Купання, солом'яні павуки, керечун та бетлегеми: як українці в давнину Різдво святкували

У рамках проєкту сайту 24 каналу "Українське Різдво" ми намагались з'ясувати, як українці в давнину святкували Різдво Христове. Хоч дослідники досі не з'ясували, яка точна дата народження Ісуса Христа, та орієнтовно це – середина грудня.  

До теми Що готують в Щедрий вечір: повний список страв, які повинні стояти на столі

Купання, солом'яні павуки та дідо

Ще 100 чи 200 років тому українці святкували народження Ісуса Христа за іншим календарем. 

На Лемківщині (це територія Карпат – 24 канал) довгий час, попри те, що було введене християнство, збереглося давнє язичництво, тому поєднались язичницькі та християнські звичаї. Колись у давніх русичів-язичників Новий рік відзначався 1 березня, тоді, коли починався новий землеробський цикл,
– розповіла дослідниця Марія Горбаль.

Авторка книги "Різдвяна обрядовість лемків" пояснила, що дату народження Ісуса 25 грудня визначили на Ефеському соборі 431 року. Адже це дата зимового сонцестояння – "народження нового (весняного) сонця", "відродження природи", збільшення тривалості світлового дня. 

Кандидатка історичних наук Інституту народознавства НАН України Леся Горошко-Погорецька пояснила, що в давні часи:

• на Бойківщині та Лемківщині люди на Святвечір ходили вмиватись до потоку;
• навіть якщо було холодно – йшли босі й вели з собою дітей.

Вважалось, що це потрібно, щоб впродовж року бути здоровими як вода.

"Пізніше вже вмивались водою в хаті з копійками. Час започаткування цієї традиції невідомий, адже перші записи датовані 1777 роком", – пояснила дослідниця. 

Причому більшість звичаїв, яких ми дотримуємось, мають дохристиянське походження – їм понад 2 тисячі років. Наразі відомо, що традиція купання існувала у різних варіаціях:

• у Карпатах дівчина на Святвечір могла роздягненою купатись у річці, щоб бути жаданою та бажаною, щоб її приходили сватати;
• на Лемківщині навіть господар з господинею могли йти до потоку вмиватись разом, впрігшись в ярмо, щоб не розлучатись продовж життя. 

Люди обов'язково купались чи вмивались на Святвечір / Ілюстрації Марії Янко до книжки Марії Горбаль "Різдво на Лемківщині"

Директорка Історико-краєзнавчого музею "Сколівщина" Тетяна Зінкевич пригадала, що її бабця на Бойківщині запрошувала всіх до вмивання освяченою водою.

Після цього брала на лопатку грані (розжарене у вогні вугілля чи дерево – 24 канал) та сипала на неї зернятка ялівцю. Він має дуже приємний запах, тому бабця кожного члена сім’ї підкурювала,
– розповіла Зінкевич. 

Солом'яний павук як символ заснування світу

Перед цим у хаті на повалі, тобто на стелі, підвішували солом'яні павуки. Їх робили з соломи на кінському волоссі. За словами Зінкевич, вони за формою подібні до дерева життя. Наразі цих солом'яних павуків вміють робити деякі жінки.

"Павука не можна вбивати, адже саме він затягнув павутиною вхід до печери та врятував Ісуса (мовиться про легенду, коли, ймовірно, Ісус тікав від переслідувань – 24 канал). Сама павутина в часи дохристиянства асоціювалась з заснуванням світу. Так, щороку павуки нібито снують павутину та засновують світ", – пояснила Леся Горошко-Погорецька.

Саме тому наші предки вірили:

• ті, хто стояв під павуком – могли одужати, зачати й народити дитину;
• вважалось, що солом'яний павук стягував все недобре в хаті;
• тому потім їх спалювали.

