Реформа наполовину: чому рано говорити про газову незалежність України

2 серпня 2016, 19:17
Читать новость на русском

Український уряд ставить перед собою завдання створити умови для суспільних і ринкових відносин за цивілізованими, читай європейськими, принципами. Це, зокрема, стосується і нових правил споживання енергоносіїв, особливо, газу. Але навряд чи Україна є успішною у цьому компоненті реформ.

Стрімке падіння, що тішить

Навесні цього року російська журналістка Юлія Латиніна змусила багатьох українців, якщо не пишатися, то щонайменше дивуватися через одну обставину. У своїй статті "Україна: два роки після Майдану" вона розповіла про те, як "одна людина – Андрій Коболєв – влаштувала газове Ватерлоо Росії". Йдеться про те, що новому керівнику НАК "Нафтогаз" вдалося зменшити обсяги закупівлі газу у східного сусіда (зрештою, вдалося і звести їх до нуля). Цю тезу декілька днів тому підтвердив посол США в Україні Джеффрі Пайєтт, який вважає, що нашій державі вдалося вибити із рук Росії її енергетичну зброю, зменшивши можливості тиску на себе.

Це приємний наслідок для українців. Але він емоційний, і його дійсний вплив на ситуацію у країні поки складно оцінювати. Натомість за "газовим Ватерлоо" лежать два інших надважливих здобутки нашої країни. Йдеться про підняття цін на газ до ринкового рівня і таким чином зменшення споживання газу загалом. Юлія Латиніна стверджує, що обсяги споживання блакитного палива у нашій країні знизилися щонайменше удвічі.

Дані ж Держкомстату говорять про те, що Україна у 2015 році спалила на 34,1% менше блакитного палива, ніж за останній рік до Євромайдану. Тобто, на третину. Але 2013 року до офіційної енергетичної статистики входили Крим і нині окуповані райони Донбасу. Та навіть без цього наша країна демонструє суттєве зменшення апетитів у споживанні газу: за перші шість місяців цього року вже спожито на 8,3% менше, ніж за аналогічний період минулого. І тенденція до скорочення цих показників є сталою протягом усіх двох років реформ.

Газове Ватерлоо чи енергетичне перезавантаження

Звісно, скорочення обсягів використаного українцями блакитного палива у першу чергу серйозно похитнули можливості Росії впливати на Україну, змусивши нашу державу таки розпочати рух до енергетичної незалежності. Дійсно впродовж 2016 року безпосередньо від "Газпрому" до нас не надійшло жодного кубометру. Відповідно, жодної гривні чи долара з українського бюджету цьогоріч ще не було покладено на рахунки газового монополіста.

Якщо міністр енергетики України Ігор Насалик не знайде втілення своїм схемам постачання палива з окупованих територій чи Росії, то ми дійсно нанесемо східному сусідові значну економічну поразку і продемонструємо власну волю. Але це один наслідок розвитку подій.

Інший сьогодні залишається прихованим від суспільства, але, можливо, є важливішим для його розвитку у довгостроковій перспективі. Річ у тім, що останні роки стали часом, коли українці масово і по-справжньому замислилися про доцільність енергозбереження. Так, цей процес був спричинений російською агресією і необхідністю шукати нових паливних рішень. Але він закладає підвалини для економічного зростання.

25 років населення України, особливо її управлінська верхівка, жили за принципом спалювання, але не накопичення матеріалів, ідей і спроможностей для розвитку. Дбайливе ставлення до використання ресурсів є однією з умов такого зберігання. Маємо сподівання, що нині робиться перший крок для ствердження цього принципу.

З іншого боку, скорочення споживання газу долучає Україну до важливого світового тренду. Чимало експертів із питань екології, торгівлі, енергетики та економічного розвитку сьогодні стверджують, що до 2050 року світ майже повністю перейде на споживання сонячної енергії. Відкинувши мрійницьке малювання картин майбутнього альтернативної енергетики, маємо визнати: скорочення запасів нафти і газу неодмінно призведе до того, що найкращі економіки світу переглядатимуть свій підхід до споживання палива. Цілком імовірно, із початком російської агресії Україна почала свій шлях до нової системи організації суспільства і держави.

