Битва за Вавель

Рішення про поховання Леха та Марії Качинських у Вавелі викликало резонансне обговорення у польському суспільстві. У криптах під вавельською катедрою ховали польських королів, згодом видатних діячів. Вавель – це польський Пантеон, поховати там – означає прирівняти до провідників польської нації.

75 років тому навколо поховання у вавельських криптах теж точився конфлікт. Тоді справа стосувалася гробу маршала Юзефа Пілсудського.

Ще у 1927 році архієпископ краківський Адам Сапєга домовився з Пілсудським, що останнім, кого поховають у королівських криптах, буде Юліуш Словацький – видатний польський поет, тіло якого того року перевезли з Парижа до Кракова. Після смерті маршала у 1935 р., Сапєга погодився на тимчасове поховання Пілсудського у крипті святого Леонарда, поруч з королем Яном ІІІ Собєським. Однак лише до того часу, доки для маршала не добудують окрему крипту під «вежею срібних дзвонів». Через два роки, коли роботи були закінчені, влада Польщі вирішила залишити тіло Пілсудського поруч з королями. Тоді архієпископ Сапєга, супереч побажань світської влади, наказав перенести гріб з тілом маршала до крипти під «вежею срібних дзвонів». У конфлікт, який розгорівся з цього приводу, були втягнуті польські релігійні та державні інституції, папська курія, преса та громадські організації. Сапєзі закидали неповагу до пам’яті Пілсудського та образу чинного президента. Тоді навіть піднімали питання про зміну конкордату між католицькою церквою і державою та передачу вавельської катедри під юрисдикцію світської влади. Вимагали навіть позбавити Сапєгу польського громадянства. Конфлікт закінчився тим, що архієпископ попросив вибачення у президента з трибуни Сейму, проте свого рішення не змінив. Юзеф Пілсудський, однак, залишився у крипті під «вежею срібних дзвонів».

Коли минулого тижня була розголошена ініціатива поховати президентську пару на Вавелі, церковна влада її підтримала. Зрештою, уже був прецедент - напочатку 90-х у вавельських криптах перепоховали голову польського уряду у вигнанні Владислава Сікорського (до речі, він перебував у опозиції до Пілсудського), який загинув у авіакатастрофі над Гібралтаром в 1943 р. У польській пресі навіть з’являлася інформація, про ідею перетворити крипту Пілсудського на місце поховання президентів. Біля подружжя Качинських мав бути похований також Ришард Качоровський, останній президент Польщі у вигнанні, який теж загинув у смоленській авіакатастрофі. Проте родина Качоровського відмовилась від місця на Вавелі. Леха і Марію Качинських поховали під «вежею срібних дзвонів», але у іншій кімнаті, ніж маршала Пілсудського.