"Танці на кістках" з присмаком виборів: чи є шлях до порозуміння між Україною та Польщею
11 липня в Польщі відзначають Національний день пам'яті жертв Волинської трагедії. Насправді офіційна назва цієї події інша. Вона не залишає місця для інших трактувань та фактично закликає до ненависті до українців, покладаючи на них усю провину за далеко не однозначні та точно не односторонні трагічні події минулого століття.
Інакше трактувати оте цинічне "Narodowy Dzień Pamięci Ofiar Ludobójstwa dokonanego przez ukraińskich nacjonalistów na obywatelach II Rzeczypospolitej Polskiej" тобто "Національний день пам'яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян Другої Польської Республіки" важко.
Вшанування полякам своїх жертв Волинської трагедії, на щастя, ще не набуло ознак російського "побєдобєсія", але відповідні тенденції вже проглядаються. Не випадково українська влада в особі голови Офісу президента Кирила Буданова застерегла поляків від "танців на кістках" (інакше казки про сотні тисяч жертв не назвеш, бо з історичною пам'яттю це не має нічого спільного), попередивши про підготовку ними низки "незрілих ескалаційних кроків".
На жаль, "буйні голови" у Варшаві зараз не готові до деескалації, причиною є чергові "найважливіші в історії" вибори, що пройдуть у 2027 році. Це означає, що "історичні війни" триватимуть, відвертаючи увагу українців від значно важливіших питань. Чи є вихід з ситуації – розбирався 24 Канал разом з топовим українським політологом, засновником аналітичної групи Resurgam Дмитром Корнієнком.
У чому реальна причина нового польського "загострення"
Всі останні місяці українці чують про польські образи та претензії. Від них можна було б легко відмахнутися різким "не до єрунди". Бо, дійсно, в України зараз не дуже є час на "історичні війни", у нас – реальна війна за виживання, проти екзистенційного ворога (який до речі, є таким самим і для Польщі, але нині там вдають, що про це забули), але ми змушені реагувати. Бо маємо справу не з абстрактною державою "десь", а з географічним сусідом, який зробив і досі робить для України дуже багато (за що всі українці дуже вдячні), але нині почуває себе ображеним.
Дійсно, географію та геологію не скасуєш. Польща – наш вічний сусід, який ніколи нікуди не дінеться. Щоправда, те саме можна було б сказати й про історію, але нині її якраз старанно переписують на політичну догоду та у сподіваннях на електоральний реванш правих сил на наступних парламентських виборах в Польщі. Які, нагадаємо, призначені на жовтень 2027 року.
Варто розуміти, що Польща – парламентська республіка, де майже всю повноту влади має прем’єр-міністр. Натомість президент зберігає здебільшого церемоніальні функції та тримає роль "батька нації". При цьому він може бути й спойлером – накладати вето на законодавчі ініціативи, блокувати важливі кадрові призначення, апелювати до совісті нації та робити популістичні заяви, за які не несе відповідальності, бо розгрібати їхні наслідки доведеться уряду. А якщо той уряд представляє інший політичний табір – то взагалі чудово.
Саме це нині робить чинний президент Польщі Кароль Навроцький (24 Канал детально розбирав його біографію, навіть випустив мініфільм). Він належить до табору консерваторів PiS (правоцентриська партія "Право та Справедливість", – 24 Канал), які були при владі сумарно 10 років, але драматично втратили її на останніх виборах восени 2023-го. Тоді PiS отримали більшість голосів, але не змогли сформувати коаліцію та поступились альянсу проєвропейських лібералів на чолі з Дональдом Туском, який став новим прем'єром.
Тепер PiS розраховує на реванш, але має з цим певні проблеми. Бо на правому фланзі польської політики з’явилися інші зухвалі конкуренти, які нині набирають популярність. Мова про дві "Конфедерації". Це так звана Konfederacja Korony Polskiej (KKP або "Корона") та Konfederacja Wolność i Niepodległość (KWN або "Конфедерація"). Ці сили об’єднують правих популістів, при цьому вони одночасно є і проросійськими, і антиукраїнськими, і на додачу – антисемітськими. Але це дике комбо, на жаль, знаходить підтримку в польського електората.
