Діти ловили горобців, виривали пір'ячко та їли: моторошні спогади очевидців Голодомору

До роковин трагічних подій нам вдалося відшукати очевидців Голодомору та їх родичів. Історії, які ранять серце, читайте у матеріалі 24 каналу.

До теми Ціна – врятовані людські життя: в Україні створили онлайн-ресторан зі стравами часів Голодомору

Сім'я Куповець

Надія Куповець-Шаригіна, 95 років

Село Зелене, Дніпропетровська область

95-річна пані Надія, попри свій вік, досі добре пам'ятає події 1932 – 1933 років. Тоді їй було лише 7 років. У момент, коли розпочався геноцид, у сім'ї Антона та Марії Куповців, батьків Надії, було 8 дітей:

• 19-річний Григорій;
• 17-річний Фєня;
• 14-річна Галинка;
• 12-річна Дуня;
• 10-річна Катруся;
• 7-річна Надійка (героїня цієї статті);
• 5-річна Варя;
• 3-річний Боря.

У 1933 році, у розпал Голодомору, у сім'ї народився ще Ваня.

Надія Куповець-Шаригіна / Фото Galnet

"Гришу змушували відбирати в людей останнє"

Найстарша дитина у сім’ї Куповець, 19-річний Гришко, вчителював в іншому місті після того як закінчив 10 клас. Однак згодом син повернувся додому без нічого. Його мати Марія тоді була шокована, адже в сім'ї вже було скрутно, вони покладали велику надію на Гришка.

Як розповів хлопець сім'ї пізніше, Гришу змушували з іншими вчителями йти по хатах, витрушувати, що у кого є, забирати зерно, крупи. Хлопець, якого виховували зовсім по-іншому, не зміг виконати наказу тодішньої влади.

Коли їх забрали, щоб по хатах іти, він тихенько від інших відстав і одразу на вокзал. І так приїхав додому – без нічого, навіть без куртки шкіряної, що йому від батька перейшла,
– розповіла пані Надія.

Хлопець погодився піти працювати на шахту – на роботу, яка була набагато гіршою, ніж вчителювання. "Там хоч хліб дають", – казав Гришко.

"Корови молока не давали"

Радянська влада забирала від людей усю худобу, однак корів залишали. Надія Куповець-Шаригіна розповіла, що молоко для людей було на вагу золота. Попри те, що у багатьох сімей були корови, люди не могли їх утримувати – не було чим годувати.

Мати ледь знаходила способи прогодувати дітей / Фото korjukivka-sity (ілюстративне)

"Ми ще з одною сім'єю тримали корову порівну: тиждень в нас, а тиждень в них. Бо ж не було чим її годувати. Тато з даху сіно стягували, сікли, запарювали, і так давали корові їсти. Але тоді вона молока не давала. Не було", – зазначила жінка.

Панія Надія пригадала як в один час у їхнє село прийшов хлопчина, якого ніхто не знав. Він ходив знесилений, просив їсти.

Такий слабкий, видно по ньому було, що скоро помре,
– наголосила Надія Куповець.

Попри те, що сім'я сама не мала чого їсти, дідусь тоді ще 7-річної Надійки налив хлопцеві пів стакана молока.

"Ми його питали: "Як? А ми? Він же і так помре". Але дід йому все одно віддав. Ми тоді діда не розуміли", – розповіла пані Надія.

Хлопець таки помер під парканом.

Зверніть увагу День пам’яті жертв Голодоморів 2020: які заходи заплановані у містах України

"Горобчики – то була смачна їжа"

Діти від страшного бажання поїсти дивились з апетитом навіть на горобців, які літали неподалік від хатів.

Спіймають 2, 3 чи 5 горобців. Мама кип'ятком обшпарять, пір'ячко повикидають – так і варили. То дуже добра їжа була,
– згадала жінка.

"Дивились, в кого шматок більший"

Аби бодай чимось прогодувати усіх дітей, Марія Куповець вдавалась до різних способів. Якщо пощастило хоч трохи – варила мамалиґу.

Довідка. Мамалиґа – круто зварена каша з кукурудзяного борошна. У часи Голодомору, коли борошно було розкішшю, мамалиґу варили з помелених разом із качаном кількох зерен.

