"Дві речі змінили хід війни": оглядач FP ексклюзивно про зрив планів Путіна та конфлікт Трампа з Європою
- Україна змінила хід світової політики, а позиція Кремля втрачає стабільність.
- Гідеон Рахман обговорює вплив ключових подій на війну та геополітичні відносини, аналізуючи стратегії Путіна та Трампа.
.
Путін розраховував на блискавичну перемогу й розкол Заходу, але реальність виявилася зовсім іншою. Україна не лише вистояла, а й змінила хід світової політики. Та поки Кремль втрачає позиції, між США та Європою наростає нова напруга – цього разу через Дональда Трампа.
В ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу оглядач видання Financial Times Гідеон Рахман розповів, який дипломатичний прорив України його вразив, що відбувається з нафтою в Росії та чому Трамп кардинально змінив відносини США та європейських країн.
Дивіться також Не говоримо це вголос, – експерт з ЄС чесно сказав, чому Європа мляво реагує на провокації Росії
Провал на параді та невдоволення прибічників Путіна
Гідеон, почнемо з параду до Дня перемоги у Москві, адже цього року він привернув увагу фактично з причини, яка є прямо протилежною звичайній. Не тому, що Росія демонструвала свою непереборну міць, а через те, що, можливо, їй уже набагато менше є що показати світові. Як ви оцінюєте це?
Так, ви маєте рацію. Це привернуло велику увагу не лише звичайних людей, які уважно стежать за війною, адже це має довгу історію, яка передуває війні в Україні й триває ще за часів Холодної війни.
Той факт, що росіяни явно не готові демонструвати свою найкращу техніку, колони військових, артилерію тощо, бо, вочевидь, вони бояться атак дронів з боку України, є промовистим свідченням як зміни настроїв у Москві, так і дедалі ефективнішого використання Україною далекобійних ударних БпЛА.
Якщо подивитися на багато коментарів у західних ЗМІ, там звертають увагу на те, що росіяни вже доволі відкрито говорять про це, що їх дедалі більше непокоїть загроза з боку України.
Це суттєво змінило хід війни поряд із далекобійними ударами України, коли уражаються нафтопереробні заводи в Росії.
Протягом більшої частини 2025 року основний тон коментарів, які я чув і до яких частково долучався і сам, полягав у тому, що Україна повільно програє. Саме це я чув на конференціях за участю провідних західних аналітиків та навіть деяких людей, які ухвалюють рішення. Ніхто цьому не радів, але настрій був саме таким.
А потім, коли розпочалася війна з Іраном, деякі люди казали, що це погано для України, бо це допоможе російському бюджету. Але тепер наратив змінюється, бо росіяни перебувають у невигідному становищі.
Є також багато історій про Путіна. Моя газета опублікувала статтю про те, що він рідше з'являється на публіці й параноїдально ставиться до власної безпеки – можливо, через побоювання перевороту в Росії. Це також значно змінило уявлення про непереможність Росії. Тепер все більше виникає відчуття, що вона у складному становищі.
Повне інтерв'ю Гідеона Рахмана: дивитись
Чи вважаєте ви, що все, що відбувається зараз, є приниженням для російського диктатора Путіна? Чи поділяєте ви думку, що він перебуває у запереченні?
Важко сказати, бо мені заборонили їздити до Росії від початку війни. Тому скласти уявлення про те, що відбувається по тому, що говорять люди, не так і просто. Мені здається, що Путіна вкрай складно зрозуміти навіть особам з його найближчого оточення.
Потрібно пам'ятати, як ухвалювалося рішення про початок вторгнення. Тоді навколо нього чи доволі близько до нього було багато людей, які не були впевнені, що він справді піде на цей крок. Він спілкувався з обмеженою кількістю людей. Він також прагне підтримувати імідж сили й все у цьому дусі.
Тому те, що насправді відбувається, іноді доволі важко розпізнати, але інколи можна помітити розрив між публічним образом сили, спокою і впевненості та іншими сигналами, які вказують, що насправді все може бути не так добре.