Саме тому, щоб якось не відстати, PiS через свого емісара президента Навроцького розкручує тему "історичних війн", а той веде небезпечну ескалацію з агресивними заявами та конфіскаціями державних орденів Польщі в українського президента, а підлеглі Навроцького дозволяють собі натякати на претензії на українські суверенні землі. Про це говорить політолог Дмитро Корнієнко, попереджаючи, що ігри з ресентиментом до добра не доводять.
Ця гра називається "вибори на історичному ресентименті". І це традиційна, на жаль, гра польського політикуму, особливо правого спрямування. У мене за ці тижні були розмови з поляками. Моє оточення переважно нормально сприймає польсько-українські відносини. І я отримую від них таку відповідь: незалежно, що ми зробимо, посилення такої гострої політичної риторики щодо України буде відбуватися до тих пір, поки не пройдуть вибори. Це щось подібне до того, на жаль, що намагався робити Віктор Орбан, створюючи (в Угорщині, – 24 Канал) образ ворожої України, те саме було на минулих виборах з блокуванням кордону. Зараз за PiS як опозиції стоїть завдання втримати свій електорат на фоні того, що він переходить до двох Конфедерацій.
Також експерт звертає увагу, що тема "геноциду" у ситуації, що склалася в польському політикумі, штучна й використовується лише як привід. На це також варто звертати увагу, хоча б тим, хто з українців вважає, що наша держава зробила щось не так та потривожила дорогих сусідів. Бо ті б все одно знайшли, що Україні пред'явити.
Не було б "історичних війн", почали б розповідати про нахлібників з України (це фейк, громадяни України, що нині перебувають в Польщі, дають їй більше, ніж вона на них витрачає), про українську аграрку, яка нібито знищить польське село (ще один фейк) чи про невдячних українців, які якось не так подякували за безкорисну (не зовсім) допомогу.
Якщо ми подивимося останні скандали "МІГами" і розсекреченням даних про постачання (воєнної допомоги, – 24 Канал), то це ж суто внутрішня політична історія Польщі, оскільки PiS намагалась звинуватити, що начебто уряд Туска передав озброєння, яке підірвало обороноздатність країни. Тоді уряд Туска розсекретив дані про допомогу й виявилось, що значно більші обсяги допомоги, зокрема, ППО, надавались в перші роки [повномасштабного вторгнення], коли при владі був уряд PiS. Це внутрішня політична гра Польщі, тому не було б питання з найменуванням підрозділів ССО, було б інше питання, бо воно просто потрібно зараз польському політикуму.
Польща А та Польща Б
Але не все так погано для України. Дмитро Корнієнко нагадує, що Навроцький, як би він не надувався, не є виразником інтересів всієї польської нації та держави.
Варто розуміти, що є дві Польщі. Є "Президентська Польща", а є "Прем'єрська Польща". Часто польські прем'єр і президент можуть сперечатись, хто буде летіти на першому рейсі, борті номер один, – президент чи прем'єр. Це в них вічний конфлікт інституцій. Нічого майже не змінилося з часів Речі Посполитої та протистояння між королями та шляхтою. Тому нам треба розділяти, з ким ми працюємо, не треба об'єднувати Польщу в одне. Є конкретні політичні інтереси певних груп осіб, які грають на електоральному полі. Треба до цього звикнути, бо відстоювання власних кордонів і інтересів не завжди може бути позитивно-дипломатичним. Але воно необхідне.
Україна нині робить цей свідомий поділ Польщі та займається тим, що блокує атаки від "президентської", натомість активно веде діалог і шукає компроміси з "прем'єрською".
На думку експерта, саме цим пояснюється українська гра на випередження з повернення Зеленським Ордену Білого орла після скандальних заяв і вчинків Навроцького.
