BAD BOYS

Нещодавно футбольний світ вразила новина: головний тренер збірної Нідерландів Берт ван Марваейк не викликав на відбіркові матчі до Євро-2012 півзахисника “Манчестер Сіті” Найджела де Йонга як дисциплінарне покарання за його грубу гру в матчах АПЛ (півзахисник “Ньюкасла” Хатем Бен Арфа після підкату голландця отримав подвійний перелом ноги).

Доволі оригінально прокоментував цю ситуацію капітан збірної Марк ван Боммель: “На жаль так вийшло, що Найджел двічі за півроку зламав ногу супернику, але він чудовий хлопець. Він ніколи не прагне нанети травму опоненту. Він просто завжди хоче перемагати”.

Саме до коментаря ван Боммеля і варто прислухатися. Хто-хто а він то точно знає, що таке жорстка гра. Може й справді Найджел Де Йонг, за яким ще з часів “Аякса” закріпилося прізвисько “Газонокосарка” чудовий хлопець, який націлений тільки на перемогу.

Футбол - справжня чоловіча гра, він не мислимий без боротьби і без жорсткості.Це найяскравіше, на мою думку, проглядається у матчах Англійської прем’єр-ліги, де кожна команда демонструє характер та не здається без бою. Тут як ніде футболісти віддаються грі. Якщо такий гравець форвард, то від нього чекають яскравих обіграшів, потужних ударів та яскравих голів. Якщо ж це опорний півзахисник чи захисник, то він зробити усе можливе і не зупиниться ні перед чим, щоб не дозволити противнику забити гол.

Таких гравців завжди ненавидять опоненти, але їх обожнюють власні фани, бачачи як ті б’ються за результат, захищаючи честь клубу. Пропоную поглянути на ряд найбрутальніших футболістів англійського футболу.

Ноббі Стайлз

Легенда англійського футболу. Один із “малюків Басбі” – золотої команди “Манчестер Юнайтед” 60-х років, чемпіон світу 1966 року. На зовнішній вигляд він ніяк не вписувався у статус зірки – малого росту, лисуватий, із лінзами в очах та вставною челюстю. Проте для “Олд Трафорда” він був таким же Богом як його партнери Джордж Бест, Боббі Чарльтон чи Денісс Лоу чи, наприклад, сучасні Сколз та Гіггз.

За МЮ Ноббі провів 311 матчів, у яких суперники ще довго замазували синці на ногах.
Він був яскравим персональником. Тренер МЮ 60-х Метт Басбі давав Стайлзу вказівку перед грою – “В перші 5 хвилин дай своєму противнику зрозуміти, що ти є на полі”. Той так і робив.

В більшості випадків після цих перших хвилин опонент Стайлза втрачав бажання змагатися із ним. У півфіналі чемпіонату світу 1966 Стайлз виключив з гри самого Ейсебіо, який абсолютно нічого не зміг зробити у тому матчі.

Після 11 років в "Манчестер Юнайтед" Стайлз догравав у “Мідлсбро” та “Престоні”. У матчах за ці команди він не шкодував навіть своїх колишніх партнерів по МЮ.

Ніл Раддок

Що можна сказати про футболіста, якого прозвали “Бритва”. Вихованець футбольного школи “Міллоу” – одного із найжорсткіших клубів Англії. В його активі виступи за “Саутгемптон”, “Тоттенхем”, “Ліверпуль” та “Вест Хем”. Раддок у грі був неповоротки, не технічним та дещо вайлуватим. Проте його підкати були відомі у всій Англії. Суперники завжди намагалися його оминати на полі.

Навіть такі відомі бійці як Алан Ширер чи Патрік Віейра не ризикували йти один в один з Раддоком. Раддок за кар’єру заробив вагон і маленький возик жовтих карток, але й штовхав на жовті карти суперників. Він був знаним провокатором – часто розпочинав словесні перепалки із суперниками, у яких неодмінно згадував їхніх родичів, національність, колір шкіри та сексуальну орієнтацію.

Террі Бутчер

Футболіст який не відчував болю. Після зіткнень із противниками з Террі кров лилася ріками. Але медики команди навіть не мали часу зупинити кровотечу, бо він знову рвався на поле. Він грав за “Іспвіч”, “Ренджерс” (Глазго) та “Ковентрі”. На рахункуБутчера 77 матчів за збірну Англії.

Найбільшим своїм ворогом Бутчер вважає Дієго Марадону. На Чемпіонаті світу 1986 у півфінальному матчі проти збірної Англії Марадона забив свій найвідоміший гол за допомогою “Руки Бога”. Саме Бутчер намагався довести арбітру, що Марадона всіх обману. Проте його зусилля були марними. Марадоні дуже пощастило, що він до кінця матчу він так і не попався Бутчеру.

