Макрон хоче повоювати? Як має діяти Україна, щоб це бажання реалізувалося
Пропозиція французького президента Еммануеля Макрона про можливість використання військового персоналу НАТО для участі у війні проти Росії на території України – це не просто приємна новина, але й велике завдання для самої України. Далі читайте в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.
Макрон хоче, щоб ЗСУ захищали Францію
Власне, тепер майбутнє цієї ідеї значним чином залежить від українських політичних лідерів. Макрон про свою готовність заявив – запрошуючи Україну до діалогу, щоб та переконала його, що війська для допомоги нашим Силам оборони все ж варто надіслати. Знайти відповідні аргументи, правовий формат, а ще – алгоритми практичної спільної роботи іноземних солдатів та наших.
Читайте також Інтенсивність ударів по Україні може зменшитися і до цього причетний МКС
Інакше видаватиметься, що Україна так само не бажає ескалації у війні проти Росії, як цього не бажає Німеччина та її канцлер Олаф Шольц, котрий не лише критикує ідею Макрона, а ще й багато місяців вагається щодо надання далекобійних ракет Taurus. Президент Володимир Зеленський у відповідь на заяву Макрона поки що лише в загальних рисах нагадав, що чим сильнішою буде Україна, тим слабкішим буде Владімір Путін.
Суттєво відмінна позиція Макрона щодо україно-російської війни була помітна вже в тексті безпекової угоди, що її країни підписали в середині лютого. На відміну від аналогічних угод України з іншими країнами, в цій угоді Макрон попросив Україну прогарантувати, що українська армія захищатиме Францію, якщо на неї нападе зовнішній агресор. Тобто мовиться про взаємні гарантії, а не односторонні.
Ось цитата з документа: "Учасники прагнуть, щоб військовий потенціал України був на такому рівні, який гарантуватиме у разі зовнішньої військової агресії проти Франції здатність України надати ефективну військову допомогу".Мабуть, Макрон не просто так подбав про включення цього пункту в домовленість. Мабуть, дійсно вважає, що військові ризики для Франції є. Мовиться необов'язково про бомбардування росіянами Парижу чи Марселю, але й про, наприклад, висадку російського (чи китайського, чи будь-якого іншого) десанту в Новій Каледонії чи у Французькій Полінезії – це острови, що фактично входять до території Франції, але розташовані в Тихому океані.
У плануванні військових операцій контроль над островами є вкрай важливим, адже він дозволяє блокувати великі морські зони, не дозволяючи здійснювати важливу для регіону торгівлю. А це – прямий шлях до знищення економік, котрі сильно залежать від торгівлі.
Щоб зміцнити взаємні зобов'язання, Макрон і говорить про можливу участь французьких військ або контингенту НАТО у війні проти Росії. Тоді автоматично Франція розраховуватиме на допомогу ЗСУ в разі потреби.
Завдання для політиків та військових
Великим питанням є правовий формат можливого запрошення іноземного контингенту. Для іноземців є можливість долучитися до Іноземного Легіону Територіальної Оборони ЗСУ, але Макрон, скоріше за все, забажає окремого статусу для свого контингенту, якщо він буде надісланий.
Зауважте На цей трикутник варто звернути увагу: де можуть активізуватися окупанти
Міжнародне право, що регулює подібні речі, вкрай складне. Приведу лише один приклад. Друга Женевська Конвенція (дуже важливий документ про збройні конфлікти) передбачає можливість захоплення в супротивника здобичі, трофеїв. От, наприклад, французькі солдати в Україні захоплюють у росіян систему "Град". Вони можуть забрати її собі як трофей? Чи вони повинні віддати його ЗСУ? А як бути із захопленням російських військовополонених? Вони вважатимуться полоненими Франції чи України?
Таких прикладів може бути багато. Можливо, комусь це здається другорядними проблемами, однак міжнародне право про війни, яке Україна свято обіцяє ніколи не порушувати, саме й врегульовує всі можливі ситуації, котрі виникають під час збройного конфлікту. Будь-яка міжнародна військова місія воліє бачити врегулювання всіх цих питань, щоб ніколи не виникало правових проблем у майбутньому.
Правовою підставою запрошення французької військової місії може бути підписаний договір про гарантії безпеки. Однак, звертаючись до Франції із проханням надіслати контингент, Україна має сформулювати мету його участі у нашій війні проти російської агресії та організаційну форму:
- миротворчі сили,
- військова експедиція,
- чи, можливо, дійсно варто вести мову, щоб усе це відбувалося з шевронами НАТО.
Формулювання організаційної форми важливе з огляду на те, якою може бути реакція Росії – це може бути розрив дипломатичних відносин з Францією, фактичне оголошення війни, а ще це може бути сприйнято в Кремлі як війна проти НАТО.
