"Ви не цінуєте свою країну": чому Африка може навчити Україну

Співзасновник українського Центру дослідження Африки Олександр Мішин у розлогому інтерв’ю для читачів сайту 24 каналу розповів про те, як Африка може стати для України партнером-відкриттям.

Читайте також Ударні безпілотники стали модною смертоносною зброєю: чи готові ЗСУ до сучасної війни

Коли нас запитують про Африку, ми зазвичай мислимо стереотипами. Перед нами постає образ континенту безнадії, де не припиняються війни та голод. Проте мало хто сприймає африканський континент як контрастний, різнобарвний та дуже важливий центр світової політики та економіки. Ще менше людей розуміють важливість Африки для України.

Мало хто знає, що в Демократичній Республіці Конго українських пілотів вважають ледь не своїми героями, а в Екваторіальній Гвінеї українці будують найбільшу в країні гідроелектростанцію. Так само наврядчи хтось припускав, що в Кенії на порядку денному стоїть питання гендерних квот у парламенті, а відома з мемів про неймовірну інфляцію горезвісна країна Зімбабве має власну космічну програму.

Незнання Африки та нерозуміння її ролі спричинені відсутністю "чорного континенту" в українському інформаційному просторі. Саме з цією проблемою намагається боротися герой інтерв'ю.

Олександр Мішин разом з колегами з Буркіна-Фасо / Фото зі сторінки експерта на фейсбуці

Під час довгою розмови пан Мішин розповів, чому співпраця з Африкою є політично та економічно важливою для України, які стереотипи варто залишити у минулому та які несподівані тенденції приховує континент. У першій частині інтерв'ю читайте, чому африканці радо їдуть до України на навчання, який бізнес веде Україна з "чорним континентом" та з якими проблемами стикається. Які африканські держави є союзниками України

Україна як кузня кадрів для Африки

Чим займається Центр дослідження Африки та навіщо це Україні?

Центр дослідження Африки – це громадська ініціатива, створена навесні 2015 року кількома фахівцями-політологами. Ідея належить випускнику НаУКМА Артему Бабаку, який з власного досвіду волонтерської діяльності в Італії усвідомив важливість африканського регіону для цієї країни Європи. Мотивація полягала в тому, що африканська проблематика в Україні майже не висвітлюється – немає спільнот, які системно б про це говорили. Ми вирішили заповнити цей вакуум, щоб Африка з'явилась в інформаційному дискурсі, і щоб ця тема не сприймалась як маргінальна.

Україна має тісні зв'язки з африканськими державами, вони достатньо давні. Але так склалися обставини, що ця тема опинилася в тіні, хоча є про що розмовляти, є певні досягнення та проблеми.

Щороку до України приїздить велика кількість африканських абітурієнтів за вищою освітою. Що їх так приваблює в українських університетах? Чому серед усіх країн, де можна дешево жити та отримувати освіту, обирають саме Україну?

Африканці дійсно дуже цікавляться українськими ВНЗ. Переважно це представники Марокко, Нігерії та Єгипту. По-перше, їх приваблює співвідношення ціна-якість освіти. По-друге, африканці сприймають Україну як європейську країну. Для них життя в Україні – це як життя в Європі. По-третє, африканці розуміють, що в Україні достатньо високий рівень толерантності. Наша країна є безпечною для їхнього проживання.

Камерунські студенти з прапором УПА / Фото 1927.kiev.ua

Українці самі історично потерпали від колонізації сусідніх країн, тому є певне порозуміння. Наше суспільство з багатьох причин є дуже привітним до африканців. Звісно, є випадки побутового расизму, але загалом наш народ розглядають як високотолерантний.

Також є певні традиції. В радянські часи багато африканців в період деколонізації Африки проходили навчання саме у вищих навчальних закладах України. Відповідно колишні студенти пам'ятають про нас та добре відгукуються. Цей чинник також відіграє свою роль.

Мова йде про здобуття технічної освіти?

Насправді Африка дуже велика, і в різних країнах є різні потреби у фахівцях. Найбільш затребувані професії напряму природничих наук – африканцям потрібні медики, інженери, кадри, пов'язані з сільським господарством, ветеринарією. У Північній Африці зацікавлені в підготовці лікарів. Але на цьому все не закінчується.