Солом'яний павук у музеї "Сколівщина" / Фото Тетяни Зінкевич

Дідо як символ померлих пращурів

За словами Лесі Горошко-Погорецької, кутя, дідух – це все архаїчні та, ймовірно, навіть далеко дохристиянські традиції.

Традиція дідуха – найвідоміша, проте дідухом його почали називати пізно. Раніше говорили сніп, снопок, коляда, господар, навіть зафіксовані назви Ісус й (зауважте!) Дід Мороз. Проте найчастіша назва – дідо,
– розповіла дослідниця.

Дідухом навіть могли називати солому на долівці. Його, так би мовити, годували – біля нього ставили їжу, адже він втілював померлих пращурів. У деяких місцевостях діда потрібно було зберігати, в інших – виносити після Святвечора. 

Марія Горбань розповіла, що для лемків має значення використання так званого діда, дідуха – вівсяного чи житнього снопа. У деяких місцевостях Лемківщини його називали просто сніп, подекуди – новорічний показник. Лемки його тримали в хаті аж до Старого Нового року, тобто 14 січня. 

Дідо був символом померлих пращурів / Фото Тетяни Зінкевич

На Святвечір сіном годували худобу, адже Ісус народився в яслах

Прибравши у стайні, перед Святою вечерею ґазда вносив у хату оберемок соломи, сини, тобто сіно, сніп вівса (дідух, дідо), свячене зілля, господарський реманент зі словами: "Христос рождається". "Славіте Його" – відповідала ґаздиня.

Марія Горбаль пояснила, що для лемка це був урочистий момент:

• у стайні худоба щаслива, бо добре погодована і повінчована;
• за столом стоїть уся святково вбрана сім'я.

Цей сніп (дідо – 24 канал) символізував достаток хліба і паші аж до нового врожаю – тобто цілий рік. Рано на Новий рік тим снопом годували коней, корів, телят, свиней, овець,
– розповіла Горбаль.  

Люди на Святвечір годували худобу кутею / Ілюстрації Марії Янко до книжки Марії Горбаль "Різдво на Лемківщині"

До речі, на Бойківщині на Святвечір мак до куті ніхто не називав маком. Говорили тільки зернята.

І слово горіхи також не вживали. Бабця казала, що багато буде мишей або вошей. У нас досі не вживають цих слів на Святвечір,
– розповіла Зінкевич. 

Однак на Бойківщині, перед приготуванням Святої вечері жінка обов'язково брала 12 полін та підпалювала їх у печі. Кожне поліно символізувало 12 місяців.

"Символізм полягав у тому, щоб все погане у цьому році пішло за вогнем. Все добре – нехай горить у наших серцях", – розповіла краєзнавиця.

Коли кутя була майже зварена, то дід трохи куті ставив на гробівець (мовиться про могилу на цвинтарі – 24 канал) і запалював свічку. Ми всі молились біля могил,
– пригадала жінка. 

Саме тому на Святий вечір орієнтовно о 16 – 17 годині всі гробівці ввечері були з запаленими свічками. Це було настільки важливо, що люди ставили свічки навіть на чужі гроби, до яких не приходили рідні.

У нас є 12 пісних страв, немає пампухів. Натомість є давня традиція "носити вечерю" хрещеним. Хтось носить її на Різдво,
– розповіла Оленка Високолян.

За словами дівчини, у Шполі, що на Черкащині, колядують тільки на Різдво, а не на Святвечір.

Етнологиня Леся Горошко-Погорецька пояснила:

• традиція "носити вечорі" побутує у Центрі та на Півночі України;
• їх носили батькам, якщо діти жили окремо, хрещеним батькам і бабусям, дідусям;
• вечеря складалась з круглого плетеного калача, куті, солодощів та подарунків.

Кутя – не обов'язковий символ Святвечора

"На Лемківщині давніше цієї страви (мовиться про кутю – 24 канал) цілком не було, бо пшениці в горах не сіяли – там вона не родила. Натомість варили кашу з ячменю – пенцак", – розповіла Горбаль.