Ми пам'ятаємо, як під час пандемії COVID-19 він сидів на великій відстані від гостей. Він справді був сильно наляканий і параноїдально ставився до свого здоров'я.
І так само ті рідкісні публічні появи Путіна залишаються спробами показати спокійного лідера, який все контролює, але їх дуже мало.
Також можна помітити як зростає почуття невдоволення у його найближчому оточенні. Все частіше з'являються люди, зокрема російські прокремлівські військові блогери, які насправді ставлять під сумнів хід війни.
Або ж слід звернути увагу на стрімке поширення антипутінських відео. На мій погляд, це виглядає як новий розвиток подій, виникає більш помітне інакомислення, ніж колись після придушення повстання Пригожина.
Зверніть увагу! У Росії дедалі помітніше зростає невдоволення владою та Путіним навіть серед тих, хто раніше активно підтримував Кремль – пропагандистів, z-воєнкорів і частини еліт. На тлі затяжної війни, економічних труднощів і посилення внутрішнього тиску критика російського керівництва стає більш відкритою, що може свідчити про внутрішню боротьбу та підготовку суспільства до можливих змін у владі.
Війна в Ірані: Україна змогла здійснити дипломатичний прорив
Чи ускладнила військова операція США проти Ірану ситуацію в Україні? Очевидно, що так, але наскільки, на вашу думку?
Побачимо. Очевидно, що війна продовжується. Вона розпочалася 28 лютого, минуло лише кілька місяців, але суть зрозуміла. Зростання цін на нафту вигідне для Росії, це здавалося кепською новиною для України. Тому що одна з надій, на яку покладалися багато людей під час мого останнього візиту до Києва в лютому, полягала в тому, що російська економіка все більше опиняється у скрутному становищі, що саме це принесе потрібні зміни.
Стало своєрідним розчаруванням те, що Росія раптово отримує величезний приплив готівки у свою економіку.
З іншого боку, здатність росіян скористатися цим ускладнюється через удари по російських НПЗ. Тож навіть якщо ціна вища, їх виробництво знижується. Ще один фактор, який ми починаємо розуміти – це дозволило Україні зробити дипломатичний прорив у Перській затоці.
Зеленський двічі побував у Саудівській Аравії від початку війни. Той факт, що Україна є світовим лідером як у наступальній, так і в оборонній війні дронів, зараз набуває дедалі більшого визнання.
Люди хочуть розмовляти з українцями. Раніше це звучало так, що українці мають рацію, але треба бути реалістами у тому, що вони не переможуть, бо Росія дуже сильна. Це звучало і в тих дуже прагматичних країнах Перської затоки. Це не є демократичною культурою. Це культура, яка дуже зосереджена на грошах та надмірному реалізмі, тож Україну насправді майже не слухали.
Але зараз держави Перської затоки бачать, що Іран тісно пов'язаний із Росією. Іран атакує їх, використовуючи спільні з нею технології дронів. Тому вони мають інший погляд як на Україну, так і на Росію, і вони розуміють, що Україні є що запропонувати.
Я пам'ятаю, як Дмитро Кулеба сказав: "Світ доволі безжальний". Навіть якщо люди відчувають певну симпатію до України, все зводиться до питання, що їм з того буде. Перська затока бачить, що для неї є зиск у цьому. Їй потрібен досвід України та її допомога.
Чи була ця військова операція гідна зусиль США та Ізраїлю з політичного і стратегічного поглядів?
Я завжди говорю, що треба почекати. Наразі ситуація виглядає доволі погано. Я думаю, що вони очікували. Дональд Трамп став надто самовпевненим після Венесуели.
Це була ефектна демонстрація американської військової міці. США встановили новий режим, і він подумав, що можна зробити те саме в Ірані, особливо на тлі протестів, тому виникало відчуття, що є можливість. Однак так не вийшло.
Дивіться також США готують радикальний крок: у Пентагоні заявили про сценарії нових ударів по Ірану, – NYT
Вони вбили іранське керівництво. З якоїсь причини вони не очікували, що іранці відреагують закриттям Ормузької протоки. Коли вони це зробили, Дональд Трамп спочатку подумав, що США, як надзвичайно потужна армія, можуть просто відкрити її знову. Але виявляється, що це не так просто, частково через дрони.