Окремо я б виділив дещо специфічні запити. Зокрема, є така країна Зімбабве, щодо якої в нас існує безліч негативних стереотипів. Вона відправила кількох студентів до України, щоб вони вивчали системи управління ракетно-космічних літальних апаратів – це майбутні кадри для їхньої космічної програми. І в цьому немає нічого дивного, низка африканських країн мають власні космічні програми, і їм також потрібні спеціалісти для їхньої реалізації. Нігерія, Ефіопія, Руанда – це країни, які зацікавлені в освоєні космосу, вони запускають власні супутники.

Чи відіграє навчання африканських студентів в Україні позитивну роль у дипломатичних відносинах між країнами?

В Африці не так багато власних ВНЗ, тому багато африканців отримують освіту за кордоном. Деякі українські виші розробили серйозні програми просування на африканському ринку. Навіщо? Бо це отримання валюти, підтримка університетів. Також це чинник дипломатичного впливу. Студенти, які отримують вищу освіту в Україні, дуже часто є провідниками наших інтересів у себе на батьківщині.

Освіта – це один з основних способів налагодження глибоких міжлюдських контактів. До африканських студентів варто ставитись з великою повагою, тому що дуже часто до нас приїжджають представники африканських еліт. Це люди, які в своїх державах будуть обіймати високі посади та потім будуть більш схильні до України.

Є такі випадки навіть, коли студенти, які навчалися в Україні, зверталися до нас з бізнес-пропозиціями раніше, ніж до країн Європи.

Рік у Африці – враження українця:

Бізнес з Африкою: проблеми та перспективи

А який бізнес українці ведуть з країнами Африки?

Переважно це торгівля. Асортимент, який реалізує Україна в Африку, є недостатньо диверсифікованим. Левова частка продукції – це продовольство та металургія. Ми постачаємо яйця, пшеницю, цукор, тощо. Щодо металургії, то тут мова йде здебільшого про напівфабрикати.

Наприклад, в Ефіопії є підприємства, які отримують напівфабрикати з України та потім перетворюють їх на готову продукцію.

Ми зараз кажемо майже про сировину. А як щодо промислового виробництва?

Саме так, мова здебільшого йде про небрендовану продукцію з невисокою доданою вартістю. І це величезний мінус.

Якщо говорити про високу додану вартість, то українські компанії успішно співпрацюють в сегменті військово-промислового комплексу. В Африці досі стоять на озброєнні багато зразків радянської воєнної техніки: від стрілецької зброї до радарів. Українці вміють її модернізувати. Також є інтерес до новітніх українських розробок, зокрема до ракет.

Але така торгівля відбувається в рамках специфічних експортних режимів. Ці поставки часто узгоджують на найвищому рівні і вони не є простими.

Щодо інших товарів – тут я би виділив продукцію для аграрних комплексів. Раніше постачали трактори, африканці цікавились українськими насосами. Також існує великий попит на мінеральні добрива.

Щодо продовольства, багато в ЗМІ писали, що ми продаємо багато продуктів харчової промисловості. Але що ми туди продавали? Деякі види солодощів, горілку, напої. Не можна сказати, що це той рівень, який відповідає потенціалу і що це ті поставки, які роблять велику погоду.

Але будь-який кейс появи української брендованої продукції на полицях африканських супермаркетів – це величезний здобуток, адже ринок специфічний, з особливими правовими аспектами та стандартизацією, не кажучи вже про рівень платоспроможності та споживацьку поведінку.

Те, що в Україні видається знайомим продуктом, в Африці – це зовсім інше. Наприклад, яблука. Для нас це банальний та доступний фрукт, яким нікого не здивуєш. В Африці ж яблука – це екзотика. Тому відрізняється ціна та попит.

Є навіть приклади, коли африканців цікавлять українські айті-проекти. В Кенії були зацікавлені в продуктах компанії Інноваційно-індустріальна група, яка займається виробництвом ідентифікаційних документів та інформаційних систем.

Можливості для реалізації потенціалу дуже високі. Один мій друг з Буркіна-Фасо приїхав до України та сказав: "У вас тут справжня Європа, у вас є аеропорти, залізниці. Ви не цінуєте свою країну".

Чому наш бізнес не звертає увагу на Африку, якщо є такий потенціал?

Багато українських підприємств знають про Африку та знають про запит на їхню продукцію. Але африканські ринки розглядають як високоризиковані в питаннях проведення фінансових операцій, платоспроможності, транспортування, корупції тощо.

