Як Бісмарк об'єднав Німеччину "залізом і кров'ю" і чому це стало бомбою для усієї Європи
Німеччина на середину ХІХ століття залишалася географічним поняттям, але не політичною реальністю. Аж поки у вересні 1862 року на політичну арену Пруссії не вийшов чоловік, який назавжди зламав старий європейський годинник і зібрав з його деталей власну, небачену досі машину – Отто фон Бісмарк.
Його історію часто зводять до знаменитої формули про "залізо і кров", але за нею стоїть набагато ширша драма. І 24 Канал розповість про неї трохи докладніше.
Хто такий Отто фон Бісмарк, архітектор Realpolitik?
Європа середини ХІХ століття нагадувала складний, але крихкий годинниковий механізм, де кожна шестірня була ретельно відкалібрована дипломатами на Віденському конгресі 1815 року. Цей механізм мав єдину мету – не допустити появи нової гегемонії, здатної повторити руйнівний марш Наполеона Бонапарта. Німецький союз на той час був строкатою ковдрою з 39 незалежних держав, королівств, герцогств та вільних міст, що мали спільну мову та культуру, але були паралізовані політичною роздробленістю та нескінченним суперництвом двох головних хижаків – Австрійської імперії Габсбургів та Прусського королівства Гогенцоллернів.
І так тривало, аж поки політичну кар'єру не почав робити Отто фон Бісмарк. Він не був ані романтиком, ані ідеалістом. Бісмарк – типовий прусський юнкер, консерватор, зверхній до ліберальних ідей революції 1848 року, коли німецькі інтелектуали намагалися об'єднати країну через парламентські дебати та конституційні петиції. Для нього політика була мистецтвом можливого без сентиментів. Цей підхід увійшов в історію під терміном Realpolitik – політика, заснована на прагматизмі, силі та національних інтересах, а не на моральних чи ідеологічних догмах (найяскравішим представником сьогодні такої є президент США Дональд Трамп).
30 вересня 1862 року, щойно ставши міністром-президентом Пруссії, Бісмарк виступив перед бюджетним комітетом прусського ландтагу. Парламент відмовлявся фінансувати військову реформу, і Отто кинув їм в обличчя слова, які стали пророчими: "Не промовами й рішеннями більшості розв'язують великі питання епохи – це була суттєва помилка 1848 і 1849 років, – а залізом і кров'ю". Це не була просто красива метафора, а програма дій: "залізо" означало індустріальну міць Пруссії, її заводи, які вже відливали найкращі у світі гармати, і її розгалужену мережу залізниць, а "кров" означала повну готовність застосувати бездоганну армію.
Найголовніше про Бісмарка та його політику: дивіться відео WAS_UA
Три кроки до імперії
Щоб зшити Німеччину під егідою Пруссії, Бісмарку потрібно було усунути конкурентів – Австрію, яка традиційно домінувала у німецькому світі, та Францію, яка панічно боялася появи сильного сусіда на східних кордонах. Бісмарк розіграв цю партію у три ходи, як геніальний шахіст. Спершу Данський гамбіт у 1864 році – приводом стала заплутана криза навколо герцогств Шлезвіг та Гольштейн. Бісмарк втягнув Австрію у спільну війну проти Данії, данців швидко розбили, а герцогства поділили між переможцями. Але цей поділ був пасткою Бісмарка – спільне управління територіями неминуче створювало тертя між Пруссією та Австрією.
Другим кроком стала війна 1866 року. Забезпечивши нейтралітет Росії, яка пам'ятала підтримку Пруссії під час польського Січневого повстання у 1863 – 1864, та Франції, якій Бісмарк дав туманні обіцянки територіальних компенсацій, Пруссія спровокувала конфлікт з Австрією. Європа очікувала довгої, виснажливої кампанії, але прусська армія з новими гвинтівками Дрейзе, які дозволяли стріляти лежачи й утричі швидше за австрійців, та блискавичними перекиданнями військ через залізниці, розгромила австрійців усього за 7 тижнів.
Тут проявився геній Бісмарка як дипломата. Всупереч бажанню короля Вільгельма I та генералів, які хотіли тріумфально увійти до Відня, Бісмарк наполіг на м'якому мирі. Він не відібрав у Австрії жодного клаптика її споконвічних земель. Його мета була іншою – назавжди виключити Австрію з німецьких справ. Так виник Північнонімецький союз під повним контролем Берліна. Південні німецькі держави (Баварія, Вюртемберг, Баден) залишалися незалежними, але були пов'язані з Пруссією таємними військовими договорами.
Третім кроком стала пастка для Франції у 1870 – 1871 роках. Бісмарк розумів, що лише зовнішня загроза змусить південних німців добровільно об'єднатися з північними, тож йому потрібна була війна з Францією, але не аби яка, а щоб Французьку імперію Наполеона III можна було б записати в агресори. І така нагода трапилася під час кризи навколо іспанського престолу. Французький посол зустрівся з королем Вільгельмом I у курортному містечку Емс і висунув зухвалі вимоги, а Бісмарк описав конфлікт у так званій "Емській депеші" у такий спосіб, що та звучала як образа.
Опублікована у пресі депеша спричинила вибух націоналістичного гніву в обох країнах. Обурений Наполеон III оголосив війну Пруссії – тобто зробив саме те, чого Бісмарк чекав. Німці французьку армію розгромили з небаченою швидкістю. У вересні 1870 року під Седаном у полон здався сам імператор Наполеон III разом зі стотисячною армією. Це був шок для всього світу.
Повна історія Отто фон Бісмарка та створення Другого Рейху: дивіться відео IstoriyaBezMifiv
Як за Бісмарка сформувався новий баланс сил у Європі?
18 січня 1871 року відбулася подія, яка стала найвищим приниженням для Франції та апогеєм життя Бісмарка. У Дзеркальній залі Версальського палацу, резиденції французьких королів, під гуркіт гармат, що обстрілювали обложений Париж, прусського короля Вільгельма I проголосили Німецьким імператором (Кайзером). Німеччина об'єдналася, народився Другий Рейх. І наслідки цього для Європи були тектонічними – баланс сил, встановлений у 1815, був знищений. У серці континенту, де раніше стояв наче вакуум, раптово виникла колосальна імперія на понад 40 мільйонів людей, з потужною економікою, передовою наукою та нездоланною армією.
Франція, втративши Ельзас і Лотарингію та сплативши величезну контрибуцію, затаїла глибоку жагу реваншу. Розуміючи це, Бісмарк після 1871 року різко змінив свій курс. З палія воєн він перетворився на головного миротворця Європи. Протягом наступних двох десятиліть він створив неймовірно складну систему альянсів (Союз трьох імператорів, Троїстий союз, Договір перестрахування з Росією), мета якої була одна – тримати Францію у дипломатичній ізоляції та не допустити війни на два фронти для Німеччини.
У підсумку Отто фон Бісмарк побудував державу, яка була занадто великою для Європи, але занадто малою, щоб домінувати у світі. А проте створена ним складна система стримувань і противаг трималася тільки на його особистому генії. Коли у 1890 році молодий і амбітний кайзер Вільгельм II відправив "залізного канцлера" у відставку, дипломатична архітектура почала руйнуватися. Німеччина відмовилася від союзу з Росією, що штовхнуло Петербург в обійми Парижа. І кошмар Бісмарка – війна на два фронти – став реальністю у 1914 році, що призвело до катастрофи Першої світової війни, а згодом і Другої.