Рон Харріс

Один із найвизначніших гравців "Челсі". За аристократів він відіграв за 19 років 795 матчів і залишається клубним рекордсменом за цим показником. Фани клубу з любов’ю називали Харріса “Лісорубом”. З його іменем пов’язані всі трофеї команди 60-х – 70-х років.

Рон Харріс не перестає повторяти, що саме йому “Челсі” завдячує свої першим в історії Кубком Англії. В фіналі 1970 року вже на 8 хвилині матчу Харріс вивів з ладу лідера “Лідсу” Едді Грея. Бідняга Грей змушений був кульгати увесь матч і вже нічим не був страшний для “Челсі”, який спокійно сконцентрувався на атаках.

Денніс Уайз

Легендарний капітан "Челсі" 90-х. Незважаючи на свої 168 см росту був ще тим бійцем. Легко міг затіяти бійку на полі. Для нього були звичною річчю при рахунку 4:0 чи 5:0 на користь своєї команди заробити вилучення за грубу гру проти противника, який рухався у сторону його воріт. Особливо Уайз любив сперечатися із суддями. Для цього він привід знаходив швидко – порушення проти когось із його партнерів чи навіть спірний аут.

Джон Террі

Чинний капітан "Челсі" продовжує славну діяльність своїх відомих попередників.

Джон – втілення бойового духу “Челсі”. Він завжди виходить на поле першим і йде останнім. Він лізе у саму гущу подій, постійно йде на м’яч. В будь-якому кутку поля захищає інтереси команди як у сутичках з противниками так і в суперечках з арбітрами.

Форварди після зіткнень із Террі ще можуть довгенько приходити у себе. В той же час сам Джон з усіх ігрових зіткнень виходить майже неушкодженим.

Поза полем Джон може затіяти бійку в якомусь із пабів чи нічних клубів або ж вляпатися в амурні історії із жінками чи подругами інших футболістів.

Стюарт Пірс

Тренер молодіжної збірної Англії та помічник Фабіо Капелло на минулорічному мундіалі у свої футбольні роки також не був зразковим за поведінкою гравцем. За свої дії на полі Пірс отримав прізвисько “Психо”, що вже створю про нього вчдповідне враження. Пірс починав гру подібно вищезгаданому Стайлзу – гарно прикладався по ногах свого опонента. Проте після того як отримував жовту картку одразу втихомирювався і далі діяв обережно.

Пірс славно побігав за “Нотінгем Форест”, “Ньюкасл”, “Вест Хем” та “Манчестер Сіті”. Він також награв 78 матчів за збірну Англії.

Окрім всього Пірс великий шанувальник панк-року. Він навіть записав власний диск.

Джої Бартон

Футболіст, який вбиває свою кар’єру неадекватними витівками за межами футбольного поля. Колишній гравець молодіжної збірної Англії, Бартон часто встряє у різноманітні бійки і є частим засідателем судових засідань. В 2008 році Бартон навіть отримав 6 місяців тюремного ув’язнення за побиття підлітка. Після відсидки він знову повернувся до гри за “Ньюкасл”.

Ще раніше під час виступів за “Манчестер Сіті” бився із своїми партнерами о команді на тренуваннях, а також якось загасив сигару об око одного із футболістів молодіжної команди, після чого той мало не втратив зір.

На полі Бартон абсолютно непередбачуваний. Він може в одому із матчів демонструвати прекрасний дриблінг та забивати голи, а в іншому косити суперників направо і наліво. З огляду на все сказане не дивно, що Джої є частим пацієнтом клубних психологів.

Ерік Кантона

Лідер МЮ середини 90-х. Його фанати скромно називали “Король Ерік”. В 25 років він мало не зав'язав з футболом. В одному із матчів Чемпіонату Франції Кантона висловив свою незгодою із рішенням арбітра, кинувши у того м’ячем. Через це Еріку впаяли місяць дискваліфікації, а він в знак протесту сказав, що завершує кар’єру. Врятував його для футболу тодішній тренер збірної Франції Мішель Платіні, який особисто упросив його продовжити виступи і порекомендував переїхати в англійський чемпіонат.

Погравши сезон за “Лідс”, Кантона перейшов у команду Алекса Фергюссона і одразу ж став її лідером. За МЮ Ерік зіграв 143 матчі, у яких забив 64 голи. Він зневажав противників і ненавидів їхніх фанів, у сторону яких часто полюбляв плювати.