"Коли мама ниткою переділяла шматки, то діти все поглядали. Завжди видавалося, що в іншого шматочок більший. Тоді мама йшли по стару вагу на 2 важки і важила. Казала: "Бачите? Однакові", – поділилась спогадами пані Надія.

"У народженого Вані ручки-ніжки були, як соломинки"

У 1933 році, у розпал голоду, у сім’ї народилась 9 дитина – Ваня. Коли мати йшла на роботу, то ставила шматочок хліба в ганчірочку та розмочувала, аби Ваня смоктав.

Як він вижив – не знаю. Маленький такий, ручки-ніжки, як соломинки. А ми з Варьою як гляділи його, все чекали, кому той хліб з ганчірочки дістанеться,
– розповіла Надія Куповець.

У сім’ї Куповець вижили усі, окрім 3-річного Бориса. Він та помер від голоду.

Пані Надія додала, що їх сім'ю врятувало те, що батько працював на шахті. Там робітникам давали 400 грамів хліба, а їхнім дітям і жінкам – 200 грамів на день.

"Давали карточки, а потім в чергах стояли по хліб. А на прилавках нічого не було. Пусті були. То нам ще пощастило, що у нас були шахти, а інші села зовсім голодували", – розповіла жінка.

За її словами, тоді усе, про що могли думати люди – "їсти, їсти, як хочеться їсти".

Пані Надія встановила рекорд – сіла на шпагат у 93 роки / Фото Galnet

Сім'я Кривоніс

Олексій Кривоніс, 94 роки

Село Савинці, Чернігівська область

У сім'ї Кривоніс було 3 дітей – усі сини. Найменшим був 7-річний Олексій, двом старшим синам було 8 та 9 років.

Олексій Кривоніс / Фото memorialholodomor

"Сказали, що в нас вже хати немає"

Батько працював на цементному заводі у Прилуках. Коли він був на роботі, то у хату Кривоносів прийшли з сільради.

Була мама з 3 маленькими дітьми. Приїхали з сільради, забрали нас туди. З собою нічого не дозволили взяти. Привели в сільраду і сказали: "В вас вже хати немає, ваша хата зайнята",
– загадав пан Олексій.

Біля їхньої хати поставили сторожа – з приміщення зробили ферму. Самих Кривоносів поселили в хату шкільного охоронця. "Житній його фамілія була. Ми там були, батько ходив по заробітках, гроші заробляв, а ми з мамою жили", – розповів Олексій Кривоніс.

До теми Суп з чобіт, кора та солома: що люди їли в час Голодомору

"Їли коняче м'ясо"

Пан Олексій пригадав, що їли листя липи, адже воно було м'яке. Також ловили горобців. "Я сидів взимку вдома і дивився через вікно як горобці прилітали. Ми сміттячко складали, щоб вони прилітали, а пізніше:

• ловили тих горобчиків;
• головки відривали;
• кип'ятили, відпарювали;
• варили
• їли.

Діти дивились на горобців, як на їжу / Фото bbc.com (ілюстративне)

Також малий Олексій ходив по полях та дивився, де замерзла картоплинка загубилась, бурячок, які можна з'їсти.

Ми виживали,
– запевнив дід.

Коли батько приходив з роботи, то діти часто з ним стежили, коли вивезуть мертвих коней.

"Біля нас був скотомогильник, туди приїжджали ховати мертвих коней з колгоспу. З тих коней різали м'ясо, приносили додому, м'ясо те мили, солили. Кілька шматків потім у суп кидали", – наголосив пан Олексій.

"Все тіло опухло"

7-річного Олексія не захотіли брати на навчання у школу через його стан здоров'я. "Я був слабкий дуже. Мої однолітки всі пішли, а мене не взяли. В мене все тіло опухле. У мене були свищі на руках і на ногах, тріскали, я пам'ятаю, і вода якась текла", – розповів він.

Довідка. Нориця ( свищ) – це канал, який пов'язує внутрішні органи чи патологічні осередки. З неї виділяється рідкий вміст, зокрема, це може бути гній. Такий канал утворюється через омертвіння тканин, тому нориці є одним із видів змертвіння.