Корнієнко вважає, що у такий спосіб Україна не ескалювала, а навпаки вивела з політичного шпагату Дональда Туска, який не міг не підтримати демарш Навроцького, оскільки тема Волинської трагедії в Польщі нині надзвичайно токсична.
Якщо ми кажемо про нагороду президента Зеленського, то це був політичний крок, в першу чергу, щоб захистити прем'єра Туска, який є більш лояльним до України, з урядом якого ми маємо контакти й можемо говорити, оскільки забирання нагороди потребувало підпису й окремого указу Туска. І це ставило б його в незручне положення. Він і зараз в незручному стані… Але тоді це вимагало або підписати й втратити авторитет на європейській арені, а Туск є пробрюссельським (як його називають в Польщі), а на минулих виборах його звинувачували, що він ставленик німців. Тепер будуть звинувачувати, що він ставленик України. І тому надсилання Зеленським нагороди – це, в першу чергу, захист Туска, бо прем'єр Польщі позбавляється необхідності вже щось там підписувати, тобто це медійно навіть, якщо вже підпише, вже не буде мати ваги.
При цьому експерт звертає увагу на неприємний для опонентів України ефект консолідації української еліти, що знову, як і в часи атаки Трампа та Венса на Зеленського в Білому домі, діяли за принципом "разом нас багато – нас не подолати".
Політична реакція інших акторів України (всі колишні президенти України та провідні чиновники практично синхронно відмовились від польських нагород, – 24 Канал) – це підтвердження єдиної позиції українського суспільства і сигнал про червоні лінії, не дивлячись навіть на внутрішні політичні розбіжності. В Європі, особливо в Польщі, є уявлення про Україну, як політично розроблену країну, де еліти не здатні консолідуватися в разі необхідності. А тут поляки приблизно отримали те, що отримали росіяни у 2022-му році, коли недооцінили Україну.
Чи є перспектива втамування польських амбіцій та нового консенсусу
Дійсно, часи змінилися, але не всі в Польщі ладні це визнати. Це інша причина "фантомних болів", що виливаються у "історичні війни" та публічні образи. У Варшаві за останні десятиліття склалася ідеалістична картина, де Польща є геополітичним центром і потужним регіональним лідером чи навіть європейським важковаговиком.
Підстави для таких думок дійсно були. Завдяки вступу до ЄС і європейським дотаціям Польща розквітла, а це потягло за собою і бажанням закріпити економічні успіхи в політичній площині на рівні всієї Європи.
Поляки бачили себе безумовним регіональним лідером і мріяли про "східний переворот" в ЄС, де Польща мала б посісти провідну роль. Інструментами для досягнення цієї амбітної цілі мали стати її сусіди, що мали б бути вічно вдячні за дружню допомогу, добру пораду та надійну адвокацію. Одним з таких "клієнтів" мала бути Україна, яку в Польщі традиційно розглядають як "молодшого брата".
Польща розглядала Україну як молодшого брата, і розраховувала на нашу "вдячність", до якої поляки дуже люблять опалювати, на те, що зважаючи на територію та населення, ми в Євросоюзі та Європарламенті зможемо дати переважну кількість голосів для так званого "східного перевороту". Бо, на жаль, європейська політика, якщо ми кажемо за інституції ЄС, вона є дещо має певний перекіс у бік західноєвропейських країн, їхньої представленості інтересів і політичного впливу. Раніше Польща вбачала, що стане локомотивом Східної Європи, яка автоматично буде мати підтримку Вишеградської групи (неформальне регіональне об'єднання Польщі, Чехії, Угорщини та Словаччини), що в них буде представленість автоматично країн Балтії, а Україна стане таким собі останнім елементом польського потяга в Європу, буде давати політичну підтримку, демонструючи вдячність за євроінтеграцію, контакти й так далі.
От тільки цей брат виріс, здобув освіту, а головне – наростив солідні м'язи. Тепер для Польщі Україна – конкурент. Молодший, зухваліший, а тепер – потенційно навіть більш успішний, а головне – більш привабливий для Європи.
