Газова голка кремлівського карлика: як відбувалася енергетична експансія Кремля в Європі

Питання енергетичної безпеки належить до найбільш актуальних для сучасної України. 24 канал вирішив розібратися з історією проєктів, за допомогою яких Росія послідовно реалізовувала свою стратегію позбавлення України можливостей транзиту газу до Європи. Мова не лише про сумнозвісний Північний потік-2, але і його попередника "Північний потік-1", Турецький потік з відгалуженням у формі Балканського потоку. 

Скандальний контракт Для нас російський газ – варіант №1, – Сійярто у ПАРЄ

Радянська спадщина 

Почнемо нашу історію з того, що нинішні енергетичні зв'язки Заходу та Росії сягають своїм корінням ще радянських часів. На початку 1970-х років канцлер ФРН Віллі Брандт сприяв поліпшенню відносин з СРСР – це вилилося у так звану розрядку. І ось тоді було укладено угоду на постачання газу й нафти із СРСР на Захід – відому оборудку "газ в обмін на труби".

Рут Брандт, Леонід Брєжнєв та Віллі Брандт. 1972 рік. / Фото Magnum Photos. 

Для цього почали будувати нові газогони, які мали постачати енергоресурси – наприклад Уренгой-Помари-Ужгород виник у 1982 – 1984 роках. Так виникла трансконтинентальна система транспортування газу Західного Сибіру до Західної Європи. А от основна частина транзитних потуг знаходилася саме на українській території. 

Мапа газогону Уренгой-Помари-Ужгород / Фото energybase.ru 

Дослідник міжнародних енергетичних та безпекових відносин, президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар вважає, що сучасні закиди росіян щодо застарілості української газотранспортної системи не відповідають дійсності. 

Американська дослідниця радянської та російської енергетики, професорка дипломатії та міжнародних відносин університету Сетон Холл Маргарита Бальмаседа в своїй новій книзі "Russian Energy Chains: the Remaking of Technopolitics from Siberia to Ukraine to the European Union" показує, що Україна відігравала ключову роль в ланцюжку радянського експорту газу до Європи. 

Іноземна валюта, яку отримував СРСР від продажу енергоресурсів на Захід допомагала підтримувати планову економіку, сповнену дефіцитами в повсякденному житті. Однак зменшення світових цін на нафту Саудівською Аравією у 1986-му призвело до загострення і без того кризової ситуації в радянській економіці. На момент розпаду СРСР Україна отримала одну з найбільш сучасних та розгалужених газотранспортних систем у світі.  

Передумови блокування українського транзиту 

На думку Михайла Гончара ідея позбавити Україну можливості транзиту газу до Європи циркулювала ще в 1990-х роках. 

Якщо згадати проєкт Ямал-Європа 1990-х, то він якраз був спрямований на те, щоб зменшити транзит через Україну. І тоді, покійний вже, шеф Газпрому Рем Вяхірєв говорив, що коли з’явиться Ямал-Європа, то "вимкнуть Україну". Сам по собі газогін Ямал-Європа не міг залишити Україну без транзиту. Хоча обсяг російського експорту до Європи в 1990-ті зростав, і впродовж 2000-х теж
– стверджує Гончар.

Мапа газогону Ямал-Європа / Фото Газпром 

Михайло Гончар вважає, що у 1990-х навряд чи російське політичне керівництво мало ідеї щодо блокування українського транзиту. Такі думки стали втілюватися в життя лише з приходом до влади Володимира Путіна в 2000 році. 

Якщо за часів Єльцина такі проєкти швидше були забаганками Газпрома, то з початком путінської ери сучасної Росії ці проєкти набули вже чіткого політичного та геополітичного змісту. Їхня суть полягала в тому, щоб створити безтранзитні газотранспортні системи в обхід всього транзитного простору від Балтії до Чорного моря та зробити прямий вихід на ринок ЄС,
– резюмує аналітик енергетики.

Прототипом Північного потоку був проєкт Північноєвропейського газогону. Цей газогін мав прив’язку до іншої ресурсної бази - газоконденсатного родовища в Штокмані що в Баренцевому морі.

Детально Байден пояснив відмову від санкцій щодо "Північного потоку-2"

Сам по собі цей проєкт суто з енергетичної точки зору був цілком логічний. Він не мав якогось геополітичного контексту, адже нещодавно відкрите джерело газу в Баренцевому морі потребувало нової інфраструктури.

