А завершилося поразкою, масовими репресіями та новою хвилею русифікації. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чому Польща повстала проти Росії у січні 1863?

Січневе повстання 1863 – 1864 років проти Росії стало не просто черговим вибухом польського спротиву, а драматичною межею, після якої імперська влада ще сильніше затягнула зашморг. Та починалося все не з доброї волі, а за жахливих історичних обставин, коли польське питання нагадувало годинникову бомбу, сховану просто під підлогою Європи.

Формально – Польщі не існувало, була лише пам'ять про Річ Посполиту, поділену між Росією, Пруссією та Австрією після трьох поділів 1772, 1793 і 1795 років. Навіть попри те, що після Віденського конгресу 1814 – 1815 років на мапі знову з'явилася польська держава – бо вона була під російським імперським контролем і не мала справжнього суверенітету. Це відбилося навіть у назві – Царство Польське, як його за зручною традицією зображали у Росії (на Заході частіше звучало "Конгресова Польща", чи ще коротше – "Конгресувка").

Ясна річ, полякам це все не подобалося. Після придушення масштабного руху 1830 – 1831 років у підросійській Польщі стовпчик політичного термометра дійшов до позначки "скоро буря". Наростали гнів, приниження, втома від нагляду і віра у те, що національна гідність не може вічно жити на ланцюгу. У такому середовищі польський національний рух дедалі більше покладався на підпілля та ідею чергового повстання. Тим більше що революційні хвилі Європи 1848 року теж не дали Польщі бажаного результату.

Але у якийсь момент ще виникла надія, що все може змінитися. Після сходження на престол імператора Олександра II у 1855 році було скасовано воєнний стан, оголошено амністію політичним в'язням, призначено нового архієпископа Варшави, а цензура стала трохи м'якшою. У 1862 році Олександер Вельопольський став намісником (керівником цивільної адміністрації) Польського королівства, і це теж скидалося на спробу домовитися з частиною польської еліти та послабити радикалів. Але компроміс "не зайшов", бо для багатьох поляків він уже запізнився на десятиліття.

У 1861 році у Варшаві почалися патріотичні демонстрації, а впродовж 1862 вони посилилися. Російська влада відповідала насильством, і кожен такий крок не гасив спротив, а лише підкидав у вогонь нові дрова. На осінь та зиму 1862 року змова вже не була лише розмовою у вузьких колах – вона ставала реальним планом дії.

Що варто знати про Січневе повстання поляків 1863 – 1864 років: дивіться відео IstoriyaBezMifiv

Яким був перебіг Січневого повстання – від перших виступів до поразки?

Вельопольський спробував загасити напругу оригінальним ударом – проти ночі 15 січня росіяни провели надзвичайний призов до армії, спрямований проти молодих людей, які очолювали демонстрації. Але історія зіграла проти імперської логіки – лідери національного руху проголосили повстання. А разом із цим виник Тимчасовий національний уряд, який мав очолити боротьбу і прокласти шлях до незалежної Польщі.

22 січня 1863 року почалося повстання. Мовилося не про одну велику битву чи швидкий наступ – бойові дії тривали майже одночасно у різних частинах Польщі та на сусідніх землях колишньої Речі Посполитої, зокрема й українських. Вони розтягнулися більш ніж на рік і набули форми партизанської війни. Польські сили не могли дозволити собі великі фронтові бої, тому повстанці діяли невеликими загонами, нападаючи на окремі російські підрозділи, військові пости, транспорт і адміністративні об'єкти.

Перший етап повстання пройшов під знаком швидкого поширення виступів і великої надії на загальне піднесення. У різних регіонах формувалися повстанські загони, виникали місцеві структури підпільної влади, а керівництво намагалося перетворити стихійні виступи на координований рух. Проте було зрозуміло, що людям бракує сильного єдиного центру управління, озброєння і стабільного постачання.

Російська влада відповіла системним військовим і поліцейським тиском. Проти повстанців застосовували регулярні частини, каральні загони, арешти, облави й блокування місцевості. Повстанські формування зазнавали втрат, відходили в ліси, маневрували й знову з'являлися в інших місцях. Саме тому конфлікт затягнувся більш ніж на рік і набув форми виснажливої боротьби без жодної вирішальної битви, здатної змінити ситуацію.

У підсумку – попри окремі успіхи повстанців, їм не вдалося ні втримати великі території, ні здобути суттєву міжнародну підтримку, ні створити повноцінну армію. До 1864 року рух був уже значно ослаблений, а російська влада послідовно придушувала останні осередки спротиву. Тож Січневе повстання завершилося цілковитою поразкою.

Якими були наслідки Січневого повстання для Польщі та причини поразки: дивіться відео igor..518

Зверніть увагу: щоб залучити у повстання та на свій бік українців, керівники повстання видали "Золоту грамоту" українською мовою. Вони обіцяли селянам землі, свободу віросповідання, рівні права мови у школах та судах. До активного вжитку повернули гасло, що виникло ще 1831 року – "За нашу і вашу свободу!"

Проте українські селяни повстання не підтримали, адже бачили серед учасників хіба польських панів, які століттями їх дурили. Найстрашнішим же наслідком Січневого повстання для України став спалах російського шовінізму. Імперія заявила, що українська мова та культура – це "польська інтрига", а ще й видала сумнозвісний Валуєвський циркуляр.

Які катастрофічні наслідки мало Січневе повстання для Польщі?

За приблизними оцінками, у бойових діях під час повстання взяли участь близько 200 тисяч поляків, при цьому приблизно 30 тисяч перебували у полі одночасно. Та розв'язка для них була жорстокою. Після придушення повстання тисячі поляків відправили до Сибіру, сотні стратили, а міста й села на польських землях зазнали руйнувань.

Після поразки Польща втратила всі рештки автономії, плюс почався найжорсткіший період русифікації. Навіть Варшавську Головну школу перетворили на російський університет (у 1869 році), а шкільна система потрапила під інтенсивний ідеологічний контроль. Тобто тепер імперія прагнула не допустити умов, за яких виникають повстання, а для цього – змінити сам ґрунт, на якому виростав польський спротив.

Освіта, мова, адміністрація, пам'ять – усе це стало мішенню. Російська влада діяла не лише штиками, а й холодним та міцним інструментом асиміляції. Саме тому 1863 – 1864 роки в польській історії – це не лише невдала спроба вибороти незалежність, а й момент, коли боротьба перейшла в іншу площину. У підпільне навчання, культурний опір і довгу політичну витривалість.

А проте ще впродовж десятиліть поляки не мали розкоші й надіятися на "зручний момент" для відновлення державності. Все змінила тільки Перша світова війна та розпад великих європейських імперій.