"Кікімори" для снайперів і розвідників ЗСУ: як волонтери у Бучі створюють маскувальні костюми

"Кікімори" для захисників бувають у формі комплекту – куртка та штани, і пончо – своєрідного плаща. Останні, до речі, створюються руками учасників волонтерського руху "Бучанські мавки". Його організаторкою є мешканка Бучі Катерина Кондрашонок. Про особливості маскувальних костюмів для захисників та історію волонтерської діяльності, яка бере початок з відгуку лише на один пост в соцмережі, – читайте в статті 24 каналу.

Важливо Зараз набагато страшніше, – бойовий медик про роботу на фронті, травми і радянські стереотипи

Все почалося з допису у фейсбуці

Сама Катерина пригадала, що все почалося з кличу, який вона побачила у фейсбуці. Там шукали людей, які мають в'язальні нитки темних кольорів.

Я почала збирати ці нитки. Потім подумала, що повідомлення давно гуляє в мережі, тому треба передзвонити і перепитати, чи взагалі воно ще актуальне. І Олена з Кам'янця-Подільського сказала, що ниток багато, але рук не вистачає – давайте ви самі організуєте. І я ризикнула,
– згадала Катерина Кондрашонок.

Однак ризикувала Катерина не одна, а разом із сусідами-однодумцями. Спершу вдалося знайти приміщення –  підвал одного із будинків, який безкоштовно надав його мешканець. Далі на черзі станок – робота сусіда. Інші матеріали шукали власноруч:

• для фарбування тканини використали пів бочки, що мали у господарстві ОСББ,
• туристичні газові балони вдалося знайти зусиллями знайомих,
• а перший розкрійний стіл майстрували також самостійно, щоправда, лише жіночими силами.

Бучансько-Ірпінський об'єднаний міський військовий комісаріат, від якого волонтери й отримали свої перші замовлення, допоміг з оснащенням станками та лавками.

Тепер же це повноцінний хаб ініціативних бучанців. У ньому все на своїх місцях:

• відділена зона плетіння "кікімор",
• впорядковані коробки із матеріалами, презентами для військових,
• імітований гардероб і навіть дитячий куточок, щоб маленькі українці набиралися духу незламності свого народу, допоки їхні батьки майструють костюми.

Як відбувається плетіння сіток / Фото надане 24 каналу

Як влаштована робота волонтерів і чому їх називають мавками

Робота тут налагоджена: волонтери приходять у вільний час і сідають за виготовлення маскувальних костюмів, щоб виконати замовлення вчасно. Частина бучанців, що живе поруч, працюють з дому, поєднуючи волонтерство із доглядом за дітьми, онуками, справами по дому, власними хобі.

Зусиллями п'ятьох осіб "кікімора" в екстреному випадку створюється за один день, з урахуванням сумлінної роботи зранку і до вечора. У звичайному темпі на плетіння двох пончо потрібно до трьох діб.

Волонтери ж переконані, що костюми, які їм вдається виготовляти за такий короткий термін, не лише захисні, а й трохи міфічні. Не дивно, що волонтерський рух теж отримав доволі символічну назву – "Бучанські мавки". Організаторка ініціативи Катерина пояснює, що називати себе "кікімористами" не хотіли, бо ж і не звучить, і слово аж ніяк не викликає хороші асоціації. Натомість спільними зусиллями знайшли альтернативу на користь назви істоти з рідної української міфології:

Ми мавки – дівчата, які несуть хороше, створюють захист для наших бійців, але костюм кікімори, який створюємо, демонічний. І таким чином ми знищуємо наших окупантів. Ми, тобто мавки, красиві дівчата, які можуть стати "кікіморами", що рватимуть усе на своєму шляху заради своїх дітей, своєї землі. Тобто є дві сторони – ми красиві, хороші, поки нас не чіпають,
– пояснила Катерина.

Тепер же ці мавки щоденно роблять крок на зустріч спільній перемозі, використовуючи власну зброю.

Бучанські волонтери під час роботи / Фото 24 каналу

Виготовлення "кікімор" вимагає зосередженості та особливої уваги

Процес виготовлення "кікімор" для захисників поетапний: кожен учасник цієї системи важливий. Він вимагає зосередженості, особливої уваги і ще більшого натхнення. Проте, ще більше захоплює те, з якою легкістю це роблять волонтери.

Перший етап – викрійка сітки, яка є основою маскувального костюму. Здавалося б, усе просто, однак складність полягає в істинній швейцарській точності: залежно від необхідного розміру треба порахувати кількість клітинок, бо ж сантиметри тут безсилі. І не менш важливо зробити це із мінімальними витратами та максимальною економністю.

Для однієї "кікімори" треба два прямокутних шматки сітки:

• великий, який і стане основою плаща,
• маленький – для капюшона.

Першу сітку для маскувальних костюмів волонтерка купила за власний кошт. Потім відкрила окремий рахунок для донатів на матеріали та фурнітуру. Кошти збирають і за допомогою благодійних аукціонів, на яких бучанці продають патріотичні вироби, зроблені своїми руками.

Люди відгукуються дуже швидко. Проблем з матеріалами немає. Проблема – вільні руки,
– зазначає активістка.

Далі ця сітка потрапляє в руки майстринь, які обв'язують її по краях та вставляють шнурівку. У такому вигляді вона готова потрапити на станок – дерев'яний каркас із гвіздочками, які слугують як кріплення. Тут і починається основний етап – "плетіння".

Що використовують волонтери для плетіння "кікімори"

Перші "кікімори" виготовляли з мішковини, це були кавові мішки. Їх нарізали клаптиками 25 на 25 сантиметрів або 30 на 30 сантиметрів, потім дерли на ниточки. Тож, перші "кікімори" були саме з ниточок".

Вага однієї такої "кікімори" – близько 2 кілограмів. Наталія Беляєва, яка часто приходить до хабу і розпорює пофарбований матеріал, ділиться порадами: "Ниточки поклали, відрізали, щоб рівненькі були і потім вони у дівчат гарно лягали на сітці".

Жінка робить це дуже вправно і швидко, лише інколи переривається витерти сльози, коли подруги мимоволі згадують у розмовах про її рідне Запоріжжя, з якого вона вимушено виїхала. Але вмить бере себе в руки і знову береться за нитки.

Як працюють "Бучацькі мавки" / Фото надані 24 каналу

 

"Хочу, аби внучата повернулися додому": про мотивацію волонтерів

Значно легшими виходять костюми зі спанбонду – синтетичного матеріалу. До того ж він не промокає і маскує не гірше. Тож тепер бучанські волонтери надають перевагу саме йому, проте залишають і декілька рядів ниток. Велике значення має і колір матеріалу – у хабі багато заготівель з невеличкими смужками кольорів хакі, сірого, чорного, гірчичного, коричневого – у залежності від місцини, де доведеться маскуватися українським захисникам. Найчастіше бучанці плетуть костюми для військових на східному та південному напрямках.

Зокрема, Діна Каминська, що теж часто долучається до ініціативи, щиро вірить, що зимова "кікімора" вже більше не знадобиться захисникам та захисницям на фронті, бо ж перемога близько. Вона вплітає почергово нитки та спанбонд, зав'язуючи їх на вузол, на сітку з обох боків – спини і живота. Особливість полягає у правильній розробці схеми для плетіння.

Коли починається тільки плетіння "кікімори", то всі разом розробляємо схему, щоб вона була максимально щільною. Ще орієнтуємося по сітці: якщо вона дуже маленька, то ми робимо більші проміжки, якщо більша – додаємо більше спанбонду,
– пояснила Діна Каминська.

Проплітаючи кожен ряд жінка уважно перевіряє, чи немає прогалин. Важливо, аби знизу плетіння було рідшим, натомість груди, плечі і голова мають бути максимально замаскованими. Під час цього Діна розповідає, на скільки сильно вірить, що її старання допоможуть військовим повернути всі тимчасово окуповані території.

Особливо сильно жінка мріє про повернення до складу України рідного Луганська. З нього вона виїхала ще у 2014 році – спершу у Сєвєродонецьк, а потім вже у 2015 році на Київщину, з якої теж довелося тікати. Втім, жінка не втрачає оптимізму:

Мені дуже хочеться, щоб моє рідне місто було звільнене. Я в першу чергу поїду додому швидкісним потягом №20 Київ – Луганськ. Уже всім про це сказала. Але все одно повернусь сюди (в Бучу – 24 канал).

Мотивація – те, що об'єднує всіх, хто долучається до створення захисних костюмів. Галина Колісник, яка за лічені хвилини створює ряд зі спанбонду на сітці, теж має власне обґрунтування волонтерської діяльності:

"Головна моя мотивація ходити на "кікімори" – це, щоб швидше мої внучатка повернулись із Польщі додому в Гостомель".

Матеріал, з якого і виготовляють "кікімору" / Фото надане 24 каналу

Тут кожен має внутрішню мотивацію, яка з кожним днем лише сильнішає. Наприклад, Василь Максименко приїжджає до Бучі із сусіднього деокупованого Ірпеня. Чоловік взявся до плетіння "кікімори" для своєї доньки, яка зараз на фронті.

Хочу навчитися плести такі "кікімори". Можливо, спробуємо запустити самі в роботу таке діло, хоча це дуже важко,
– ділиться чоловік, якого волонтерки лагідно називають "профі".

Самі ж учасники руху "Бучанські мавки" розповідають, що навчитися нескладно, головне мати власне бажання. Наразі "Бучанські Мавки" створили 117 маскувальних костюмів двох видів:

• 134 плащі,
• 26 каверів.

І це без врахування кількості виготовлених "підпопників", матраців, подушок, шкарпеток та чохлів.

Кількість виготовлених виробів / Фото 24 каналу

"Ми беремо в руки зброю свою і боремося всі разом за свою свободу, за своє життя. За бажанням можна долучитися. Завжди, коли люди нові приходять, я кажу: "Не всі можуть сидіти, в'язати на одному місці. Ви спробуйте різне, тоді ви знайдете те, що до душі. Але обов'язково це має вам подобатися". Туди треба все передавати з позитивною енергетикою – це в мене основні вимоги!", – розповіла головна "Бучанська мавка" Катерина.

І так щоденно, навіть у вихідні, бучанці разом йдуть до перемоги: плетуть "кікімори", розповідають про своє життя та мріють. І точно знають, що роблять це не дерма. Бо ж після кожного: "До побачення, мене завтра не буде, бо мені на роботу. Але я буду післязавтра!", точно настане довгоочікуваний переможний день і повернення захисників та захисниць додому.

Авторка розмови – Дарина Хаміна.