Найвідоміший інцидент із Кантоною стався у 1995 році. Ерік заробив червону картку за грубий фол проти гравця “Крістал Пеллас”. Проте ідучи до роздягальні він почув невдалий жарт на свою адресу від одного із фанів “Крістал Пеллас”. У відповідь на це Ерік зірвався і у стилі кунг-фу засадив бідоласі із ноги в обличчя і ще кілька разів лупнув того кулаком. Як результат – 10 -місячна дискваліфікація, солідний грошовий штраф та нова заява про завершення кар’єри.

Цього разу була вже черга Алекса Фергюссона умовляти гравця залишитися. Йому це вдалося і Кантона віддячив серу Алексу приведенням команди до двох чемпіонських титулів, одного Кубку та одного Суперкубку Англії, а також званням найкращого гравця АПЛ 1996 року.

Після завершення сезону 1996/1997 30 –річний Кантона сказав, що йому все надоїло і він вішає бутси на цвях. Проте цього разу благання Фергюссона, партнерів по команді та цілої армії фанів не допомогли.

Зараз Кантона частенько відвідує матчі МЮ, знімається у рекламах та фільмах. У Манчестері його дальше пам’ятають як “французького Короля Еріка на англійському престолі”.

Рой Кін

Спадкоємець капітанської пов’язки в МЮ після "Короля Еріка", яку з гордістю носив 8 років. В загальному команді Алекса Фергюссона Рой віддав 12 років свого життя.

Роя Кіна вважають найбрутальнішим футболістом в історії Англійської прем’єр-ліги. В його пасиві 13 червоних карток та незліченна кількість “гірчичників”. В той же час для “Олд Трафорду” він Ідол. Рой тримав у своїх руках центр поля. Він самовіддано відпрацьовував у відборі та підстраховках. Відчуваючи за спиною Кіна Пол Скоулз, Раян Гіггз та компанія спокійно могли творити атаки на ворота суперника.

В 1997 році норвезький захисник “Лідса” Аль-Інге Хааланд зробив фатальну помилку в своєму житті – він травмував САМОГО Роя Кіна. В 2001 році футболісти знову зійшлися на полі. Рой згадав свого обідчика, який до того ж грав за принципових суперників “Манчестер Сіті”. За 5 хвилин до звершення гри Кін влетів Хааланду ногою у коліно. На цьому кар’єра 31-річного норвежця завершилася.

За цей жорстокий фол кін отримав 3 матчі дискваліфікації. В інтерв’ю після того інциденту Кін спокійно розповів, що зробив це спеціально, більше того він дуже довго чекав на цей момент. Почувши такі слова англійські футбольні чиновники впаяли Рою ще 5 матчів дискваліфікації та наклали новий штраф.

Через свій бойових характер Рой пропустив головний матч усього свого життя – драматичний фінал Ліги Чемпіонів 1999 року. У півфінальному матчі проти “Ювентуса” Кын сфолив на Зідані і отримав перебір жовтих карток. Я більш ніж впевнений, якщо б Рой грав у фіналі, МЮ швидше б розправився із “Баварією”.

Кін не давав спуску своїм партнерам по клубі і часто критикував ряд з них, зокрема Дейвіда Бекхема, за те, що вони отримують велику зарплату, купують дорогі будинки та автомобілі, а на полі дозволяють собі зхалаявити і не відпрацювати на 100%. Подейкують, що, навіть, сам Алекс Фергюссон боявся розгніваного Роя Кіна.

Зараз Рой займається тренерською діяльністю. Він тренує клуб “Іспвіч” із дивізіону Чемпіоншип. Кін розглядається пресою та фанами як один із наступників Алекса Фергюссона на чолі МЮ.

Вінні Джонс

Відомий актор був колись і знаменитим футболістом. Вінні пограв за “Уімболдон”, “Лідс”, “Шеффілд Юнайтед” та “Челсі”. За свою кар’єру він отримав 12 червоних карток, на одну менше, ніж Рой Кін.

Вболівальники дали Джонсу отримав прізвисько “Сокира”. Він завжди був жорстким як на полі так і поза ним. Існують твердження, що Джонс навіть керував однією із лондонських банд, яка займалася рекетом.

Після завершення кар’єри Вінні Джонс зайнявся акторською кар’єрою. Його пам’ятають, зокрема, по фільмах Гая Річчі “Карти, гроші, два стволи” та “Великий куш” (Snatch), а також по епізодичних ролях у “Євротурі” та “Люди Х – 3. Остання битва”. Прте найкращою роллю Джонса, на мою думку, є футбольний фільм "Костолом".