Деякі дослідники вважають – готувати пшеничну кутю на Святвечірню трапезу лемки запозичили від священників та вчителів, які були вихідцями зі Східної Галичини.

На Бойківщині перед тим, як сісти вечеряти, господар відносив трохи пшеничної каші худобі.

Оскільки Ісус народився у стайні – худоба мала спожити благословенний хліб,
– пояснила Зінкевич.

Згодом першим до куті підходив дід та благословляв вечерю, приказуючи – від нині рік діждати, аби вся родина зібралась в купі. Брав кілька зернин пшениці й швидко підкидав, щоб вони пристали до стелі:

• був такий знак – як не впаде зернина з повали (стелі – 24 канал) – увесь рід, що зібрався на столом, житиме;
• до речі, кутю ставлять у маленьку миску, збоку узвар, який накривають хлібом – це вечеря для померлих, її забирають аж наступного дня.

У хаті вішали солом'яні павуки, які самі робили / Ілюстрації Марії Янко до книжки Марії Горбаль "Різдво на Лемківщині"

Сокира, 12 страв та керечун

Леся Горошко-Погорецька розповіла, що 12 страв не є обов'язковими для святкового столу.

Насправді люди розповідали – коли були нестатки, то мало бути хоча б 3 страви, подекуди – 7 чи 9. Ще одною міфологемою є пампухи на столі – їх не готували предки, адже вони не пісні, там багато олії,
– розповіла етнологиня.

За словами директорки музею "Сколівщина", перед вечерею дід ставив сокиру на поріг – щоб злі сили не зайшли додому.

Завдяки гострому металу, вона мала відлякувати злі сили, щоб не йшли в хату нечисть та ворог,
– розповіла Зінкевич. 

Також на Бойківщині на Святий вечір:

• дід насипав сіно під стіл – туди залазили діти та кудкудакали, кукурікали, мукали та мекали – це мало прикликати худобу до хати. Їм для заохочення у сіно кидали копійки та солодощі;
• у пироги ховали копійки – їсти їх починає перший ґазда. Всі дуже радіють, якщо йому першому випаде копійка, а якщо комусь з членів родини – тоді рік буде щасливим.

Діти мали кудкудакати під столом та прикликати худобу / Ілюстрації Марії Янко до книжки Марії Горбаль "Різдво на Лемківщині"

До речі, на Гуцульщині потрібно було продути місце перед тим, як сісти до вечері. Все для того, щоб душу не присісти.

Випікання ритуального хліба на Святий вечір було прообразом принесення старозавітної жертви Богові, що зазначене в Біблії,
– розповіла Марія Горбаль. 

За її словами, у давнину це було обов'язковим. Зокрема хліб:

• на Лемківщині називався по-різному – "крачун", "крайчун", "струцля", "калач", "просто хліб";
• мав різні форми і випікався з вівса, ячменю, жита, пшениці;
• готувався без дріжджів та для худоби;
• подекуди пекли три хліби – символізують Пресвяту Трійцю, п'ять – Ісуса Христа і чотирьох євангелістів.

Хліб міг мати різну форму та склад, проте був символом торжества Різдва / Фото Тетяни Зінкевич

"В усіх цих різновидах була спільність – ритуальний хліб лежав на столі на білому обрусі упродовж усіх Різдвяних свят аж до Водохреща (чи Нового року), як символ торжества Різдва Христового чи самого новонародженого Сина Божого" – пояснила Горбань.

Леся Горошко-Погорецька пояснила, що хліб називали по-різному – крачун, кречун або навіть крейчун.

У Карпатах крейчун брали із собою до річки, куди йшли вмиватись перед Святвечором. Повертаючись додому, хліб котили від порога до хати – якщо буханка переверталася опуклою стороною до підлоги, то це трактувалось як сповіщення про смерть або хворобу,
– розповіла пані Леся.