Сім'я Свинаренко

Володимир Свинаренко, 91 рік

Село Строків, Житомирська область

У часи Голодомору Володимиру Свинаренку було 3 роки. Деякі моменти з часів Голодомору в його пам'яті є, інші – з розповідей батьків пам'ятає.

Володимир Свинаренко / Фото Андрія Задорожнього

За його словами, багато зерна радянська влада навіть не забирала собі, а просто на очах у людей викидала в річку.

Люди їли траву влітку, варили та пухли від неї. Я сам був опухлий з сестрою, вона була на рік старша,
– зазначив пан Володимир.

"В мене 2 сестри померли від голоду"

Це сталося в 1933 році. Лише одна сестра залишилася.

Батько Свинаренків продав корову за мішок зерна, а сам пішов працювати в чуже село. Йому там давали їсти і приблизно рік чоловік прожив у тому селі.

"Саме в цей період, що він був не з нами, і померло 2 молодші сестри від голоду", – сказав Свинаренко.

Люди їли своїх дітей

В нас люди їли своїх дітей, були випадки. Батьки своїх дітей вбивали та їли. Сусіди також їли, діти їхні їх видавали. Якщо ловили, що їдять дітей, – вбивали,
– розповів чоловік.

У родині, яка була сусідами сім'ї Свинаренків, померли від голоду усі, окрім 1 дівчини. Її пізніше видали заміж за чоловіка, який вийшов з тюрми і був у бригаді зі знищення зерна.

Факти крадіжок радянською владою

Володимира Уданович, 89 років

Яворів, Львівська область

Як відомо, від Голодомору у 1932 – 1933 роках не постраждала Західна Україна, адже на той час ще не була у складі СРСР. Українці з західних територій намагались у якийсь спосіб допомогти своїм землякам зі сходу.

Володимира Уданович / Фото з сімейного архіву

Володимира Уданович народилась у 1931 році, однак з розповідей своїх батьків знає, що у Яворові зібрали велику допомогу, коли дізнались про трагедію.

Кожен ділився тим, чим міг: хто зерном, хто борошном, хто картоплиною. Однак, коли товар передали на схід України, виявилось, що його українці не отримали.

Допомога не дійшла до людей, вона була вкрадена радянською владою, а народ масово помирав з голоду,
– зазначила Володимира Уданович.

"Це було доказом, що голод – штучний"

Вона розповіла, що після цього випадку багато прихильників комуністичної партії зрозуміли, якою насправді є влада, і змінили свої погляди – стали проти комуністів.

Цікаво Ворог не зупиняється: МВС відкрило архіви кримінальних справ про Голодомор – відео

Так зробив і дядько пані Володимири – Володимир Білоус. Спочатку він повірив більшовицькій владі, але після того як допомогу людям влада вкрала, чоловік відрікся від своїх поглядів.

Для усіх інших людей ця ситуація ще раз довела – голод був штучним,
– запевнила пані Володимира.

Про те, що були факти крадіжок допомоги, розповідала і Надія Куповець-Шаригіна.

"Коли я вже приїхала сюди (на Львівщину – 24 канал), мене в технікумі питали, як все було. А одна дівчина сказала: "Ми бідні були, батька не було, а мама теж мішок зерна передавала вам, але він до вас не дійшов", – наголосила пані Надія.

Біль тих, кого вже немає з нами

Володимир Білий, 1928 року народження

Cело Трительники, Хмельницька область

Володимиру Білому було 4 роки, але він добре запам'ятав картини, які бачив у часи Голодомору. Про це розповідав своїй онуці Анастасії Зазуляк.

Володимир Білий прожив 91 рік / Фото з сімейного архіву

Все почалось в один вечір, коли більшовики наказали вивезти самим же селянам все зерно до церкви, а потім сказали залишитися жінкам, щоб вони те зерно завантажили у вагони.

Сім'ї Білих вдалося вижити лише через те, що батько був кравцем. Коли люди хотіли за щось віддячити – приносили трішки зерна.

Пан Володимир розповідав, що люди їли траву, кропиву дуже часто варили.

