Дилема Мазепи: за чиї інтереси насправді боровся український гетьман
Іван Мазепа був першим українцем, який піддався жорсткій критиці з боку Росії. Побоюючися того, що гетьман міг запропонувати поневоленому народу, Московський патріархат наклав на нього анафему, а російська влада систематично знищувала добру пам’ять про його ім’я.
У новому випуску спецпроєкту "KOBLEVO. Твоя історія" 24 Канал розповідає, ким насправді був Іван Мазепа та чиї інтереси він відстоював як за столом переговорів, так і на полі битви.
Читайте також Богдан Хмельницький – герой чи ні: що варто знати про першого українського гетьмана
Поки ЗСУ мужньо протистоять ворогу на полі бою, тримаймо оборону на освітньому та інформаційному фронтах, щоб у Росії не було шансів викривляти наше минуле. Допоможе у цьому бренд KOBLEVO! Український бренд має не тільки багату історію, але й широкий асортимент, тож ви неодмінно знайдете напій для себе.
Людина, що могла знайти спільну мову з будь-ким: що відомо про догетьманську діяльність Івана Мазепи
Постать Мазепи унікальна й про його життя можна написати чимало історичних романів. Іван Мазепа здобув блискучу освіту (спочатку у Києво-Могилянському колегіумі, згодом – у Європі), знав декілька мов, був представлений при дворі французького короля Людовика XIV. Згодом український шляхтич служив вже при дворі польського короля Яна II Казимира й був учасником численних дипломатичних місій.
Попри таке насичене життя, наприкінці 1660-х Мазепа вирішив піти з королівської служби та повернутися до України. Точніше – до однієї із її частин. Річ у тім, що на той час українські землі були поділені на Лівобережжя, яке перебувало під владою Московії, і Правобережжя, що опинилося під Польщею та частково Османською імперією.
Ще до гетьманства Іван Мазепа був шанованим дипломатом / Фото Shutterstock
Відомо, що вже у 1669 році Мазепа успадкував від покійного батька посаду чернігівського підчашого. Однак придворна служба цікавила його на той момент не надто сильно, тож він прибуває до чигиринського гетьманського двору, де за короткий час стає соратником гетьмана Правобережжя Петра Дорошенка.
У 1674 році гетьман доручив Мазепі доставити ханові Османської імперії кількох полонених козаків із Лівобережжя. Запорожці, які стали на бік польсько-литовської королівської армії під проводом коронного гетьмана Яна Собіського, мали стати цінним подарунком з боку Дорошенка, показати його відданість турецькій стороні, зміцнити зв'язки з династією Османів та забезпечити захист Правобережжя.
Однак продуману місію перервали запорозькі козаки, які прагнули визволити своїх побратимів. Самого ж Мазепу взяли у полон. Зрештою йому пощастило – тут його впізнав кошовий отаман Іван Сірко, який й передав дипломата гетьману Лівобережної України Івану Самойловичу. Вбачаючи у Мазепі чималий потенціал, очільник Гетьманщини робить його своєї довіреною особою та відряджає з дипломатичними місіями до Москви.
Ці поїздки суттєво зблизили Мазепу із тогочасною московською владою й зрештою призвели до зміни Лівобережного гетьмана.
Як Мазепа став повновладним господарем України
Допоки Мазепа укріплює дипломатичні зв’язки, Самойлович влазить у конфлікт із Московією. Після невдалого походу на Крим у 1687 році гетьмана звинуватили у "зраді", усунули з посади та заслали до залежних московських територій Західного Сибіру. Так, подібна практика має значно глибші коріння, ніж нам може здаватися.
Після такого повороту стало очевидно, що новим претендентом на гетьманське місце є Іван Мазепа. Його призначення лобіював, зокрема, впливовий фаворит тогочасної правительки Московії, царівни Софії, князь Василь Голіцин. Він наївно розраховував, що зможе контролювати Мазепу, але на практиці все вийшло інакше.
Плани Голіцина перекреслив державний переворот у Московії, який відбувся за два роки після призначення Мазепи, у 1689-му. Тоді до влади прийшов молодий царевич Петро.
Гетьман на той час перебував у Москві та, ймовірно, відіграв важливу роль у воцарінні Петра. За це Мазепа отримав від царя та статус повновладного господаря України.
Петро поважав Мазепу, у листах звертався до гетьмана з особливою повагою на відміну від інших своїх підлеглих, над яким цар знущався з завзяттям маніяка.
Ренесанс України
Час правління Мазепи в Україні справедливо називають ренесансом. Фактично. йому вдалося створити в Гетьманщині таку собі оазу – автономну від Московії територію та частинку західної цивілізації.
Після "Руїни" українські землі отримали декілька десятиліть мирного життя та шанс на розвиток. Тоді на Лівобережжі почалось те, що нині б назвали "Велике будівництво". Меценатом виступав сам Мазепа. Коштом гетьмана було збудовано або відбудовано десятки церков, монастирів, соборів і дзвіниць. Вони стали яскравими прикладами унікального архітектурного стилю козацького, а насправді – мазепинського бароко.
Завдяки Мазепі було відроджено давню столицю Русі та сучасну столицю України – Київ, яка входила до складу Лівобережжя. Стараннями Мазепи статус вищого навчального закладу отримав Києво-могилянський колегіум. Цікаво, що у часи гетьмана його називали Київська Могило-Мазепинська академія. Вона стала кузнею кадрів нової еліти, не лише на українських землях, але й в Росії, у якій на той час вищих навчальних закладів взагалі не було.