Зрештою, енергозбереження важливе через найзрозумілішу для українців причину – зменшення платежів за комунальні послуги. Утеплення будинку, перехід на інше джерело опалення та підігріву, модернізовані мережі дійсно роблять меншими кінцеву суму у квитанціях. Але без комплексного підходу до проблеми вони не мають великого значення.

Звідки успіхи

Експерт із питань зміни клімату та роботи енергосистем Олексій Хабатюк, а нині співробітник НАК "Нафтогаз" у численних заявах і статтях у медіа вказував на те, що держава має певні неточності у підрахунках реальних обсягів спожитого в Україні газу. Але безумовним залишається факт, що за два роки ці цифри зменшилися майже на третину.

Причин для цього, на думку Хабатюка, було декілька. Першою і основною є підвищення тарифів на газ: платіжки за ринковою ціною для всіх категорій громадян змусили переглянути свої енергетичні запити як промисловість, так і населення. По-друге, нині окуповані території України забирали на себе значний відсоток в її енергобалансі. По-третє, дещо змінює картину вже згаданий некоректний (неможливий) підрахунок остаточних обсягів спожитого блакитного палива: чимало українців досі не мають лічильника на тепло і газ, а отже платять за нього за розрахованими нормами. Зрештою, останніми роками нашій державі щастило в енергетичному протистоянні із "Газпромом": відносно теплі зими дозволяли економити на паливі.

Сьогодні ж Україна, можливо, підійшла до моменту гальмування реформ енергетичної галузі у питаннях ефективності: коли тарифи (окрім електрики) дійшли до ринкового рівня, місця для простих адміністративних рішень для її досягнення майже не залишається. Надходить час продумування чіткої енергетичної стратегії, якої у нашій державі у кінцевому і загальноприйнятому вигляді поки немає.

Кроки до прориву

21 липня прем’єр-міністр України Володимир Гройсман зібрав регіональних журналістів для проведення прес-конференції для роз’яснення механізму утворення тарифів і питань енергоефективності. Це було зроблено після гучних заяв лідера партії "Батьківщина" Юлії Тимошенко про "тарифний геноцид" українців і "можливості знизити плату за комуналку". Згаданою акцією Гройсман намагався відповісти на "заклики популістів" і пояснити динаміку, причини та результати змін, що відбуваються в Україні.

Зрозуміло, що Гройсман насамперед переслідував політичні мотиви, влаштовуючи таке побачення із пресою. Але до честі уряду можна віднести велику роботу, що вже проведена для реформи енергосектора. Підвищення тарифів зробило нашу державу платоспроможною на енергетичному ринку і здійснило перші зміни на шляху до створення конкурентного ринку газу, електрики тощо.

Прем’єр запевнив, що наступним етапом реформи стане монетизація субсидій. Сьогоднішній механізм їх надання не заохочує людей споживати менше ресурсів: держава все одно сплатить якийсь відсоток за тебе, скільки б ти не використав води чи газу. Планується ж надання сталої суми тим, хто потребує підтримки для оплати комунальних послуг. Відтак людина зможе розраховувати ресурси під конкретну грошову суму, а отже буде економити. Це вже говорить про поступ у напрямку енергоефективності.

Утім такі заяви поки мають несистемний характер і нечіткі формулювання (відсутні обсяги, терміни). Це зайвий раз свідчить про відсутність стратегії довготривалого розвитку енергетичного сектору України в уряду. Щонайменше – про неготовність її прийняти.

Експерт із питань енергетики Реанімаційного пакету реформ Анна Шумейко переконана, що досягнення енергоефективності насамперед потребує масштабних рішень і дій. На них здатний тільки уряд. За її словами, після підвищення тарифів не було запропоновано механізмів зменшення споживання. Усе, що зараз є цьому секторі – програма "Теплі кредити". Субсидії досі не монетизовані.

