Іноземці у збірній України. ЧАСТИНА І

Для кращого розуміння їх місця та ролі в українському футболі, представляю Вашій увазі своєрідний рейтинг ТОП-10 варягів у синьо-жовтій формі.

№ 10

Марко Девіч, форвард.

Представник Балканського півострову в національній збірній України. Марко народився та розпочинав свій футбольний шлях у Белграді. У тодішньому чемпіонаті Сербії та Чорногорії Девіч встиг пограти за цілий ряд посередніх клубів “Звездара”, “Железник”, “Раднички” та “Вождовац”. Саме з останнього клубу в 2005 році він перебрався до луцької “Волині” Віталія Кварцяного. В 2006 році Девіч перейшов у харківський “Металіст”, в якому практично одразу ж став гравцем основи та лідером команди.

Сезон 2007/2008 став найуспішнішим у кар’єрі Марко – в 27 матчах він забив 19 голів. В 2008 році він прийняв українське громадянство. З того часу він провів 4 матчі за національну збірну України. Проте з приходом на тренерський місток збірної тренера “Металіста” Мирона Маркевича можна прогнозувати, що 26-річний гравець матиме ще не один шанс проявити себе у головній команді України.

№ 9

Сергій Кормильцев, півзахисник.

Сергій Кормильцев – уродженець м. Барнаул Алтайського краю, Російської Федерації. Більшу частину своєї кар’єри він провів у Росії. В 1998 році він перейшов із “Уралана” (Еліста) в київське “Динамо”. Прийшов він тоді у команду разом із ще двома росіянами Артемом Яшкіним та Сергієм Серебренніковим. Всі троє в 2000 з ініціативи Валерія Лобановського прийняли українське громадянство.

До України Кормильцев встиг зіграти 1 товариський матч за збірну Росії проти Бразилії. В період 2000-2004 років Кормильцев провів 15 матчів за українську збірну, 4 з яких у відборі до Чемпіонату Європи 2004 року. З приходом на тренерський місток Олега Блохіна до збірної більше не залучався.

Кормильцеву не вдалося закріпитися у київському “Динамо”. В 2000 році він перейшов до московського “Торпедо”. За його перехід київський клуб виручив 0,5 млн. доларів. Футбольну кар’єру Кормильцев завершував у рідному “Динамо-Барнаул”, у якому зараз працює тренером.

№8

Сергій Скаченко, форвард.

Сергій Скаченко – уродженець далекого Казахстану. Саме там у команді “Трактор” із Павлограда він і починав свою кар’єру. Потім переїхав до України, де пограв за “Металіст” (Харків), “Темп” (Шепетівка) та “Динамо” (Київ).

Прийнявши українське громадянство, Скаченко грав за збірну протягом 1994-2002 років. В головній команді країни він провів 15 матчів, у яких тричі зумів засмутити голкіперів команд-суперниць. Найуспішнішим його матчем можна вважати надпринципове протистояння у відборі до Чемпіонату Європи 2000 року із збірною Росії. Україна в Києві перемогла з рахунком 3:2. Один із голів забив саме Скаченко.

Скаченко багато пограв за кордоном. Найвідомішими його клубами були московське “Торпедо” та французький “Метц”. Окрім того Скаченко відзначався у корейському, японському, швейцарському та азербайджанському чемпіонатах. Після закінчення кар’єри Скаченко оселився у Москві, де деякий час працював у тренерському штабі місцевого “Торпедо”.

№7

Сергій Серебренников, півзахисник.

Народився Сергій у столиці Бурятії місті Улан-Уде. До “Динамо” пограв у цілому ряді другорядних російських клубів. Йому як і Кормильцеву та Яшкіну також не вдалося закріпитися у київській команді. Тим не менше він не перейшов до складу якогось українського чи російського середнячка, як це часту буває з футболістами, які випадають із динамівської обійми.

Серебренников у 2000 році відправився підкоряти бельгійський чемпіонат, та ще й в один із найтитулованіших місцевих клубів “Брюгге”. Потім він пограв у “Шарлеруа” й нарешті опинився у клубі “Серкль Брюгге”. Саме тут йому вдалося на повну міру розкрити свій потенціал і стати одним із лідерів команди, з якою він нещодавно продовжив контракт до 2013 року.

За збірну Серебренников провів 12 матчів. Допомагав збірній у відборі до Чемпіонату Європи – 2004. Забив один гол у матчі проти Вірменії (2:2). Олег Блохін ще викликав Серебренникова на один товариський матч перед Чемпіонатом світу 2006 року, проте на мундіаль його не взяв.

№6

Олександр Горшков, півзахисник.

Український футболіст, який багато пограв як удома так і в сусідній Росії. Уродженець луганської області пограв “Стахановець”, київський СКА, вінницьку “Ниву” та одеський “Чорноморець”. В 1996 році перейшов до сочинської “Жемчужини”. Потім – до петербурзького “Зеніта”. Саме із “Зенітом” пов’язані найбільші футбольні успіхи Горшкова. За команду із Північної російської столиці він провів 253 гри, у яких забив понад 30 голів.

По ходу виступів у російському чемпіонаті Горшков прийняв російське громадянство і зіграв два товариські матчі у збірній Росії. Проте згодом згадав про свою історичну Батьківщину. ФІФА дозволила йому грати за Україну, якій він узявся активно допомагати у відборі до Чемпіонату Європи 2004 року. За Україну він зіграв лишень 4 матчі, у яких забив 2 голи. Тим не менше голи Горшкова мали величезне значення. Так, він потужним дальнім ударом з льоту зрівняв рахунок у матчі із іспанцями (2:2). Згодом забив важливий м’яч у надрезультативному матчі проти Вірменії (4:3). Потім, за словами Олега Блохіна, Горшков відмовився від виступів за збірну, мотивуючи це безперспективністю та бажанням сконцентруватися на клубні кар’єрі.

Горшков повісив бутси на цвях у 2008 році. Проте з футболу він не пішов і зараз працює тренером у молодіжній команді “Зеніта”.

TO BE CONTINUED ...