Коли слово "біль" стає жіночого роду: і це не помилка
Деякі українські слова змінюють не лише своє значення, а й... рід. І це не помилка, а давня мовна особливість. Один із найцікавіших прикладів – слово "біль".
Коли слово "біль" можна зустріти жіночого роду, розповідаємо з посиланням на пояснення мовознавиці та репетиторки з мови Оксани Миколаївни.
Дивіться також Баргарони: забута назва ягоди, яку знають ледь не в кожному регіоні
Коли "біль" – чоловічого роду, а коли – жіночого?
Українська мова не раз дивує навіть тих, хто вважає, що добре її знає.
Здавалося б, зі словом "біль" усе просто: він буває сильним, гострим чи нестерпним. Та виявляється, існує ще й "біль", яка не має жодного стосунку до страждання.
Саме на цю особливість звернула увагу мовознавиця Оксана Миколаївна.
У сучасній українській мові слово "біль" у значенні фізичного або душевного страждання і усі старшокласники знають, що це слово – чоловічого роду.
сильний біль;
гострий біль;
відчувати біль.
У словниках ви знайдете й інше значення слова, менш відоме:
яскраво-білий колір, білість.
біла фарба, білила, якими колись білили стіни, печі чи полотна;
білі нитки, біла пряжа.
Колись "біллю" називали не лише білу фарбу, а й порошкоподібну речовину для вибілювання. Сьогодні це значення майже вийшло з ужитку, поступившись словам "білила" та "фарба".
Коли "біль" жіночого роду: дивіться відео
Саме ці значення зафіксоване в академічному "Словнику української мови", хоча сьогодні воно належить до застарілої лексики, але можна зустріти у літературі:
- На рушники та на хустки білять біль дівчата (Пантелеймон Куліш);
- Вона [Лукія] була як біль біла, очі мов у божевільної (Борис Грінченко).
У цьому випадку слово має жіночий рід: стіни побілили біллю чи до фарби додали біль.
Яке походження слова "біль"?
Обидва слова мають спільне праслов'янське коріння, але розвивалися по-різному.
"Біль" у значенні страждання походить від давнього слов'янського слова, пов'язаного з дієсловом "боліти".
Натомість "біль" – як "білила" – споріднена зі словами "білий", "білити", "білило". Це зовсім інше за походженням слово, хоча сьогодні вони звучать однаково.
Цікаво! Українська мова не обмежується кольорами веселки. Є й такі назви кольорів, які ми сьогодні вживаємо вкрай рідко – блаватний, багряний, пурпуровий, цинамоновий та інші.
Такі слова називають омонімами – вони однаково звучать, але мають різне походження й різні значення.
Мова змінюється, але старі значення слів не зникають безслідно. Вони залишаються у словниках і творах давніх письменників, нагадуючи, наскільки багатою й несподіваною є українська мова.