Однак, та ж корупція може бути як проблемою, так і можливістю. Вона часто спрощує доступ до ринків. Але звісно, для компаній, які працюють за кришталево прозорими західними зразками, подібні інструменти не вписуються до стандартів корпоративної культури.

Посол України в Кенії Андрій Праведник проводить дипломатичні переговори в умовах коронакризи / Фото пресслужби посольства України в Кенії

Чому ж ми не використовуємо можливості?

Дивіться, тут нюанс в тому, що топ-менеджерами великих українських підприємств часто є люди з західними дипломами. В європейських чи американських університетах їх привчили до певних стандартів визначення клієнта та підходу до нього. Вони навчилися певним правилам. Вони заточені на роботу з західними компаніями, ринками та законами.

Тому, українські менеджери просто мало інформації мають про африканські ринки. А ті, хто мають, за різними індикаторами вважають ці ринки малопривабливими. Тому що в багатьох випадках дивляться на негативні кредитні рейтинги цих країн, страхові можливості, внутрішні ризики, брак інфраструктури.

Як би це не було парадоксально, але багато зв'язків українців з Африкою – це ще радянські напрацювання або певні українські менеджери, які мають дещо авантюристську жилку та які розуміють, що Африка – це висока ставка, яка може принести або величезний прибуток, або величезні проблеми.

Плюс для освоєння в Африці треба вивчати ринки, проводити об'єктивні маркетингові дослідження, а це доволі дорого та складно.

В деяких європейських країнах держава часто допомагає бізнесу проводити такі дослідження ринків. Чи варто і нашій владі звернути на це увагу?

В українців існує такий надто патерналістичний погляд на державу. Деякий бізнес намагається мінімізувати свої видатки державі. І дуже небагато у нас є бізнесів, які б платили усі належні податки, не уникаючи їх через сірі зарплати, схеми з ФОПами тощо.

Але щойно виникає якась тема, що якийсь бізнесмен застряг в якійсь країні Африки або Азії, то одразу згадують про державу.

Тобто у нас немає такого міцного зв'язку бізнесу та держави для таких великих проектів, як освоєння Африки?

Якщо ми хочемо, щоб у нас був Європейський Союз або США, давайте починати з чесністю перед самими собою. Так само як в Європі сплачувати усі податки, підтримувати державу, робити її дружньою, модернізувати, вкладати в неї. А вже потім ставити їй задачі з підтримки українських підприємців на іноземних ринках.

Українська держава вже створила низку інструментів підтримки українського бізнесу, який хоче виходити на нестандартні ринки. В рамках українських посольств є одна-дві людини, які добре розбираються в економічній проблематиці. І в їхнє коло повноважень входить інформаційна підтримка українських бізнесів, які хочуть працювати з певною африканською країною.

У нас є посольства, які я б назвав зразковими. Це – Єгипет, Алжир, Кенія, Ефіопія. Там дипломати зі шкіри лізуть, щоб привабити український бізнес. Але є і "запущені" посольства – і це вже проблема держави, а не бізнесу.

Є також український Офіс просування експорту. Але ця установа займається переважно стандартними ринками, а африканські представлені слабо. В українській експортній стратегії лише кілька африканських країн визначили як цікаві. А інших країн ніби не існує. Якщо їх навіть немає в такому важливому державному документі, то як експортер має про них дізнатись?

Африканські союзники України

З якою африканською країною ми маємо найбільш дружні відносини?

Все залежить від того, чим міряти. Якщо це про товарообіг, то це Єгипет, Марокко, Туніс та Ефіопія. Остання має бути для нас стратегічно важливою.

Якщо в політичному плані, то з більшістю країн Африки у нас відсутні політичні суперечки. Це великий козир для української дипломатії. Є такий індикатор ставлення африканських країн до України, – це підтримка резолюцій Генасамблеї ООН щодо окупації Росією Криму.

Як працюють ці резолюції? Чому одні країни нас підтримують, а низка інших – ні?

Нас регулярно підтримує Ліберія, там де були наші миротворці. Нас підтримують Ботсвана, час від часу – Джибуті, Сейшели, Туніс.

Однак, є країни Африки, де при владі перебувають авторитарні режими. Вони виступають в умовній групі держав антизахідної орієнтації, тому розглядають Україну як частину західного світу і автоматично голосують проти.