Раніше Павло Розенко говорив, що на субсидії для оплати комунальних послуг наступного року має піти 45 або навіть 60 мільярдів гривень. У Мінрегіоні прораховували, що це буде 80 мільярдів. Водночас, на "Теплі кредити" виділяють максимум 100 мільйонів,
– пояснила Анна Шумейко.

Ця програма, за словами експерта, дає змогу здійснювати несистемні та малоефективні дії: заміна вікон, утеплення. Досі не зрозуміло, чи дійсно вони призводять до зменшення споживання газу.

В уряді завжди демонструють результат – скільки було зекономлено у гривнях. Але скільки було зекономлено на паливі, ми не знаємо. І не можемо порахувати, оскільки немає верифікації,
– переконана вона.

Наступним кроком у проведенні енергетичної реформи може стати створення механізму для підтримки населення у питаннях енергоефективності і заохочення його до цього за допомогою нових законодавчих рішень. Наприклад, певні правові чи економічні преференції могли б отримувати ті, хто провів утеплювання та модернізацію мереж (у випадку із промисловістю йдеться про модернізацію виробництва).

Що ж до фактичної підтримки урядом процесу досягнення енергоефективності, то, як переконана Анна Шумейко, тут може зарадити створення спеціального Фонду, із якого виділялися б кошти для проведення відповідної модернізації. За її словами, зараз Мінрегіон вже працює над його створенням. Тут буде і верифікація результатів, і комплексні заходи із проведенням попереднього енергоаудиту. Тоді вже йтиме мова про велике скорочення споживання.

Світле газове майбутнє

Специфіка нашої країни у питаннях споживання енергії унеможливлює швидку відмову від використання блакитного палива: "залежними від газу" ми стали у часи СРСР, коли мали значні обсяги цього ресурсу за низькою ціною.

Але реалії сьогоднішнього часу нас змушують шукати виходів із цієї ситуації та способів для досягнення енергоефективності. Тут є вже згадані війна із Росією та смертельна необхідність реформування відносин в енергетичному секторі економіки. Анна Шумейко до цих причин додає також ту обставину, що ЄС та усі його країни своїми директивами та законодавчими змінами називають досягнення енергоефективності одним із пріоритетних завдань на майбутні десятиліття. Ця мода дійсно стає світовою. І Україна не зможе її уникнути, адже декларує євроінтеграційні прагнення.

Тож питання створення механізмів енергоефективності сьогодні найперше залежить від урядових рішень. Ми ж слідкуватимемо за нюансами майбутньої Стратегії. Але не варто забувати, що енергоефективність – не тільки назва державної політики, але й спосіб мислення громадян.

Так, ми дійсно зменшили газову залежність від Росії (до повної незалежності ще потрібен час). Це умова суверенності нашої держави. Але вона не гарантує розвитку і збагачення. Для цього потрібна інша умова: економне ставлення до ресурсів.

Теза про необхідність меншого споживання газу – не бажання обмежити людей у задоволенні потреб. Перш ніж говорити про неможливість спалювати великі обсяги енергоносіїв, потрібно відповісти на запитання про доцільність таких витрат. Перш ніж обурюватися високим тарифам на комунальні послуги, необхідно розуміти, що раніше кінцевим платником дешевих газу, електрики та води так само були платники податків.

"Нафтогаз" та Кабмін забезпечують енергетичну незалежність від Росії. Енергоефективність є однією із умов для не залежного від обставин життя громадянина.Реформа наполовину: чому рано говорити про газову незалежність України

Український уряд ставить перед собою завдання створити умови для суспільних і ринкових відносин за цивілізованими, читай європейськими, принципами. Це, зокрема, стосується і нових правил споживання енергоносіїв, особливо, газу. Але навряд чи Україна є успішною у цьому компоненті реформ.

Читайте також: Як ЄС допоможе невеликому українському бізнесу