Штокманівське родовище та проєкт Північноєвропейського газогону / Фото Газпром 

Проєкт Північноєвропейського газогону обговорювався на початку 2000-х років, втім так і не був втілений через технологічні складнощі розробки нового газового родовища. Тоді російські клептократи зробили ставку на вже давно апробовані схеми експорту сибірського газу до Європи – хоча вже в обхід України, а також Білорусі. 20 років тому росіянами також почали розроблятися арктичні родовища з Ямальського півострова.

Німецька уважність до російських грошей 

Північноєвропейський газогін перетворився на Північний потік з легкої руки канцлера ФРН Герхарда Шрьодера та російського президента Володимира Путіна. 

Зустріч Володимира Путіна та Герхарда Шрьодера:

Необхідно розуміти, що позбавлення України можливостей транзиту газу до Європи як з північного, так і південного боку складає суть енергетичної стратегії Росії, яка була затверджена в 2003 році та розрахована до 2020 року(!).

Ексголова Газпрому Рем Вяхірєв, голова ради директорів Газпрому Дмитро Мєдвєдєв, голова правління Газпрому Олексій Міллер та посол Росії в Україні Віктор Черномирдін. 2003 рік / Фото Газпром

Невдала спроба Берліну, Києва та Москви 

Щоправда, 20 років тому був шанс створити спільний німецько-російсько-український енергетичний проєкт. Так, на початку 2000-х розроблявся проєкт міжнародного газового консорціуму на базі української ГТС. У червні 2002 року в Санкт-Петербурзі відбулася зустріч Герхарда Шрьодера, Володимира Путіна і Леоніда Кучми, де було підписано спільну заяву.

Детальніше його суть пояснює Михайло Гончар: "Росія хотіла реалізувати проєкт Ямал-Європа-2. Прокласти ще одну нитку, але вона піде не на ринок Німеччини, а до Польщі та Словаччини. Був би інтерконнектор між традиційним українсько-словацьким маршрутом експорту сибірського газу до Європи. Але польська сторона зайняла тоді категоричну позицію проти цього. Передбачався діагональний коридор з Півночі Росії по діагоналі через Білорусь, далі в Україну двома рукавами. Тоді проявилися справжні наміри російської сторони – викинути Україну з цих перспективних планів".

Росіяни запропонували українцям спочатку погодити деякі моменти віч-на-віч. Німці зрозуміли що за такого розвитку ситуації спільного проєкту не буде, і пристали на пропозицію проєкту Північноєвропейського газогону. До речі, 2003-го Кучма відправив у відставку першого віцепрем’єра Віталія Гайдука, який відверто заявив російській стороні про імітацію переговорів. 

Тут треба також згадати за головного посередника між Шрьодером та Путіним – ексспівробітника спецслужби НДР Штазі Маттіаса Варніга. Саме він поєднав російські гроші та німецьких політиків.  

Маттіас Варніг / Фото Upstream Online 

Ще  середині 2000-х деякі німецькі політики чудово розуміли, що таємна домовленість Шрьодера та Путіна є нічим іншим як корупцією найвищого рівня. У 2006-му голова Вільної демократичної партії Гідо Вестервелле не зміг надати документальних підтверджень корупції Шрьодера. І тому програв у суді та виплатив ексканцлеру компенсацію в 25 тисяч євро.

Турецький поворот та Північний потік

Не варто забувати, що паралельно з північним активно розроблявся південний напрямок російської енергетичної експансії. Мова йде про Туреччину та Блакитний потік, на офіційному відкритті якого в листопаді 2005-го були російський президент Володимир Путін, турецький прем'єр Реджеп Ердоган та прем'єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі. 

Блакитний потік запущено, відбулися газові війни між Росією та Україною 2006 та 2009 років, коли Москва звинуватила Київ у "крадіжці" в ЄС блакитного палива. І ось настає черга вже першого Північного потоку, який вже був справжнім троянським конем Газпрому в Європі. 

Міністр національної оборони Польщі Радослав Сікорський ще 2006 року назвав Північний потік-1 новим пактом Ріббентропа-Молотова. 

А почали говорити та робити з 2007 року вже Південний потік – коли російський газ йшов би через Чорне море на ринок ЄС завдяки болгарському транзиту. Також важливу роль посередника відігравала Італія, адже саме італійська компанія Eni була головним партнером Газпрому в цьому газогоні. 