З іншого боку це російська дипломатична робота з певними африканськими лідерами – обіцянки, підкуп, обмін голосу, наприклад, на вигідні вето в Раді безпеки ООН. Деяким країнам просто пропонують кредити на привабливих умовах. Наприклад, Судан, де в 2019 році відбулась демократична революція, проголосував проти України – вони сподіваються отримати від Росії певні преференції в рамках облаштування військового об'єкту РФ в Порт-Судані.

Хто не голосував у 2016 році в ООН за українську резолюцію по Криму:

Ще один аспект – це активність української дипломатії. Не треба перекладати всю відповідальність на когось. Можна було б працювати більш проактивно і на рівні міжнародних організацій, і на рівні посольств. В Африці 54 незалежних країни, але наші посольства є тільки в десятьох.

Не все закінчується на посольствах. В Ботсвані та Ліберії, які нас підтримують в ООН, немає наших посольств. Тут вже грають роль інші чинники.

Компанія Duglas Alliance будує в Екваторіальній Гвінеї найбільшу в країні гідроелектростанцію Сендже. Цю компанію пов'язують з Україною, зокрема з бізнесменом Юрієм Бойком (народним депутатом від проросійської партіх "ОПЗЖ" та 2 номером президентського рейтингу, згідно соцопитувань – ред.). Також постачанням деталей займається низка українських компаній. Чому саме українці беруть участь у такому масштабному та високотехнологічному проекті?

З приводу структури власності компанії Duglas Alliance не буду коментувати, бо там все доволі складно. Але з Юрієм Бойком вона дійсно пов'язана.

Чому цей проект виграли українці? А чому б ні? В Україні дуже багато якісних фахівців-інженерів. З радянських часів вони будували багато енергетичних об'єктів та мають гарну репутацію.

Наприклад, українські спеціалісти будували та брали участь у проектуванні Асуанської греблі та ГЕС в Єгипті. Це досі одна з найбільших гідротехнічних споруд в Африці. Українські енергетики працювали в багатьох країнах Африки та світу, зокрема в Лівії, Іраку, Ірані, Бангладешу тощо.

У нас є всі можливості та потенціал, щоб вигравати ще більше тендерів, якби цьому приділяли більше уваги.

Про цей проект зараз мало згадують, бо це проект ще з часів правління Віктора Януковича. Налагодження зв'язків з Екваторіальною Гвінеєю не було простим, було укладено багато міждержавних угод. Зокрема, про підготовку військових моряків, постачання зброї, взаємний захисті інвестицій, визнання документів про освіту тощо.

Виходячи з ваших слів, Екваторіальна Гвінея – дуже цінний союзник. Однак, на сайті українського консульства в країні жаліються, що з 2014 року співробітництво почало стрімкими темпами скорочуватись. Чому так?

Це можна пов'язати із специфікою процесів демократизації України, яка стала подекуди більш прискіпливо ставитися до підбору міжнародних партнерів. Інколи пріоритет віддається більш демократичним режимам, але у кінцевому підсумку це внутрішня справа кожної окремо взятої країни. Тому прагматичність бере гору. Щодо конкретно Екваторіальної Гвінеї, то проблема у ротації правлячих кіл в Україні після 2014 р. Налагодження серйозних зв'язків у бізнесі завжди потребує міжособистісних контактів, усвідомлення інтересів, а для цього необхідно аби пройшов певний час.

Жителі Демократичної Республіки Конго 6 грудня дуже тепло привітали українських військових з днем збройних сил. Які функції виконують українські миротворці в республіці Конго та чи дійсно до них таке тепле ставлення з боку місцевого населення?

Наші миротворці перебувають в східній частині країни у місті Гома. Мова про 18-й окремий вертолітний загін, який входить до складу миротворчих сил ООН у ДР Конго. Він там перебуває з 2012 року.

Українських вертолітників африканці вважають чи не найкращими фахівцями своєї справи. Військові виконують в основному гуманітарні місії: перевезення вантажів, поранених, евакуація людей тощо. Але є і військові функції. На сході країни діє більше десятка лише відносно великих повстанських угруповань, і навіть з минулого року там з'явились представники ІДІЛ – "Вілаят Центральна Африка".

