": герої, яких не можна забувати
Хлопці здогадувалися, що терористи не будуть їх вбивати, бо легендарних "кіборгів" було вигідніше тримати живими. В ніч на 21 січня – з першої до третьої години ранку – новий термінал залишили ще 13 вцілілих "кіборгів". Одного з них – Андрія Казмирчука – із позивним "Флай" – вдарило вибуховою хвилею.
Коли чоловік прийшов до тями, зрозумів – шанси вийти живим мінімальні. Бо, з одного боку, в умовах майже нульової видимості працює наш снайпер, а з іншого, без упину кулеметник сепаратистів. Але під ранок він таки наважується на ризикований крок і виходить з аеропорту пішки, поки його не підібрала наша бронемашина.
Коли "Флай" дістався до Водяного, він вже не відчував власного тіла і не міг говорити. Та він розумів, що він – живий і серед своїх. Історію про "кіборгів" навряд чи можна вмістити в один телевізійний сюжет і документального фільму також замало. Та самі хлопці не люблять пафосу навколо трагедії, яку вони прожили.
Чи може бути брендом могила твоїх товаришів
Протягом 242 діб запеклих боїв понад дві сотні героїв віддали своє життя за Україну. Майже півтисячі наших хлопців зазнали поранень. Доля деяких "кіборгів" і досі невідома.
До слова, вчора, 21 січня, честь загиблим і живим "кіборгам" віддали і у всіх міжнародних аеропортах України.
Повʼязані теми:
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter