Інші країни теж мали свої псевдореспубліки, як на Донбасі

Слободан Мілошевич був "протечією" Володимира Путіна. Серби, що лишилися жити за межами країни, для нього слугували лише ресурсом.

До теми Яку авантюру задумала Росія, щоб назавжди позбавити Україну ОРДЛО

Він намагався за їхньої допомоги зберегти вплив на колишні частини Югославії, що прагнули незалежності. На поле бою перетворилися 2 нові країни – Боснія та Хорватія.

У Боснії й Герцеговині мешкали:

• боснійці-мусульмани;
• православні серби;
• хорвати-католики.

"Республіка Сербська" як аналогія до реалій України

У 1992 році боснійські серби за підтримки Белграда заявили про створення "Республіки Сербської". Політичним лідером боснійської псевдореспубліки став психіатр Радован Караджич. Військовим лідером – генерал югославської армії Ратко Младич.

Офіційний Белград дотримувався приблизно тієї ж позиції, що й Москва. Публічна дипломатична підтримка й непублічна – військова.

Через кордон Сербії до "невизнаної республіки" перекидали техніку, боєприпаси, добровольців.

М'ясорубка тривала майже 4 роки. Забрала більш як 100 тисяч життів і завершилася у рамках сценарію, який сьогодні Кремль нав'язує Україні.

Легалізована "республіка"

За Дейтонськими угодами, що ознаменували завершення війни, Захід наполіг на збереженні "Республіки Сербської" як окремого формування в межах Боснії.

Зауважте! Її представники здобули третину місць у парламенті країни, а сам анклав отримав право вето на спільні рішення. Повноваження центральної влади різко скоротилися на користь регіональної.

Як наслідок, сучасна Боснія і Герцеговина нагадує історію про лебедя, рака і щуку. Вона не здатна ані на компроміс, ані на ефективний розвиток. Система держуправління склалася громіздка й неефективна.

Те, що самого Мілошевича немає на світі вже багато років – не обнуляє це статус-кво. Те, що він створив для стримування Боснії, і далі існує, попри крах автора ідеї.

Смерть Мілошевича не скасувала "Республіку Сербську" / Фото EPA

Хорвати теж мали свій різновид "республіки"

Саме тому Україні варто придивитися до прикладу Хорватії. У цій країні незабаром після розпаду Югославії також почалася війна. Хорватські серби 1991 року створили на території держави "Сербську Країну" – ще один різновид "республіки".

Цей анклав так само користався підтримкою Белграду, але керівництво Хорватії, на відміну від Боснії, до останнього не погоджувалось на реінтеграцію бунтівної території за чужими правилами. Хоча такі спроби були.

У січні 1995 року американський посол Пітер Гелбрайт пропонував сторонам конфлікту план "Загреб-4". Відповідно до цього плану частина бунтівних територій здобувала автономію, частина – інтегрувалася до складу країни.

Однак хорватський президент Франьо Туджман відкинув цей варіант як неприйнятний, хоча вголос і пообіцяв розглянути його – у віддаленій перспективі.

Воєнні операції повернули територію, але забрали життя

Переговори хоч і тривали та радше про людське око. Офіційний Загреб вичікував, коли Белград почне тонути у власних проблемах. За 4 роки після початку війни хорвати цього дочекалися.

У 1995 році хорватська армія провела 2 воєнні операції під назвами "Блискавка" та "Буря". Унаслідок першої був узятий під контроль сербський анклав Західна Славонія, внаслідок другої – решта територій Сербської Країни.

Варто прочитати Путін з дитсадка прищеплює дітям Донбасу ненависть до України

Ставлення до цих операцій досі неоднозначне. Окрім відновлення територіальної цілісності їхнім результатом стали біженці та жертви серед мирного населення.

Україна має обрати свій шлях

Україна сьогодні опинилася на роздоріжжі. Одна дорога веде її до повторення боснійського досвіду. Друга – до хорватського.

У першому випадку ми втратимо право визначати своє майбутнє. У другому – доведеться звикати до життя в умовах гібридної війни та воєнних ескалацій. Проте хто сказав, що на війні буває інакше?