Керечун як головний символ Різдва на Закарпатті

Журналістка 24 каналу Жанна Клименко розповіла, що у селі Плав'я Свалявського району, що на Закарпатті, перед тим, як сісти за стіл, господиня розсипала в хаті горіхи – грецькі, лісові. При цьому промовляла звуки, які видають курчата, ягнята та козлята – вірили, що так худоба матиме здорове потомство.

Для достатку на Різдво пекли "керечун" – хліб, посередині якого ставили сіль, зубчик часника та кілька зернин кукурудзи й квасолі. Керечун повинен був лежати в хаті на сіні,
– розповіла дівчина. 

За словами Жанни, люди також вірили:

• якщо ввечері 6 січня зв'язати ніжки стільців біля різдвяного столу ланцюгом, то родина буде міцною;
• 6 січня господиня обов'язково мала розсипати по хаті солому – оскільки Ісус народився у сінях. Так показували, наскільки важливою є віра;
• після різдвяного столу господиня котила по хаті гарбуз – на хороший врожай у наступному році.

"Зараз традиції виконують не всі, про них пам'ятають люди старшого віку. Проте головною традицією Різдва на Закарпатті залишається керечун та посипання сіном хати – на злагоду та достаток у родині", – підсумувала наша журналістка. 

Берди, бетлегеми та полазник

Звісно ж, на всій території країни колядували, ходив вертеп. Окрім того, на Бойківщині після богослужіння по селах бігали берди. 

Це такі антипки, нечисть, яка бігала по селі з палицями та лопатами, забігала до хати, виманювала речі, жебрала гроші, могла підлити у баняк води,
 – розповіла Тетяна Зінкевич.

Ця традиція, за словами директорки музею, досі є у селах Корчин, Крушельниця, Орів, Тернава. Відомо, що:

• берди бігали по селах орієнтовно з початку 20 століття;
• у них перевдягались переважно жінки, які мали почуття гумору або хлопці, яким сподобалась дівчина й до якої вони хотіли забігти;
• це темні сторони нашого життя – заздрість, злість, які потрібно прогнати.

Директорка музею пояснила: "Наприкінці забави їх просили зняти маску та перейти на християнський бік".

"Українське Різдво" – святковий проєкт сайту 24 каналу про колоритні традиції нашого народу. Ми розкажемо, як відзначають свята етногрупи, військові, українці в окупованому Криму, за кордоном і навіть в далекій Антарктиді. Згадаємо, як "святкували" під час радянських репресій й навіть століття тому.

Авторка проєкту – керівниця відділу новин сайту 24 каналу Наталя Боднар.

Полазник або чому перед жінкою могли закрити двері

На Святвечір був полазник – той, хто першим зайде в хату. Саме тому:

• жінці не можна було йти у чужі хати;
• вона вважалась нечистою та такою, що має заздрісне око.
• у цей день навіть просять, щоб першим у хату зайшов хлопчик – за це давали солодощі чи іншу винагороду.

Якщо ж на Святвечір у чужу хату йшла жінка, то господиня могла закрити двері й не пустити її,
– пояснила Зінкевич. 

На Закарпатті новину про народження Ісуса сповіщають бетлегеми / Ілюстрації Марії Янко до книжки Марії Горбаль "Різдво на Лемківщині"

Бетлегеми на Закарпатті: ті, що сповіщають про Різдво

На другий день Різдва, 8 січня, колядують бетлегеми – збираються молоді хлопці, переодягаються у чортів, ангелів, пророків. Вони колядують із вертепом,
– розповів Сергій Плешинець.  

Житель Мукачева пояснив, що у регіоні бетлегемський вертеп відтворював стайню з народженням Ісуса Христа. Головна мета бетлегемів – сповістити людям про Різдво Христове.

Сайт 24 каналу вітає усіх з прийдешнім Новим роком та Різдвом Христовим. Дякуємо, що довіряєте – ми разом змінюємо країну на краще.