Володимир Путін і Бойко Борисов / Фото Novinite

Проєкт Південного потоку (Болгарія, Сербія, Угорщина, Хорватія, Словенія, Австрія, Італія) був більш потужний, ніж Північний потік-1, а саме 64 нитки, загальна потужність 63 мільярди кубометрів. Одним з головних лобістів проєкту Південний потік була Болгарія, чий прем'єр-міністр Бойко Борисов (2009-2013, 2014-2017, 2017-2021) є давнім другом Володимира Путіна. 

Мапа Південного потоку та Nabucco / Фото Wikipedia 

Але навіть ще до планів росіян щодо Південного потоку, Євросоюз почав переговори щодо газогону Nabucco, щоб позбутися енергетичної залежності від Москви. Суть цього проєкту полягала в тому, щоб постачати газ з Кавказу та Близького Сходу до Європи через Балкани.

Переговори почалися ще 2002 року, а в 2009-му було підписано угоду між Туреччиною, Болгарією, Румунією, Угорщиною та Австрією. Основний газ мав транспортуватися з родовища Шахденіз у Азербайджані. Передбачалося потужності в 10 (зі збільшенням до 23) мільярдів кубометрів на рік. Проєкт Nabucco був складовою Трансєвропейської енергетичної мережі ЄС, і в 2013 році планувалося вже розпочати будівництво. Але азербайджанці вирішили підтримати схожий проєкт – вже за маршрутом Туреччина-Греція-Албанія-Італія. Так виник Трансадріатичний газогін, який запрацював 2020 року. 

Дискусія про російські газові війни 2017 року:

Події 2014 року (Євромайдан, анексія Криму та початок російської збройної агресії на Донбасі) кардинальним чином змінили й енергетичну ситуацію в Європі. Брюссель зайняв більш жорстку позицію відносно Південного потоку.

Важливо Єврокомісія хоче призупинити будівництво "Південного потоку"

І в червні 2014 року Єврокомісія оголосила, що Південний потік порушував норми Третього Енергопакета ЄС, а побудова болгарської частини газогону відбувалася не без проблем із державними закупівлями.  

Балканський вузол

Кандидатка історичних наук, експертка Аналітичного центру балканських досліджень Катерина Шимкевич наголошує, що після скасування Південного потоку в грудні 2014 року, Росія почала шукати інші варіанти постачання газу. Розроблявся напрямок, щоб транспортувати газ через Туреччину та Балкани до старої Європи. 

На думку Катерини Шимкевич кожен з політичних лідерів Балкан прагнув отримати різні дивіденди від проєкту Турецький/Балканський потік, над яким почали працювати в жовтні 2016 року. 

Для прем’єра Болгарії Бойко Борисова це була можливість показати, що уряд щось робить для користі держави. Президент Сербії Александар Вучич нині робить необґрунтовані заяви, що до 2027-2030 року Сербія стане повністю незалежною від зовнішніх енергоресурсів. Або використовуватиме транзит, щоб вторговані кошти потім вкладати в розробку власних родовищ. Для Росії ж це гарна можливість забрати газ в України,
– резюмує Шимкевич.

Офіційне завершення будівництва Турецького потоку 

Оці всі фактори зійшлися, і Путін досить чітко зрозумів, що знайшов на Балканах країни, які мають вихід на Центральну Європу. Угорщина, яка має кордон із Сербією – досить вдалий гравець в стратегії Путіна.

Проєкт Балканського потоку як відгалуження Турецького мав включати більшість країн регіону. Однак через тиск ЄС цього не сталося. 

Мапа Турецького та Балканського потоку / Фото Bloomberg 

По темі Черговий інструмент Кремля: які ризики запуску "Балканського потоку"

Як стверджує Катерина Шимкевич, "першочергово до проєкту Балканський потік мала долучитися й Греція, Словенія, Хорватія та Австрія. Оскільки Австрія, Словенія та Хорватія більш залежні від Євросоюзу та підтримали санкції проти Південного потоку. Вони змушені були відмовитися — так само як і Греція. Хоча для греків це був шанси трохи покращити свою економічну ситуацію. Було б легше прокладати труби спочатку через Грецію, а далі вже йде розгалуження на сусідні країни. Тим паче, що там поруч Болгарія, Сербія".

Міністр енергетики Сербії Александр Антич та міністр енергетики Болгарії Теменужка Петкова / Фото BalkanInsight  

Необхідно розуміти, що головним бенефіціаром Турецького потоку є саме Анкара, яка через подібні проєкти посилює економічну присутність на Балканах. Попри наявність лише двох з чотирьох гілок газогону від Турецького потоку виграє Росія, бо формально газ постачає до Європи Туреччина, а не Газпром. 