Це все – завдання для політиків. Французьким військовим же потрібен насамперед реальний досвід бойових дій. Не так щоб вони його не мали, адже Франція вже багато років бере участь у різноманітних військових місіях в Африці й інших гарячих точках, але наша війна може дати ексклюзивний досвід. Це війна великого масштабу з усіма видами збройних сил, з погрожування ядерною зброєю зі сторони Москви.
Мова може йти про участь французьких сил спеціальних операцій – там несуть службу військові професіонали, яким і самим цікаво було б набути корисний досвід. Це підвищує їхню ціну, їхні кар'єрні перспективи. Війна здатна зробити з лейтенанта полковника – професійні військові дуже добре це розуміють.
Макрон зрозумів цю просту істину: армія з досвідом та армія без досвіду – це дві дуже різні армії. Якщо французькі солдати та офіцери отримають досвід в Україні, то це посилить обороноздатність Франції. Немає, здається, простішої та очевиднішої логіки – однак досі не всі її розуміють.
Рішучість Макрона робить його дуже популярним
Згадаймо й те, що Макрон завжди мав дуже великі європейські амбіції, опонентом яких була саме Німеччина – спершу канцлерка Ангела Меркель, а тепер Олаф Шольц. Якщо німецький уряд традиційно вважає, що в Євросоюзі має насамперед важити голос найбільш економічно потужних країн, бо вони роблять найбільший внесок для фінансових потреб ЄС, то Макрон з цим ніколи не погоджувався.
Важливо Обійти закон – не дешеве задоволення
Він воліє бачити Євросоюз більш демократичним та готовим до розширення, адже він потребує імпульсів для розвитку, які слід шукати саме в Східній Європі з її досвідом антирадянської боротьби, досвідом реформ та боротьби з тіньовою економікою, відмиванням грошей, корупцією.
Коли Макрон почав говорити про створення окремої безпекової системи для ЄС з власною армією, Меркель ставила його на місце. Сама ж при цьому продовжувала вести бізнес з Росією, перетворивши європейський газовий ринок на клієнтуру кремлівської монополії під назвою "Газпром".
Саме зараз Макрон нагадує Європі ті амбіції, підвалини яких заклав ще Шарль де Голль, генерал та президент Франції у 1950-60-х. Саме де Голль сформулював зовнішньополітичну стратегію Франції, де та претендувала на глобальну роль, через що і розробила власну програму ядерної зброї. Він вважав, що жодна війна не може проходити повз увагу Франції – а Франція має брати в цих конфліктах помітну участь, чи то військова участь, чи дипломатична.
Макрон – учень де Голля в питаннях зовнішньої політики, і ця лінія політичного спадкоємства йому потрібна для внутрішньої політичної ситуації, де для громадян та громадянок варто освіжити розуміння того, що політика – це не лише історія про гроші, але й про безпеку, справедливість та, зрештою, європейські цивілізаційні цінності.
Не слід думати, що весь цей ідеалізм – річ не дуже важлива. Макрон вкрай серйозно просуває власні амбіції. Його ідея допомогти Україні військами – це метод прорекламувати свою рішучість, яка має змінити долю всього континенту на краще. Ведучи діалог з Францією, президент Зеленський має брати до уваги, що мовиться про давні та вкрай серйозні континентальні амбіції Макрона. Ці амбіції живуть у ньому не перший день.
Якщо до саміту НАТО у Вашингтоні в червні ця історія з ідеєю Макрона надіслати війська нічим не завершиться і просто зникне з новин, то це буде поразка насамперед для української дипломатії: не змогли переконати людину, яка була готова на такий серйозний хід. Макрон воліє на цей саміт вже щось принести, щось показати.Така рішучість Макрона робить його вкрай популярним західноєвропейським лідером серед країн, що їх називають "розвиткові ринки" – Латинська Америка, Балкани, арабські країни. В цих регіонах популярно вважати, що Захід багато обіцяє, але мало робить для України. Макрон хоче довести цим країнам, що Захід не такий і теж здатен воювати, здатен перемагати.
Рекомендуємо Частина імперії чи її противник: ким насправді був Навальний
Бути здатним перемагати – це найважливіше в ідеї Макрона. НАТО було створене для того, щоб гарантовано перемагати у будь-яких війнах. Це – суперліга країн з великими економіками, сучасною зброєю та величезним досвідом розвитку їхніх військових систем. Еммануель Макрон зараз і рятує репутацію НАТО, адже вже виникло багато підозр, що політика НАТО – це за будь-яку ціну уникати війни.
Україна має зрозуміти, що стратегічні безпекові міркування в Європі вже суттєво інші, усвідомити цінність позиції Макрона – і використати це у боротьбі проти ворога.