Коротко про важливе: кілька меседжів з приводу відставки Абромавичуса

На ці питання відповів виконавчий директор "Фонду Блейзера" Олег Устенко.

1. Радянська система

Цілком очікуваним було абсолютно повний опір існуючої в Україні старої радянської системи будь-яким можливим змінам. Це опір повинен був йти не тільки на верхньому рівні, а й на рівні середнього бюрократа. Однією з основ життя "радянського" бюрократа є забезпечення свого виживання, а, отже, ніколи і ні за яких умов він не піде на зниження своєї ролі та повноважень. Він знайде сотні причин, чому це не можна робити. Більше того, українські радянські бюрократи (навіть якщо вони молоді і ніколи не жили в СРСР) вельми непогано набили руку в пафосній риториці і знають, як захищатися від будь-яких нападок на себе. Не варто говорити, що чітка економічна мотивація при цьому — власні гроші. Не амбіції, а саме гроші. І не зарплата в кілька тисяч гривень, а реальні гроші. "Дилетант з приватного сектора" цій старій бюрократичній системі не потрібен. Вона повинна була намагатися його негайно відторгнути.

2. Абромовичус – не радикал

Абромавичус ніколи не був радикальним реформатором. Його трагедія в тому, що на словах він хотів широкомасштабних реформ, але на ділі нічого особливо радикального робити не хотів. На мій погляд, у нього було 2 основні завдання, про які я говорив як у публічній, так і не публічній площині, з якими він не впорався.

Завдання №1. Негайно провести регуляторну гільйотину. Дуже коротко — суть реформи зводиться до того, що одномоментно відсікаються всі ті законодавчі акти і нормативи, які класифікуються як "недружні" по відношенню до бізнесу. Судячи з усього Абромавичус навіть не зрозумів суті цієї реформи і багато разів говорив про те, що регуляторна гільйотина — це процес декількох років. Але, на те вона і ГІЛЬЙОТИНА, щоб різати моментально, а не тягнути кота за хвіст.

Завдання №2. закрити своє міністерство і залишити офіс з 30-50 чоловік, який би займався економічним прогнозуванням. Менше бюрократів — краще для країни. Звинувачувати можна кого завгодно, але якщо рвався в бій, то треба було робити. Все це було дуже прогнозовано.

3. Спроба стати жертвою

Зараз пан Абромавичус виправить своє резюме, вказавши у ньому солідну посаду міністра. Обґрунтування звільнення — готово. Воно більш, ніж логічне і цілком вписується у розуміння на Заході того, що відбувається в Україні — корупція, опір системи і т.д. Він автоматично стає "жертвою" з дивним послужним списком. Відбою від пропозицій з роботою не буде. Я припускаю, що це одна з важливих економічних мотивацій і в інших членів уряду, які не забаряться піти.

4. Що буде з наступним міністром?

Якщо новий міністр не вирішить тих двох завдань, про які я сказав вище, то будьте впевнені, що мотивація у нього така ж як і у його "попередника".

Нагадаємо, сьогодні, 3 лютого, Абромавичус заявив під час прес-конференції про свою відставку.

Міністр назвав також причину — блокування реформ в Україні. За словами Абромавичуса, це вже не просто відсутність підтримки. Він наголосив, що реформаторську роботу просто паралізують.