Навіть контролю над берегами протоки було б недостатньо, бо кораблі можна уражати з відстані сотні миль. Все одно не страхуватимуть комерційні перевезення, якщо є найменший шанс, що судно може потрапити під удар.
У них справжня проблема і тиск на світову економіку зростає. Я припускаю, що ця війна або затягнеться на деякий час, або, що ймовірніше, Трамп знайде спосіб її завершити, але насправді не досягне своїх цілей: зміни режиму чи знищення іранської ядерної програми.
Хоча економіка Ірану справді зруйнована. Я не думаю, що слід недооцінювати серйозність ситуації в іранській економіці. Дуже високий рівень безробіття, інфляція становить 80%. Іранці зараз справді у скрутному становищі, але можуть вийти з нього шляхом запровадження плати за прохід через Ормузьку протоку, що в майбутньому стало б для них великим джерелом доходу.
Світ тепер знає, що Іран має майже повноцінну заміну ядерної зброї, як засобу стримування, у вигляді можливості заблокувати Ормузьку протоку, через яку проходить майже 20% світової нафти, й завдати серйозного удару по глобальній економіці. У майбутньому це змусить США та Ізраїль подумати двічі, перш ніж розпочинати воєнні дії.
Тож якщо іранський режим залишиться при владі, він отримає нове джерело доходів та новий засіб стримування, а США та Ізраїль втратять частину авторитету, бо не досягли своєї мети. Це не буде вдалим результатом.
Як Україна знищує нафтові доходи Росії?
З огляду на ситуацію навколо Ормузької протоки, я вважаю, що Трамп забезпечив Росії рекордний дохід від продажу нафти. Натомість Україна завдає ударів по НПЗ, складах і терміналах, портах і трубопроводах, а також по всіх об'єктах, пов'язаних з російською військовою логістикою. Чи бачите ви стратегічний ефект від цієї кампанії у фінансовому плані?
Це потребує часу, тому що Росія – десята за величиною економіка у світі. Але її слабкість полягає в тому, що вона залежить від доходів від продажу нафти й газу.
Але якби ці доходи зараз були перекриті або суттєво скорочені, це не одразу позначилося б на російському бюджеті чи на здатності здійснювати виплати. Можливо, ефект проявився б лише через кілька місяців або навіть протягом року у вигляді зростання безробіття.
Було б приємно думати, що ти завдаєш удару по певному заводу, виводиш його з ладу, і це одразу дає політичний ефект. Але Росія має значні ресурси, може перерозподілити потужності, а також, як це робила Україна, здатна відновити частину об'єктів.
Нагадаємо, що удари по балтійських портах і нафтопереробній інфраструктурі Росії серйозно послаблюють її експортні можливості та завдають значних фінансових втрат Кремля. Через перебої в роботі ключових портів Росії, стає складніше продавати нафту й наповнювати бюджет, а експорт через окремі термінали вже скоротився на 40%. За оцінками економіста Василя Фурмана, щоденні простої можуть коштувати Москві близько 200 мільйонів доларів, тому атаки на логістику мають для України як військовий, так і відчутний економічний ефект.
Це не схоже на нищівні удари, але вони є економічно ефективними. Також, на мою думку, дуже результативними вони є психологічно, бо по факту Україна переносить війну на територію Росії.
Цього росіяни ще не відчували. Це змушує їх почуватися невпевненими й замислитися про те, що війна триває вже понад чотири роки, а ситуація лише погіршується. Це важливо.
Якщо цього все одно замало і Росія далі заробляє гроші, коли світові ціни на нафту зростають, як Україні та її європейським партнерам правильно розставити пріоритети? Що ще зробити?
Я думаю, також треба застерегти від потенційної небезпеки для України. Мене турбує те, що якщо світові ціни на нафту продовжать зростати, а вони вже трохи піднялися в Європі. Люди вже скаржаться, але по-справжньому цього не відчули.
