Битва за Славутич: як українці лякали окупантів радіацією й вигнали їх з міста

Спротив населення та хоробрість дозволили відкинути росіян на околиці міста, але за цей час люди пережили так багато, що вистачило б на окреме життя. Ми поспілкувалися з активістом Тимуром (з міркувань безпеки ми не вказуватимемо повне ім’я та посаду спікера), який весь цей час перебував у місті й допоміг відтворити хронологію подій, розказав про повернення працівників ЧАЕС та те, чого зараз очікують люди. Далі – пряма мова.

Читайте також Покрали навіть кавоварки та чайники: нові подробиці, як окупанти втікали з ЧАЕС

Пів року на станції в перерахунку на робочі години

Все почалося, коли захопили Чорнобильську АЕС (24 лютого – 24 канал). Всі працівники – це жителі Славутича. Майже весь персонал, що обслуговує Зону відчуження проживає у Славутичі й їздить зазвичай електричкою, яка мала сполучення зі Славутича до Чорнобиля через територію Білорусі.

Це була історична домовленість України з Білоруссю. Частину шляху Україна орендувала у Білорусі. Ця електричка їздила до АЕС й назад залізничним мостом не зупиняючись. Міст був зруйновано, коли зайшли російські війська. Під час останньої ротації все вже відбувалося фактично на території Білорусі – туди завозили персонал автівками, автобусами, обшукували, довго допитували й після того вони знов в'їжджали на територію України.

Електричка, якою їздять працівники ЧАЕС / Фото Аліни Туришин, 24 канал

Коли захопили Чорнобильську АЕС, одразу постало питання, що буде з тими працівниками, які були на станції, підтримували життєздатність ядерних об'єктів. Вони відпрацювали там близько 600 годин – це трохи менше, ніж пів року в перерахунку на робочі години.

Після першої ротації також у місто повернули 4 сталкери, які опинилися там під час війни, кілька нацгвардійців, які охороняли обєкт-укриття, одну людину з раковим захворюванням й жінку з ДСНС.

Під час ротації персоналу загалом повернулося біля 60 людей, а трохи менше 50 відправили на перезмінку. Влада зараз веде перемовини для того, щоб можна було налагодити ротацію персоналу хоча б кожні 10 днів. Для того, щоб підтримувати роботу станції. Звичайно, того залізничного переїзду, який використовували раніше – не існує. Він знищений, його розбомблено. Як згадувалося, людей останній раз перевозили з Чорнобильської АЕС через Білорусь. Їх ретельно обшукували, допитували (коли вони виїжджали та в'їжджали на й з території Білорусі.

І таке буває Окупанти вкрали третину контейнерів для ремонту обладнання на ЧАЕС

Найщасливіший день в житті та поворотний момент

Наступною точкою стало відключення Чорнобильської АЕС від електропостачання. Так само відключили й Славутич й багато сіл Чернігівської області.

Влада привозила дрова, допомагала жителям якось пристосуватися, в місті продовжувалося централізоване водопостачання.

Ми так жили майже тиждень й потім нам таки включили електропостачання. Це, мабуть, був найщасливіший день в моєму житті й так місто не раділо вже давно.

Не дивлячись на те, що ситуація була складна емоційно та психологічно, людям вдалося згуртуватися. В цей період проявлялося справжнє добросусідство, люди допомагали одне одному, хто продуктами, хто ще чимось. Деякі сусіди вперше поговорили з одне одним, хоча живуть в одному будинку.

У вечір коли включили світло, моя мама сказала: "Коли б ми ще так добре з сусідами поспілкувалися".

Всі продукти, що зберігалися у холодильниках почали швидко псуватися, їх треба було швидко готувати й запаси швидко почали нищитися.

Далі почалися повідомлення, що біля блокпосту на в'їзді у Славутич почалися бої – це тривало близько 3-4 днів. Власне, спочатку наші сили героїчно відбили місто, на другу добу вже в Славутичі було чутно вибухи, обстріли з мінометів. Тоді місцева влада заборонила людям виходити з міста, з дому. На третій день з домівок заборонили виходити вже через снайперську загрозу.