Детально про Північну Македонію Для македонців Україна не лише воює, але й реформується, – посол України у Північній Македонії

Як стверджує Катерина Шимкевич, повноцінний запуск Балканського потоку відбудеться  межах пів року, а сам проєкт може бути розширений коштом сусідів на Балканах та в Центральній Європі. Загальні потужності Турецького потоку нині складають 31,5 мільярдів кубометрів газу на рік. 

Повноцінний запуск планується на кінець 2021 чи початок 2022 року. Далі ведуться перемовини між Сербією та Республікою Сербською, щоб туди вже прокласдати частину газогону. Угорщина планує розширити Балканський потік на Австрію та можливо Словенію,
– вважає Шимкевич. 

Історія з Балканським потоком засвідчила, що Росія продовжує нарощувати свій вплив на Балканах. Однак на думку Катерини Шимкевич цей вплив різниться. 

Белград є для Москви балканським троянським конем. А ось в Болгарії Москва працює по ситуації,
– зазначає вона.Голова правління Газпрому Олексій Міллер та президент Сербії Александар Вучич / Фото Газпром 

Відносно викликів по Балканському потоку може бути два виходи – розвивати державам регіону альтернативні джерела енергії або долучитися до проєктів-відповідей ЄС на дії Газпрому.

Північна Македонія та Хорватія нещодавно підписали документ щодо підтримки нового зеленого курсу ЄС. Албанія так само на цьому шляху. На Балканах через особливості рельєфу, наприклад, гірські річки, набагато легше запустити нові підходи з видобутку електрики, ніж в Україні, де лише в степовій частині можна поставити вітряки,
– пояснює Шимкевич.

Єврокомісія 2018 року запропонувала проєкт газогону Ниш-Софія. Ціна питання – 86 мільйонів євро, з яких 25 мільйонів надасть у формі кредитів Європейський Інвестиційний Банк.

Запуск інтерконнектору довжиною в 170 кілометрів між Болгарією і Сербією дозволить постачати від 1 до 1,8 мільйонів кубометрів природного газу на рік. Повномасштабне будівництво ще не розпочалося через пандемію коронавірусу, хоча попередньо в офіційних документах було вказано такі дати реалізації проєкту – з жовтня 2020 року до квітня 2022 року.

У серпні 2021 року міністр гірничої справи та енергетики Сербії Зорана Михайлович заявила, що будівництво газогону розпочнеться у вересні, а планують його завершити на початку 2023 року. 

Мапа газогону Ниш-Софія /Фото Bulgartransgaz

Куби(ки) Орбана 

Важливу роль в енергетичній політиці Кремля в Східній та Центральній Європі відіграє Угорщина, чий прем'єр-міністр Віктор Орбан є давнім соратником Володимира Путіна. Будапешт прагне грати на геополітичних протиріччях Вашингтона, Брюсселя, Москви та Пекіна, щоб отримати з цього власні дивіденди.  

Коли у 2014 році було призупинено, а фактично скасовано проєкт Південний потік, то міністр закордонний справ Угорщини Петер Сійярто 2015-го заявив, що єдиним шляхом забезпечення угорської енергетичної безпеки є саме проведення переговорів з Москвою. 

Сійярто про енергетичні пріоритети Угорщини: 

Прагнення отримати енергетику не лише від росіян призвело до того, що у вересні минулого року Угорщина підписала контракт з Shell щодо постачання 250 мільйонів кубометрів скрапленого газу. Цей газ буде йти через LNG-термінал у місті Крк (Хорватія) впродовж 2021-2027 років.  

Відкриття LNG-терміналу в порту Крк:

27 вересня Угорщина підписала новий довготерміновий контракт з Газпромом про постачання 4,5 мільярдів кубометрів газу щорічно строком на 15 років. І це розпочнеться вже 1 жовтня трубами Турецького та Балканського потоку. 

Скандинавські захисники природи та "Північний потік-2"

Через своє геополітичне значення будівництво продовження газогону з Росії до Німеччини під назвою "Північний потік-2" набуло широкого розголосу та призвело до низки дипломатичних скандалів й судових позовів. Сам проєкт росіяни оголосили 2010 року, а документ про його будівництво було затверджено 2015 року. Північний потік-2 здійснюється такими компаніями: російський Газпром, нідерландсько-британська Royal Dutch Shell, німецька E.ON, французька Engie та австрійська OMV.  