Але якщо вони відчують це протягом найближчих місяців, чи не виникне знову тиску з метою купувати більше російської нафти та газу?
Перше, що нам потрібно зробити, це не допустити, щоб ця дискусія набирала обертів, тому що знайдуться праві чи націоналістичні політики в Європі, які скажуть: "Давайте будемо реалістами. Насамперед ми несемо відповідальність за рівень життя нашого населення. Поруч є стільки ресурсів, купімо їх, бо це надзвичайна ситуація".
Це буде дуже важлива дискусія, яку варто було б запобігти, але вона розпочнеться. Крім того, щоб займати оборонну позицію і не допустити повернення російської нафти на ринок, потрібно думати й про інші способи посилення тиску.
Я вже не пам'ятаю скільки було санкційних пакетів, але їх буде більше. Я вважаю позитивом, що тепер після відходу уряду Орбана 90 мільярдів для України було розблоковано, і це важливо для українського бюджету. Мені казали, що в ньому залишалося грошей на кілька місяців, можливо, навіть тижнів.
Отже, цей фактор є важливим. Знову ж таки, це також важлива частина психологічної війни, тому що так само як Україна спостерігає, чи не зламається Росія через свої економічні проблеми, Росія мала підставу сподіватися, що через блокування цих грошей Орбаном Україна залишиться без коштів, і це змусить її піти на різні поступки. Тепер цієї надії нема.
Я думаю, що значна частина санкцій, які необхідно запровадити, має бути цілеспрямованою. Ідея запровадження вторинних санкцій щодо російської нафти зараз може бути складнішою, тому що виникне глобальний дефіцит, і люди намагатимуться отримати нафту звідусіль.
Куди веде розкол між Трампом і Європою?
Загалом, як змінилося ставлення світу до Росії за останній рік, відколи американський президент обійняв посаду? Тому що Трамп намагався відновити зв'язки з Москвою та позиціювати себе як людину, яка може розібратися з Путіним за лічені дні. Але чи відновило це статус Росії, чи показало, наскільки ізольованим і залежним став Кремль?
Це цікаво, тому що якби Трамп це зробив, це стало б миттю, яка змінила світову думку. Але оскільки Трамп вкрай непопулярний у Європі та у світі в цілому, то я думаю, що багато хто на це подивився, але не вважав, що коли президент Сполучених Штатів так чинить, то і їм варто наслідувати його приклад.
У Європі є лише кілька прихильників Трампа, перш за все Орбан, які могли б сказати: "Трамп вказує нам шлях". Але навіть така людина, як Джорджія Мелоні в Італії, яка в інших аспектах покладалася на Трампа, не зайняла такої позиції щодо Путіна.
Тому мені доволі важко знайти політиків, які підтримують Путіна і зараз перебувають при владі в Європі. Можна поглянути на "Альтернативу для Німеччини", яка може отримати значну підтримку на вересневих місцевих виборах і є проросійською.
В інших країнах є деякі партії, наприклад, у Болгарії чи Румунії, але вони ще не є вирішальними силами в Євросоюзі й також не готові робити те, на що був готовий Орбан – виступати проти консенсусу Європейського Союзу щодо Росії, блокувати рішення тощо. Тож я не думаю, що Трамп змінив думку Європи.
Трамп непопулярний у таких країнах, як Південна Африка, яка доволі прихильно ставилася до Росії, але вона серйозно постраждала від дій американського президента. Отже, якщо Трамп симпатизує Путіну і виступає проти Південної Африки, це може певною мірою зіграти на користь Україні в цій державі.
Те саме можна сказати й про Індію, яка була доволі проросійською країною і її уряд вважав себе ідеологічно близьким до Трампа, але зараз сильно роздратована ним, тому що він ввів проти неї санкції, образив її.
Це дає Україні простір для того, щоб спробувати переглянути свою аргументацію в країнах Глобального Півдня і сказати, що якщо Трамп справді любить Росію, а їм не подобається він, можливо, потрібно поглянути на ситуацію по-новому.