І через ці геополітичні метаморфози весь польський концепт почав стрімко руйнуватись. Сама Польща за останні роки з актора з амбіціями "старшого брата" поступово перетворилась на затурканого сусіда, для якого головне "моя хата з краю" та щоб російські дрони літали тихіше, бо в ППО нервують і можуть мати "чергову важку ніч".
При цьому брати на себе політичну відповідальність та розбиратися з "першопричинами конфлікту" в Польщі не бажають, а тому відверто слабкі заяви про категоричну відмову від надсилання польських військ до України лунають все частіше. Як і образи не те, що Польщі раптом не стало місця за столом реальних переговорів і її не беруть до формату Є3 (Європейська трійка), де зібралися важковаговики Франція, Німеччина та Велика Британія, а лише пропонують "безалкогольний" варіант Є5.
Тому частина Польщі перебуває у стані образи, Варшава усвідомлює втрату позицій та ролі, знає, що їй невигідно, щоб Україна напряму співпрацювала з німцями, чи з Брюсселем, чи іншими країнами. Але замість того, щоб змінити власну позицію та знову стати відповідальним і показати силу ворогам, там йдуть шляхом викручування руки союзникам. Тому тепер поляки вже починають погрожувати, що в них Вишеградська група, яка може зробити неприємно Україні. Наприклад, заблокувати шлях до ЄС (відповідну роботу наші сусіди вже почали на рівні Європарламенту). Тим самим, нагадаємо, багато років займався Віктор Орбан, а у своїй останній з тріском програній виборчій кампанії взагалі вважав, що змагається з Зеленським. Цікаво, чи повторять цю стратегію польські праві на виборах-2027?
Варто віддати належне, що поляки багато зробили впродовж 20 років для української євроінтеграції, але вони це робили, в першу чергу, в рамках своїх національних інтересів. І вони вважали, що євроінтеграція України має відбуватися тільки через Варшаву. Україна ж демонструє, що ми суверенні. У психології, коли ти навчаєш дитину, дуже важливо навчити відстоювати свої кордони. Україна відстоює кордони життям своїх громадян. Україна відстоює кордони й в політичному полі.
Пан Корнієнко вважає, що так просто ця штучна істерія, на жаль, не закінчиться. Вона точно ще принесе Україні додатковий головний біль, можливі блокування та інші підступи.
Воно буде тліти достатньо довго, бо перспектива його згасання лежить в диверсифікації відносин і ризиків. Коли поляки блокували кордон, що було достатньо чуттєво для України, Україна почала розвивати логістику на південь через Молдову і Румунію. Тепер поляки по факту втрачають ті гроші, які могли заробляти. При цьому, що блокування кордону може знову стати неприємною річчю, але те, що не вбиває, робить нас сильнішими. І ми маємо вже в готові рішення [щодо можливих недружніх дій]. Так само з цим політичним конфліктом. Він електоральний. Вибори пройдуть тільки за рік… [Навроцький] вимагає від України політичної поразки. Те саме вимагав Орбан щодо нафтопроводу "Дружба", коли він погрожував, що оголосить нам війну (політичну) і примусить Київ. Навроцький поставив себе в те положення, що він має до чогось примусити Україну. При цьому Україна добре розуміє, що Навроцький – це не весь польський політикум і не весь уряд. Україна працює з адекватною частиною уряду.
Експерт передбачає від Польщі нові "сюрпризи" у найближчому майбутньому, але звертає увагу, що нині Кароль Навроцький ще не готовий перейти межу. Це ми побачили на саміті НАТО в Анкарі. При цьому Україна попри шалений тиск не відмовилась від своїх позицій, перегравши президента Польщі й поставивши його в позицію людини, чиї погрози – лише пусті слова.
Перед самітом НАТО в Анкарі ми чули різні заяви польського уряду, проте, бачимо, що поляки йдуть у форваторі загальноєвропейської політики. Бо Польща в рамках своїх планів бути східноєвропейським лідером має демонструвати це лідерство, а почати утискати країну, що воює і фактично захищає і польський кордон, то це втрата лідерства, як мінімум, у сусідніх країнах Балтії, а також інших країнах.