На четвертий день влада заявила, що комендантська година скасовується й всі мешканці мають вийти на центральну площу о 9 годині, щоб захистити своє місто на акції протесту. Десь до 12.00 тривав протест. Нам вдалося відтиснути ворога від центру, Міської ради, до дороги на в'їзді в місто, на перехресті з місцевою лікарнею. Під час акції російські окупанти стріляли у повітря. Вони мали техніку, було близько 4 БТРів, був броньовик "Тигр", КАМАЗи Росгвардії. Вони нищили місцеву поліцію, тероборону. Їх зараз немає, так сказав на мітингу міський голова. Після цього вони відійшли. Була домовленість, що вони оглянуть місцевий відділок поліції та місцевий військомат на наявність зброї. 27 березня міський голова заявив, що росіяни покинули місто, можливо, є кілька людей на блокпості.

Дивіться відео, кадри надані місцевими жителями:

Треба зазначити, що на мітингу місцеві помітили такі позначки на техніці:

• червоні позначки на техніці та на формі, коло перекреслене білою лінією (скоріше за все, білоруська техніка, але військові, схоже, росіяни);

• сірі машини Росгвардії (такі вже бачили у Херсоні, Мелітополі);

• також помітили позначки у вигляді 5 смужок – стрічка, де 3 червоні смужки й між ними 2 білі;

• деякі були у формі ЗСУ - десь зняли чи вкрали, та у чорних жилетах.

Міського голову дійсно викрадали

Щодо міського голови. Було багато чуток, що він втік, чи хотів виїхати. Бо ми знаємо, що він не тікав, є інформація від людей, що працюють у виконавчому комітеті й це можна підтвердити. Так, його дійсно викрадали.

Вже в день мітингу він був з протестуючими. Місто під українським прапором, під українським законодавством, всюди працює українська влада. Місто ніхто не взяв. Міський голова був у полоні не більше 6-8 годин.

"Ви в Чорнобилі"

Точно знаю, що працівники станції не виходили до російських військових, вони були навіть в різних корпусах. Працівники станцій, де працювали, там й спали. Організували харчування їм теж окремо. Працівники ЧАЕС харчувалися у спеціальних їдальнях.

Прямих контактів не було, лише на 5-6 день росіяни спитали "А де ми знаходимося?". А їм відповідали: "В Чорнобилі, це небезпечний об'єкт, всюди радіація". Росіяни лякалися, дивувалися й були в шоці, що вони опинилися на території, забрудненій радіацією.

Таким чином, наші працівники намагалися їх трохи залякувати. Вони ж не знають, де можна ходити, де не можна. У російської армії навіть не було з собою дозиметрів. Вони там й окопувалися в Рудому лісі, де завищені дози радіації, вони там спали на цій землі, й готували й їли. Вони не були підготовлені.

Як виживає місто

Останні дні бойових дій була складна ситуація, нічого не працювало. Вода у нас поступає з артезіанських свердловин, вона місцева, проблем не було й сподіваюся, що не буде надалі. Електропостачання вже є. Продукти підвозили ще до атаки російських військ невеликими партіями. Вже сьогодні має з'явитися молоко. Картоплю, м'ясо з навколишніх сіл підвозять. Місцеві виробники роблять хліб. У кожному жилому кварталі роздали картки для його купівлі.

Читайте тут У Славутичі окупанти крадуть картоплю з місцевих складів

Зараз половина міста вже отримала перший пакет гуманітарної допомоги. Є комендантська година з 19.00 до 7.00 ранку. Невідомо як вона буде контролюватися. Міський голова каже, що можливо буде формат дружини від міської ради чи муніципальної варти. Планують залучати міліціонерів тих, хто пішов у відставку чи має нагородну зброю, мисливські рушниці. Люди зможуть телефонувати до відділку й там будуть розподіляти виклики. Поки питання, як точно це буде відбуватися, але за правопорядком будуть стежити.

Були фейкові повідомлення про те, що в Славутич приїздила російська гуманітарка, ми її не отримували й не збираємося приймати. У нас є запаси, у нас все буде нормально. Найбільше, чого зараз потребує місто, це контрнаступу українських сил, щоб витіснити ворога з області, відновити нормальне постачання, витіснити ворога з околиць, куди їх вигнали.