Мені здається, що одночасно трапляються дві речі. Роль Росії в Європі серйозно ослаблена, але роль США, як гаранта безпеки Європи, також. Є відчуття, що ми входимо в мить, коли країни шукають нові гарантії безпеки й нову архітектуру безпеки або когось, на кого можна було б покластися так, як раніше покладалися на США.
Так. Це дуже складна і потенційно небезпечна перехідна мить для Європи, оскільки Сполучені Штати Америки були гарантом безпеки Західної Європи після Холодної війни та нових країн-членів НАТО.
Дональд Трамп багато говорить і часто змінює свої позиції, але загальний напрямок все ж таки проглядається: менший інтерес до захисту Європи, менша відданість зобов'язанням перед нею, більша симпатія до Росії й іноді серйозні конфлікти з європейцями.
Так, наприклад, вони тільки-но оголосили, що збираються вивести 5 000 військових з Німеччини, і це є частиною загального переосмислення ролі Сполучених Штатів у Європі. Вони також не планують розміщувати в Європі далекобійні Tomahawk, які були частиною політики стримування Росії.
Отже, європейці розуміють, що їм потрібно більше захисту і що в певну мить треба заповнити вакуум, залишений Трампом. Він не буде при владі постійно.
Але існує думка, що навіть якщо Трампа замінить хтось інший, це може бути Джей Ді Венс, який буде не менш ворожий до Європи, або демократ, який не буде такий ворожий до Європи, але захоче зосередити витрати на внутрішніх справах чи Азії, чи на чомусь ще. Тому європейці не можуть вважати, що це є тимчасово.
Хороша новина – Європа має гроші, щоб заповнити цю прогалину. Погана новина в тому, що незрозуміло, чи є у неї рішучість витрачати всі ці гроші, чи є для цього час, бо не можна просто піти за цими ракетами великої дальності до супермаркету, купити їх і сказати: "Американці їх не доставили, тож візьмемо сотню таких". Для їхнього виробництва потрібна промислова база. Потрібен досвід, і це також стосується інших речей, наприклад, важких транспортних літаків, яких у європейців небагато.
Занепокоєння полягає в тому, що якби війна почалася завтра, у певних сферах європейцям бракувало б можливостей, і вони могли б натрапити на труднощі в протистоянні з Росією.
Однак, по-перше, більшість людей вважає, що війна не почнеться завтра, але побачимо. Також цікаво, що це знову підкреслює цінність України для всієї Європи, тому що обговорення всередині неї багато в чому зводиться до того, що вона співчуває Україні, яка воює за свободу, і треба зробити все, щоб їй у цьому допомогти.
Я думаю, що люди починають розуміти, що у багатьох важливих аспектах Україна також є щитом Європи. Той факт, що Росія досі застрягла на Донбасі, а українці з величезними втратами та мужністю стримують її та роблять це вже 4 роки, означає, що Росія не загрожує нам напряму.
Це також означає, що Україна отримала, як ми говорили в контексті Перської затоки, величезний військовий досвід, який потрібний Європі. Україна має дуже велику армію, яка готова воювати й навчилася методів сучасної війни.
Отже, наприклад, британська армія, яка перебувала в Естонії та проводила військові навчання, тренувалася разом з українськими силами, й українці виконували роль росіян, допомагаючи британцям розуміти, що означає вести війну з використанням дронів. Це дуже важливо. Україна також розробила далекобійні ракети. Зараз вона завдає ударів по Росії тими ракетами, яких у Європи немає.
Важливо! Україна під час великої війни розробила кілька ракетних систем, яких фактично немає у більшості країн Європи: насамперед це крилата ракета "Нептун" та її далекобійна версія з дальністю до 1 000 кілометрів, а також балістична ракета "Сапсан", яку порівнюють з російським "Іскандером". Крім цього, Україна створила новий клас дешевих далекобійних ракет-дронів: "Паляниця", "Пекло", "Рута", "Фламінго" і "Трембіта", здатних масово уражати цілі на великій відстані. Більшість європейських країн або не мають власних аналогів такої зброї, або залежать від спільних оборонних програм НАТО та США.
