Школи, садки, поліклініки: між мріями споживачів і реаліями забудовників

11 вересня 2018, 13:00

Якщо ви купили квартиру у новому житловому комплексі і знайшли своїй дитині місце у садку чи у школі – ви насправді щаслива людина. Втім, скоріш за все, задля досягнення цієї мети вам довелося докласти чимало зусиль. Адже гарантоване Конституцією право на шкільну та дошкільну освіту нині в нашій країні нічим або майже нічим не забезпечене.

Цьогоріч міністерство освіти запровадило ноу-хау – зарахування дітей до шкіл за місцем проживання. Так, на думку міністерських освітян, можна побороти корупцію при вступі до навчальних закладів. Але шляхетні наміри реформаторів від освіти наштовхнулись на сумні реалії сучасної забудови.

Читайте також: Таємнича смерть, "тітушки", підробні документи: у Верховному суді злили гучну рейдерську справу

У нових величезних кварталах немає жодної державної школи чи садка. У кращому випадку відкривають приватні навчальні заклади, які далеко не всім по кишені. Тож влаштувати дитину у школу по-новому – без проблем і корупційних ходів – вдалося, м'яко кажучи, не всім. Бо як одна школа може вмістити усіх дітей мікрорайону? Це неможливо реалізувати просто фізично.

І як тут не згадати радянські часи. Принаймні при розбудові житлових мікрорайонів соціальну інфраструктуру – поліклініки, садки та школи – зводили одночасно із будинками. Так, місць у навчальних закладах вистачало усім. Мої батьки про це досі згадують. А ще я добре пам'ятаю, як у середині 90-х садки, а подекуди і школи, просто закривали, бо не було кого вчити. Народжуваність у важкий для країни період різко знизилась.

Порожні будівлі віддавали чи то під суди, чи просто продавали під офіси. А вже за кілька років країна відчула, що дарма повіддавали садки. Але ж назад повернути соцінфраструктуру із приватних рук вже було неможливо. І нове будувати за браком коштів не поспішали. Власне, ситуація кардинально не покращилась і зараз. Ми донині по повній користуємось шкільною інфраструктурою, побудованою ще за часів СРСР.


У нових величезних кварталах немає жодної державної школи чи садка

Але чому нам так катастрофічно не вистачає освітніх закладів? Адже із будівництвом усіляких торговельних комплексів та житлових кварталів проблем не виникає. А відповідь дуже проста: бізнес, і нічого особистого.

Приміром, у радянські часи житлове будівництво та інфраструктура зводились за державний кошт. Сьогодні все по-іншому. Комерційна нерухомість – тобто квартири на продаж – це бізнес того чи іншого забудовника. Поліклініки, садки та школи – ті, що безкоштовні, тобто державні – головний біль місцевої влади. І з кого питати?

Зі стартом продажів квартир у нових ЖК забудовники обіцяють розвинену інфраструктуру. Як правило, інвесторам навіть демонструють макети: тут буде школа, а тут садок. І водночас замовчують важливу деталь – якщо колись цей об'єкт і буде збудований, то це буде приватний заклад. А швидше за все на тому місці збудують торговий центр чи відкриють парковку. Та коли до того дійде, квартири вже будуть розпродані, а довірливим інвесторам, що вже вклали свої гроші у житло, лишиться хіба махати після бійки кулаками та із боєм влаштовувати дітей до державних шкіл у сусідніх мікрорайонах, зведених, як правило, ще до оголошення нашою державою незалежності. Такими є реалії.


На макеті, зазвичай, є школа чи садок, та насправді на тут збудують ТЦ або парковку

Насправді за чинним законодавством забудовники нині нікому нічого не зобов'язані. Єдиний їхній обов'язок – сплатити до бюджету так званий пайовий внесок, один чи два відсотки від вартості зведеного житла. Чітких нормативів, як і від якої вартості має проводитись калькуляція – не існує.
Так само і юридичних зобов'язань місцевої влади розпоряджатися цими грішми саме на розбудову конкретних інфраструктурних об'єктів. Кошти розпорошуються. Шкіл і садків нема. І спитати нема з кого.

Таких історій по Києву збереться кілька десятків. Ми готували на цю тему програму і нам важко було визначитись, про який ЖК, якого забудовника, про яке із міст-супутників Києва розповісти. Проблема глобальна.

Від вересня почали діяти нові будівельні норми, які, зокрема, місять положення про будівництво освітніх закладів. Презентуючи цей документ ще навесні у мінрегіонбуді запевняли: нові ДБН зобов'яжуть забудовників будувати школи. Щоправда, я проглянула цей документ і чіткої норми не віднайшла. Можливо, погано читала. А, може, у мінрегіонбуді трохи дофантазували?

Читайте також: Бізнес забудовників: як в Україні наживаються на школах та садочках

У нових ДБН справді багато нововведень. Зокрема узаконена можливість облаштовувати початкові школи у житлових будинках. Такі школи і зараз є, але часто нелегальні. Також тепер можна будувати абсолютно усі освітні заклади такими, щоб були доступними для дітей із обмеженими можливостями – мова про пандуси, додаткові чи спеціальні ліфти, кімнати тощо. До речі, низка забудовників вже позивалися до суду, аби зупинити уведення в дію цих ДБН – мовляв будувати стане невигідно.


Низка забудовників позивалися до суду проти введення нових ДБН, та програли

Але самих ДБН, що справді покликані покращувати якість забудов та робити мікрорайони комфортнішими для людей, замало. Контролю від влади за забудовниками нема. Тут, вочевидь, потрібні кардинальніші зміни у законодавстві.

І от коли дитину якогось депутата не візьмуть до школи, бо раптом всі наявні класи будуть переповнені – сценарій малоймовірний, але нумо пофантазуємо – можливо, тоді ми і побачимо в раді законопроект про соціальні зобов'язання забудовників та жорстку відповідальність за їх невиконання.

Або ж кримінальну відповідальність представників місцевої влади, які не спромоглися правильно розпорядитись коштами з пайових внесків та спрямувати їх на необхідне соціальне будівництво.