В час правління Мазепи активно розвивалися освітні заклади / Фото Shutterstock
Джерела усіх багатств гетьмана не мають нікого обманювати – він був одним з найбільших кріпосників (хоч і намагався не "нагліти" й обмежив панщину лише 2 днями на тиждень) та, що називається, "сидів на потоках". З точки зору людей 21 століття це є неприйнятним, втім, абсолютно природним для доби Мазепи. Натомість небачених обсягів меценатство виходить за межі норм того часу і показує Мазепу-патріота.
Тоді гетьману було приблизно 60 років. Для більшості це був час думати про вічну душу, натомість Мазепа опікувався мирськими справами.
Несподіваний поворот: чому Мазепа став союзником шведів
Якби Мазепа помер десь у 1707 році, то увійшов би в історію як зразок вірного підданця московитів. Проте, історія визначила інакше.
У 1707 році почалося таємне листування між гетьманом і шведами. Коли у переговорах з’являється конкретика, Мазепа їх перериває та повідомляє про цей факт Петру. Той цінить відданість гетьмана та ніяк його не карає.
Далі Карлу XII стає нудно ганятися за росіянами по білоруських болотах і він вирішує перетворити Північну війну на "південну". Забігаючи наперед, скажемо, особливого тепла він не знайшов і тут, адже небувала тогочасна арктична зима знищила мало не половину його війська.
Статуя Карлу XII у Швеції / Фото Shutterstock
На український похід шведів руський цар Петро реагує імпульсивно та наказує перетворити усю територію у глиб на 200 верст на шляху Карла XII на "випалену землю". Після цього Мазепа відновлює таємне листування з Карлом та зрештою переходить на його бік.
Зрада чи ні
Перехід на бік швецького короля став вимушеним кроком у критичній ситуації. Гетьман зміг виставити лише 3000 козаків, решта військ була за межами України на різних фронтах або були на територіях, де вже були війська московитів.
Через це, наприклад, не зумів прибути до Мазепи стародубський полковник Скоропадський. Решта ж старшини була з гетьманом. До нього приєдналися навіть запорожці на чолі з Костем Гордієнком, хоча у Мазепи з Січчю був тривалий конфлікт.
Петро сприйняв перехід Мазепи як особисту зраду. З його точку зору так і було. Втім, тут є нюанс. Попри особисте приязне ставлення до Мазепи московський цар бачив у гетьмані та козаках своїх холопів, а Мазепа таким не був і себе таким не вважав.
Те саме стосувалося й старшини. Відповідно до традиції Речі Посполитої, козацька старшина розглядала союз з Московією не як приєднання, а як Унію й тому трактувало як васалітет. Через це козаки вважали, що мають право міняти присягу, якщо сюзерен не виконує умови.
А цар їх не виконував – він втягнув Україну у чужу велику європейську війну, яка лягла важким тягарем як економічно, так і у військовому плані. Згодом московити взагалі усунули козаків від воєнних дій і перетворили на "стройбат" – українців кинули на будівництво Санкт-Петербургу – нової столиці майбутньої імперії, де тисячі з них загинули.
Сама епопея з приєднанням України до Московії виявилась катастрофою. Фактично укладені Хмельницьким у 1654 році угоди протримались лише 4 роки. Далі почався поступовий наступ на автономію України. Мазепа зумів призупинити цей процес, проте розумів, до чого все йде. Полтавська імпровізація була авантюрою, але у безвихідній ситуації.
Наслідування європейських традицій
Повстання Мазепи з’явилося не на пустому місці. Перед очима козаків були яскраві приклади. Передусім це повстання трансільванського князя Ференца II Ракоці. Він був васалом австрійських Габсбургів, але це не завадило йому вести таємні переговори з французьким королем Людовиком XIV, а потім розпочати війну проти австрійського панування.
Нині Ференца Ракоці визнають національним героєм кількох країн, його пам’ятники встановлені й в Україні, ніхто не називає його зрадником.
Виступ Ракоці йменують "рокошем" – терміном, який позначає офіційне повстання проти короля. У Речі Посполитій ця традиція також існувала. Під час рокошу шляхта створювала Конфедерацію, спрямовану проти короля, вона мала на меті захист своїх прав.
Традицію шляхти перейняли козаки, а рокош був юридично обґрунтованим. Пізніше право на повстання знайде своє відображення у конституціях та офіційних документах багатьох держав. Та й загалом ця теза стане основою Декларації Незалежності США та Загальної декларації прав людини.
Відтак те, що у Росії досі називають "зрадою", є природним правом і спробою вийти з-під влади Московії та створити на українських землях незалежну державу. Звісно, така риторика не підходить окупантам, тому після поразки виступу Мазепи вони кинулися нав’язувати українцям брехливу тезу, буцім-то їх національний герой – зрадник. Проте у тривалих дискусіях, чиї інтереси захищав Мазепа, пропагандисти забули про важливу деталь: він – до кінця життя боровся не за Петра, і не за шведів. Його метою було відстоювання інтересів власної держави.
Сьогодні ЗСУ продовжують справу, яку почав Мазепа / Фото Shutterstock
У 1709 році Мазепа та Україна програли. Але Україна перемагає сьогодні. А історію, як відомо, пишуть переможці. Зараз герб гетьмана – на емблемі 54-ої мехбригади ЗСУ, що несе бойову вахту на найважчій ділянці фронту російсько-української війни – під Бахмутом.
Історія циклічна, однак з кожним циклом Україна стає сильнішою. І сьогоднішня боротьба є яскравим цьому прикладом.