Що цікаво, мій дідусь прожив до 91 року і до останнього дня варив собі інколи кропиву, просто сиру. Він збирав таку "молоду", бо вона не так пече. Казав, що це дуже корисно,
– пригадала Анастасія Зазуляк.

Її дід ніколи не викидав сухий хліб, який рідні приносили, аби годувати курей. Він щоразу переглядав кожен шматок, який лежав у пакеті.

"Вибирав, який ще трохи м'який, і доїдав. Це завжди було так дивно і боляче бачити, як він своїми руками перебирає кожну хлібинку", – додала онучка.

Ставлення до їжі у діда було особливим:

• він ніколи не їв після 16:00;
• ніколи нічого не залишав на тарілці;
• ніколи не переїдав;
• абсолютно не мав культу їжі.

Володимир Білий розповідав онуці, що найбільшою помилкою людей було те, що вони їли траву і конюшину, від якої животи пухли і тріскали. Саме через це люди масово помирали.

Дідусь бачив на власні очі, як хлопчик наївся конюшини і помер через те, що луснув живіт,
– зауважила Зазуляк.

"Зійшла з розуму, бо з'їла власну дитину"

Також Володимир Білий запевняв, що випадки канібалізму були і в його селі. У сусідів було декілька дітей. В один момент одна з них просто зникла.

"Та сім'я вбила свою ж дитину і з'їла, а їх мама згодом зійшла з розуму", – розповіла онука свідка Голодомору.

Сура Спектор, 1928 року народження

Село Чеснівка, Черкаська область (у часи Голодомору – Київська)

Про страшне дитинство своєї бабусі розповіла її онучка Тамара Береговська. Сурі Спектор у часи Голодомору було 4 роки, також у сім'ї ще була старша донька.

Найбільшою трагедією стало те, що голод забрав у дітей батьків.

Померли від голоду і мати, і батько. Дівчаток віддали у дитбудинок у 1933 році,
– зазначила онучка Тамара.

Коли діти виросли, то дізнались, що самі батьки начебто віддали їх у дитбудинок.

Голодомор забирав у дітей батьків / Фото holodomormuseum.org.ua (ілюстративне)

"Коли бабця з сестрою виросли, то їм розповіли, що батьки не мали чим прогодувати дочок, а в дитбудинку хоча б їжу давали – тому віддали дітей туди. Вже пізніше їм сказали, що батьки померли від голоду", – розповіла Тамара Береговська.

Пані Сура завжди згадувала один момент – коли вийшла до паркану у дитбудинку, то побачила як на возі везли багато тіл померлих людей, вони були покидані, їх везли на кладовище.

Сура Спектор померла у 2019 році, їй був 91 рік.

Павло Бережецький

Миколаївщина

У сім'ї Бережецьких було багато дітей. Коли більшовики увірвались у їхню хату, то знайшли там зовсім трішки пшениці, однак вона змінила долю багатьох.

Павло Бережецький, один з синів, захистив багатодітну родину і поїхав на Соловки замість батька. Він пробув там з десяток років,
– розповіла його правнучка Катерина Козачинська.

Родині прабабусі Катерини – Марії Федоровській – вдалось вижити лише завдяки тому, що вони напередодні забивали корів. У них збереглась шкіра, яку потім розмочували, щоб їсти бодай щось.

Заморені голодом діти / Фото esu.com.ua

Голодомор в Україні: головні факти

• Українці пережили не один Голодомор. Однак серед найтрагічніших – події 1932 – 1933 років. Точної кількості людей, померлих від голоду, не може назвати ніхто. Однак припускають, що загинули від 4,5 до 10 мільйонів людей.
• Причиною Голодомору була насильницька колективізація сільських господарств. Селян "розкуркулювали", застосовували щодо них масовий терор.
• Головною метою керівництва СРСР було знищення частини українців. Спочатку офіційно воно заперечувало факт масової смертності в Україні від голоду в 1932 – 1933 роках. Однак, коли Україна стала незалежною, народ почав гучно говорити про тодішні події та жорстоке вбивство українців.
• Голодомор 1932 – 1933 років був визнаний геноцидом українського народу 28 листопада 2006 року. Це зазначено законом України.