Дійсно, коли на кону влада і політичне майбутнє, то зупинити боротьбу за неї не зможуть ані Брюссель, ані Вашингтон. Хіба Москва. Нині в інформаційному просторі активно ширяться чутки про можливу атаку росіян на Польщу, їх цілком серйозно коментують перші особи, а ЗМІ пишуть про її катастрофічну неготовність Польщі до відбиття можливої навали (і мають для цього всі підстави, бо мільярди на оборону за програмою SAFE, американська та корейська зброя не дорівнюють вмінню, а головне спроможності та бажанню битися).
З огляду на це участь у відбитті цілком реальної російської навали українських підрозділів, у назвах яких можуть бути іменами героїв, які не подобаються полякам, може стати фактором, який нарешті зламає негативний тренд. Іншого швидкого реалістичного варіанту розв'язання проблеми наразі не проглядається.
Довгий шлях полягає диверсифікації відносин з Польщею та інтенсифікацію відносин з німцями та іншими націями Європи на противагу полякам. При цьому шантажувати Україну вже не вийде.
Сам про це говорив Буданов в інтерв'ю "РБК-Україна", чітко розставивши все по місцях:
Україна не сприйме ультиматумів ні від кого. Останній, хто намагався поставити нам ультиматум, — це РФ. Без образ до Польщі, але вона трошки потужніша. Так, важко, погано, крові багато. Але навіть їхній ультиматум ми не прийняли. То чому хтось думає, що ми приймемо щось від іншої сторони?
Дмитро Корнієнко згоден з головою Офісу президента, передрікає нові загострення, але це необхідний шлях, який мусимо пройти.
…Вони реально можуть багато чого блокувати, але це блокування буде коштувати так само і їм... У нас є певний інформаційний і політичний ореол безпеки, позитивний імідж країни, що бореться за демократію. За це можна "ховатись" і реалізовувати диверсифікацію відносин. Робити так, щоб через свою токсичну поведінку Польща залишалася на узбіччі. І такі ризики будуть стимулювати до мінімізації наслідків цього конфлікту. Бо в Польщі є голоси, які кажуть, що це неефективна дія, але проблема в тому, що навіть в моєму оточенні при спілкуванні з’ясувалося, що адекватні поляки бояться висловлювати альтернативну (тезам Навроцького, – 24 Канал) думку, оскільки накручено токсичність і є ризик не бути прийнятим у власному суспільстві, якщо вони її висловлять.
Також експерт не втомлюється повторювати, що Польща – це не Навроцький, там досі є чимало друзів України (інакше б вони не збирали для нас і нашого спротиву великі донати, не виступали б на захист України, ризикуючи стати жертвами остракізма, а польський бізнес не заходив би активно до України з новими проєктами.
Часті питання
Чому відносини між Україною та Польщею загострилися на тлі історичних суперечок?
Відносини між Україною та Польщею загострилися через політичні маніпуляції навколо історичних подій, як-от Волинська трагедія. Польські політики, зокрема з партії "Право та Справедливість", намагаються використати історичні суперечки для електоральної вигоди, зважаючи на майбутні вибори. Це призводить до загострення риторики та напруження у відносинах двох країн. Україна, зі свого боку, намагається розділити політичні інтереси різних груп у Польщі та зосередитися на співпраці з тими, хто підтримує конструктивний діалог.
Яка роль польського президента Кароля Навроцького в нинішньому напруженні між Україною та Польщею?
Кароль Навроцький, президент Польщі, належить до консервативної партії PiS і розкручує тему історичних воєн, ведучи ескалацію з агресивними заявами. Його дії спрямовані на привернення уваги до політичних інтересів PiS у контексті майбутніх виборів.
Як реагує Україна на поточні політичні напруження з Польщею?
Україна займається розділенням Польщі на "президентську" та "прем'єрську", блокуючи атаки від "президентської" і ведучи діалог з "прем'єрською". Українські лідери синхронно відмовляються від польських нагород, демонструючи єдину позицію українського суспільства.