Українці брали участь у повітряній вогневій підтримці в санкціонованих ООН воєнних операціях проти деяких угруповань для збереження миру та безпеки. Взагалі наші вертолітники є професіоналами своєї справи, вони дуже сумлінно виконують свій миротворчий обов'язок там де інші бояться або діють недостатньо оперативно. Відгуки про український контингент позитивні як від уряду країни, так і на рівні ООН.

Українці – справжні герої Конго:

До України позитивно ставляться, бо вона ніколи не була колонізатором та не проводила агресивної політики. Є певні історичні спільності, африканці це відчувають.

Як ви оцінюєте дипломатичну роботу України в Африці?

Як я вже казав, в Африці працює 10 українських дипломатичних представництв рівня посольства. Наша країна повинна комунікувати на державному рівні, що Африка – це важливо та потрібно для України. І ці посольства – це не посольства другого чи третього ступеню значущості, а вони такі ж важливі як дипломатичні установи в ЄС, державах Азії тощо.

У нас в багатьох посольствах в Африці довго немає послів. Зараз це питання частково закрите. Але в нас є такі багатостраждальні посольства, як ангольське, де з 2007 року немає посла. Вже скоро будемо справляти сумний рекорд.

Майже шість років немає посла в Ефопії. А це – країна, де розташована штаб-квартира Африканського союзу. Україна навіть має статус спостерігача в цій організації, якого Росія лише намагається отримати. Відсутність там посла – це велика проблема, і це як ляпас для африканців. Аддис-Абеба – це як африканський Брюссель. От уявіть, що у нас не буде посла в Брюсселі 6 років.

А як це – посольство без посла?

Посольство є та функціонує, але у вищого керівництва України руки не доходять призначити посла. В Анголі є тимчасово повірений у справах, але це не той мандат, як у посла. У дипломатії це зовсім інший рівень відносин та довіри.

А чому така проблема знайти компетентну людину?

Робота майже в усіх країнах Африки розглядається українськими дипломатами як непрестижна. Чи не кожен, хто йде до МЗС, мріє показати себе актором на преміум-сцені: у Вашингтоні, Берліні, Відні, Римі, Пекіні, раніше була Москва.

А інші країни, зокрема тієї ж Африки, розглядають як непріоритетні. Швидке кар’єрне зростання зазвичай можна отримати після відрядження до Брюсселю або ж Відня. Це нібито квиток у вищу лігу дипломатії.

Прапор незалежного Судану легко сплутати з флагом України. Синьо-жовто-зелений триколор був офіційним прапором країни 14 років, а нині знову використовуються активістами / Фото Центру дослідження Африки

А ті, хто працює в країнах Африки, де набагато складніші умови, до них ставляться чи не як до якогось заслання. Хоча вартувало б навпаки підтримувати цих дипломатів та стимулювати.

Ми ж маємо, що деякі дипломати розглядають Африку не як місце для кар’єри, а як час перечекати до кращої пропозиції.

Ви дуже добре підвели до наступного питання. Чи можуть африканські країни взагалі бути привабливими для українських молодих спеціалістів з будь-якої царини?

Перш за все африканці дуже зацікавлені в лікарях. В Лівії, наприклад, досі немає повноцінного миру, але навіть у воєнних умовах там працюють українські лікарі.

Потім, військові фахівці. Наші спеціалісти цікаві африканцям для розбудови їхніх збройних сил. Певна кількість українців працює волонтерами в рамках гуманітарних місій різних міжнародних організацій чи релігійних утворень.

Великий інтерес є до кадрів, пов'язаних зі сферою енергетики та сільського господарства. В деяких нестабільних країнах, як Південний Судан, Сомалі, Чад, Нігер, Нігерія, Буркіна-Фасо дуже затребувані ветеринари. Там худоба як валюта.

Є країни, яким потрібні фахівці-програмісти. Ними цікавляться Кенія, Руанда, Гана. Дуже багато сфер можна було б перелічити, де могли б працювати українські спеціалісти.

Для багатьох є великі можливості, не кажучи вже про те, що деякі українки одружуються на африканцях і їдуть жити до Африки. Є взагалі дуже цікавий кейс українки Людмили Мокаселе, яка була в 2015 р. призначена заступницею Генерального прокурора Мозамбіку.

Читайте продовження інтерв'ю Олександра Мішина у 2 частині.