Будівництво Північного потоку-2 / Фото Getty Images 

Окрім власне Німеччини реалізація проєктів Північний потік-1 та Північний потік-2 була б неможливою без узгодження позицій з Фінляндією, Швецією та Данією. З точки зору міжнародного морського права, а саме Конвенції ООН 1982 року, основні вимоги зводяться до екологічних стандартів. Тому нема перепон для газогону у виключних морських економічних зонах, якщо ця діяльність буде базуватися на вимогах цієї конвенції.

Мапа Північного потоку 1-2. / Фото VesselFinder

Шведський експерт з енергетики Роберт Ларссон у 2006 році провів дослідження, де показав, що після реалізації цього проєкту посилиться регіональний вплив Росії. Причому ще 15 років тому говорилося про економічні, військові та політичні виклики.

Через те, що у Росії відсутнє верховенство права, то, на думку Ларссона, співпраця з цим проєктом спричинить втручання у внутрішні справи європейських країн. Були питання і щодо фінансової прозорості проєкту через реєстрацію компанії NordStream AG у Швейцарії. Опозицію до цього проєкту могли скласти Україна, Білорусь, Польща та держави Балтії. До того ж така позиція викликана не лише питаннями навколишнього середовища, але й втратою транзитних коштів. 

Роберт Ларссон під час енергетичного саміту в Празі. 2006 рік. / Фото Radio Free Europe.

Як бачимо, ще 15 років тому професіонали розуміли до чого може призвести реалізація проєкту кремлівського Газпрому. 

На думку професорки Маргарити Бальмаседи більшість дискусій навколо Північного потоку-1 та Північного потоку-2 стосуються транзиту територією України. 

Проте, незважаючи на очевидне значення її технічної ролі (України – 24 канал) в цій системі, на питання про роль України у транзиті не можна відповісти виключно на технічному рівні; радше, це порушує політичні та навіть моральні питання, що вимагають глибокого розуміння історії,
– зазначає вона. 

До речі найбільші показники транзиту спостерігалися 2017 року. Тоді через ГТС України було транспортовано 93,5 мільярдів кубометрів газу – хоча й це було в рази менше від показників 1991-2006 років, як зазначає в своїй книзі Бальмаседа. А вже 2018-го показники склали 86,8 мільярдів кубометрів.

Наприкінці 2019 року було погоджено новий контракт на транзит між Газпромом і Нафтогазом ще на 5 років, з можливістю продовження ще на 10 років. Обсяги зменшилися в рази – 2020 рік (55,8 мільярдів), а в угоді прописано до 2024 року лише 40 мільярдів щороку. 

Наступним чином Бальмаседа бачить наслідки повноцінного запуску російських енергетичних проєктів у Європі. 

Якщо "Північний потік -2" та подальший проєкт "Газпрому", трубопровід "Турецький потік" до Туреччини під Чорним морем, будуть завершені та використані Газпромом на повну потужність, це може означати подальше суттєве скорочення транзиту, а також можливості України щодо переговорів,
– каже експертка.

Принципова позиція Данії на деякий час призупинила втілення планів енергетичної експансії Кремля в життя. 

Мапа проходження Північного потоку-2 територією Данії / Фото nord-stream2.com 

Михайло Гончар стверджує, що треба віддати належне Данії, яка у 2018-2019 затримала будівництво Північного потоку-2 через узгодження позиції з Москвою. 

Якщо фіни погодили це дуже швидко, то данці використовували ресурс часу. Спочатку газогін мав пройти через територіальні води Данії - данці це відкинули. Данія опиралася, але 30 жовтня 2019 року вже було все остаточно погоджено. Данцям треба подякувати, що вони так довго тягнули,
– додав він.

Погодження будівництва на території Фінляндії, Швеції та Данії дало можливість росіянам стежити за надводним та повітряним простором. Москва розмістила там підводні системи акустичного спостереження за західним сектором Балтики. На думку Михайла Гончара це є істотною загрозою для безпеки регіону Балтійського моря. 

Росіяни можуть бачити підводний простір на відстані 200 кілометрів, і таким чином контролювати його в данській виключній економічній зоні. Але якщо поглянути, то вони з Копенгагеном погоджували фактично тільки одну опцію, що траса газогону не буде поруч з територією, де були скинуто хімічні боєприпаси в районі Борнгольма у 1945 році. Вони інші опції не перевіряли,
– зазначив він.