Можливо, Європа зможе розпочати спільне виробництво з українцями та навчатись у них. Я сподіваюся, що це зміцнить позиції України, щоб коли вона веде переговори з Європою на рівні ЄС, можливо, навіть на рівні НАТО, її не сприймали як країну, яка тільки просить про щось, але і як державу, яка дасть важливий внесок у європейську безпеку в той час, коли вона зараз частіше ставиться під сумнів, ніж це було раніше.
Чому політика Китаю стає все більш агресивною?
Поки Сполучені Штати ставлять під сумнів свою глобальну роль загалом, Китай використовує цю ситуацію і робить це доволі обережно. Чому імідж Китаю покращується в деяких частинах світу і яку вигоду Пекін намагається отримати з усього цього?
Я думаю, що це головна загадка XXI століття – піднесення Китаю і питання про те, чи стане він панівною державою спочатку в Азії, а потім у всьому світі, замінивши Сполучені Штати. Я думаю, що китайці намагаються грати в довгу. Тому вони бачать в агресивній політиці Трампа щодо Європи, Азії, Африки, можливість заявити про те, що на них можна покластися, що вони приязні.
Можливо, щодо них помилялися, з ними співпрацюватимуть у сферах торгівлі чи технологій. Це дійсно має значення, особливо якщо припустити, як ми всі сподіваємося, що суперництво між Штатами та Китаєм не закінчиться війною.
Це реально, оскільки обидві країни готуються до війни, але сподіваємось, що вона не розпочнеться. У такому разі це перетвориться на економічне та технологічне суперництво, і воно залежатиме від рішень третіх країн.
Чи вирішать країни Європи, Африки чи решти Азії запровадити китайські технології?
Взяти 5G з Китаю, тому що це дешево. Можливо, використовувати відкриту модель китайського штучного інтелекту замість американської моделі. Завдяки таким рішенням Китай набирає сили. Я вважаю, що саме тому він робить все можливе, щоб показати себе більш стабільною альтернативою Сполученим Штатам.
Це надзвичайно, оскільки мовиться про авторитарну однопартійну державу, тісно пов'язану з Росією, яка вже показала, що готова використати свій вплив.
На нинішньому етапі дипломатії саме Америка демонструє свою силу, а Китай намагається відігравати роль посередника. Тепер все може змінитись. 5 чи 6 років тому у Китаї був період агресивної дипломатії, коли він загрожував країнам. Він вбив індійських військових на кордоні між Індією та Китаєм, припинив торгівлю з Австралією, оскільки йому не подобалася критика з її боку.
Китайці були агресивними, але зрозуміли, що це створює їм погану репутацію, тому тепер вони поводяться набагато обережніше і намагаються показати себе як стабільну силу, тоді як американці поводяться агресивніше.
Читайте Китай веде свою гру: Сі Цзіньпін використав візит Трампа, щоб підкреслити слабкість США
Я очікую, що після Трампа Америка також відступить від цього і спробує повернутися до політики налагодження дружніх відносин та використання дипломатії. Але наразі те, як адміністрація Трампа поводиться у світі, дає Китаю можливість, і вона також підкріплюється тим фактом, що хоча він має внутрішні економічні проблеми, він також є дуже технологічно розвиненим, і це змінює його імідж.
15 років тому ви сказали б, що Китай – це дешева робоча сила та фабрики, які можуть виробляти товари за нижчою вартістю, ніж Захід. Але зараз Китай є світовим лідером у сфері електромобілів. Його автомобілі не тільки дешевші за західні, а й часто кращі.
Китай домінує на світовому ринку рідкісноземельних металів, які мають вирішальне значення для різних галузей промисловості. У сфері відновлюваної енергетики країна просунулася у розвитку сонячної енергетики й акумуляторних технологій.
Вона лідирує у деяких галузях майбутнього. Це також покращує імідж країни. Це робить її сучасною. Але все може змінитись: Сі може зробити велику помилку, а США – зібратися.