Москва використовує цивільну інфраструктуру в цілях, не пов’язаних із газовим бізнесом. Необхідно розуміти, що газотранспортна система це не просто труба, але й комплекс певного оснащення, коридор безпеки.

Відгалуження Північного потоку-2 в Німеччині / Фото Gascade 

Після Данії стримуючим фактором будівництва газогону Північний потік-2 стали санкції адміністрації Дональда Трампа (Protecting Europe’s Energy Security Act of 2019). У такий спосіб ще на рік було призупинено запуск російського газогону, а відносини Вашингтона та Берліна погіршилися як ніколи. Та й не спостерігалося взамін преференцій на експорт скрапленого газу зі Штатів до Європи.  

Юридична боротьба та американські гірки 

Попередні роки тривала активна боротьба в судах, де Польща, Україна та країни Балтії прагнуть поставити на місце енергетичні амбіції Кремля. Так, суд Європейського Союзу 15 липня 2021 року за поданням позову Польщі обмежив використання газогону OPAL, який є продовженням Північного потоку-2 на 50 %. У такий спосіб було скасовано рішення Єврокомісії 2016 року про необмежене використання можливостей газогону. 

Михайло Гончар вважає, що лише підтримання Україною наміченого Польщею та державами Балтії юридичного курсу щодо Газпрому матиме реальні результати.

Ми повинні зберігати підхід опонування, як це робить Польща. Якби Польща не опонувала "Північному потоку-1", то не було б цього успіху в Європейському суді через 5 років боротьби,
– згадує він.

Істотного удару було також завдано 25 серпня завдяки рішенню Вищого Регіонального Суду Дюссельдорфа, що проєкт "Північний потік-2" не відповідає нормам ЄС. Це ще півбіди для Кремля – проєкт має отримати сертифікат на транспортування. Юристка-міжнародниця Олена Зеркаль, яка присвятила багато часу й енергії для протидії Північному потоку-2 вважає цей фактор істотною перепоною для росіян. 

8 вересня розпочався процес сертифікації Північного потоку-2, який буде тривати 4 місяці. А вже 10 вересня Газпром офіційно оголосив, що проєкт вартістю в 11,2 мільярди доларів та потужностями в 55 мільярдів кубометрів газу добудовано.

Польська державна нафтова компанія / Фото New Europe 

Щоправда ще не все втрачено, адже 22 вересня Польська нафтогазова компанія (PGNiG)  отримала дозвіл від Федеральної мережевої агенції Німеччини на участь у сертифікації російського газогону. 

Важливо Транзит газу через Україну – обов'язкова умова сертифікації "Північного потоку-2", – Вітренко

З приходом до влади в січні 2021 року адміністрації Джо Байдена змінилася риторика щодо "Північного потоку-2".

Це мало наслідком мирову з Німеччиною, коли в липні було скасовано санкції щодо газогону, а Байден з Меркель знову заявили про трансатлантичне партнерство. Зрештою лідери США та Німеччини заявили, що не дадуть Москві використовувати енергетику з політичною метою. 

Весь цей час частина конгресменів виступала різко проти політики умиротворення з боку США відносно Північного потоку-2. В результаті, двопартійна група конгресменів, серед яких співголова українського кокусу в Конгресі США Марсі Каптур, 14 вересня внесли на розгляд поправки до законопроєкту оборонного бюджету США на 2022 рік, які затвердив 20 вересня комітет з правил нижньої палати Конгресу США.

Марсі Каптур / Фото з твіттера Marcy Kaptur 

Дві поправки відносяться до "Північного потоку-2". Це стосується:

• президент США зобов'язаний запровадити санкції проти компаній та осіб, пов'язаних із газогоном;
• заборони видачі віз та в'їзду до США особам, причетних до газогону.

Михайло Гончар доцільно зауважує, що виклики, які стоять перед Україною та Європою в цілому складають систему, а не якийсь окремий проєкт. 

Це система, керована з одного центру, одним постачальником - це Росія Газпром. От ця річ недооцінена в Євросоюзі та Єврокомісії зокрема. Можна сказати, що це тріумф Кремля, починаючи з радянських часів,
– наголосив він.

Насамкінець треба розуміти одну вкрай важливу річ – лише спільними зусиллями з нашими партнерами Україна зможе подолати або принаймні мінімізувати ризики від енергетичної блокади з боку Росії.